Дівчинка та лев

Що таке у місті сталось?
Куди діти подівались?
Не кричать
І не співають,
Скла м'ячем не розбивають…

Бо забули діти
Геть про все на світі.

ТОМУ ЩО

У цирку над касою
Висить об'ява:

«ПОСПІШАЙТЕ!
ВСЬОГО
ОДНА ЛИШЕ ВИСТАВА!
СВОЇМИ ТРЮКАМИ,
НЕБАЧЕНИМИ ШТУКАМИ
АРЕНИ СВІТУ ПРОСТО Й МИЛО
ПІДКОРИВ
АФРИКАНСЬКИЙ ЛЕВ КИРИЛО!»

Треба в касу поспішати.
В чергу стали всі малята.
Триста тридцять три руки
Міцно держать п'ятаки.

Раптом двері – рип! –
Вір, не вір…
Може, визирне звір?
Цікаво, який саме?
Ой, мамо!

Двері прочиняються.
Не звір це, виявляється.

Навшпиньки тут заплаканий
Приборкувач виходить
І так малятам мовить:

– Діти, не кричіть,
Благаю, припиніть!
Сьогодні в лева дуже
Голова болить!
Випадок негарний стався:
Лев диму наковтався!
Скільки раз я говорив,
Щоби сторож не курив!

Я хвилююсь, ви простіть,
Мідяками не бряжчіть.
Вас благаю не сердитись,
Потихеньку розходитись.
Вистава відкладається,
Каса зачиняється.
Т-сссс!

Що робити?
Розійшлася
Черга біля каси.
Хлопчики й дівчата
В м'ячик стали грати,
На асфальті крейдою
Креслять знову «класи».

Лишилась коло цирку
Дівчинка одна.
Була іще недавно
Хворою вона.

Стоїть така руденька,
У руці скакалка,
Стоїть і не уходить –
Адже лева жалко.

І ОТ
Дівча рудий чуб на хвилинку
В дверну пропхало шпаринку,
Двері важкі потягла –
І всередину тихо пройшла.

А в цирку темно й порожньо,
Тиша там одна,
І світло, наче місячне,
З-під стелі йде з вікна.

І враз почуло дитя
Над головою жахливе виття,
Аж затрусилися жижки
Та й тирса злетіла трішки.

Лев величезний
По клітці гасає,
Реве від болю,
На ліки чекає.

На голові в лева
Білий рушник.
Хворіє люто
Лев-витівник!

Вуха дівча затуляє:
– Кирилку, тихіше! – благає.

Потім до ґраток встала,
З кишені дістала
І леву до лоба приклала
Прохолодний п'ятак –
ОСЬ ТАК!

Долонькою міцно прижала
І у вухо кудлате шептала:

– Леве, левчику красивий,
Ти гарненький, жовтогривий.
Заспокойся,
Мене не бійся,
До лікаря не поведу я,
Сама тебе полікую.

Лев гарчати припинив,
Присмирів,
Вусами повів.

Бачить –
Голівка рудувата,
Та не зовсім,
Як в левеняти.

Задумливо лев
Позіхнув
Та дівчинці руку лизнув.

… По коридору хтось біжить,
Спішить, квапиться,
Аж підлога тремтить.

Лев здригнувся,
Дівчатко шепоче йому:
– Тільки дивись,
Не кажи нікому!

Теплий п'ятак
В кулачок поклала,
І побігла,
Мов не бувала.

Примчав дресирувальник,
З ним двоє лікарів:
– Огляньте-но, благаю,
Зціліть його, прохаю! –
А лікарі:
– Пробачте,
Ваш і не хворів!
Здоровий він,
Здоровий він,
Немовби й не хворів!

Приборкувач аж скаче,
Ледь з радощів не плаче,
Цілує лікарів:
– Мій лев цілком здоровий,
Кирило мій здоровий,
Неначе й не хворів!

Повісьте знов об'яву:
Відбудеться вистава!

Вирує цирк. Вогні блищать.
Дітей повно у залі!
А клоуни, бач, що творять –
Всі довго реготали!

Та разом замовкло усе, як директор
Гучно промовив, що було сили:
– Увага!
Останні гастролі лева!
Оркестру, гучніше!
Прошу, КИРИЛЕ!

Гримнув сурмами оркестр!
Діти скочили із місць.
Морозива ніхто не їсть.

Виходить лев.
Він не сердитий,
Світла не лякається.
І задоволено собі
Довкола розглядається –
На голови із темноти
І на роззявлені роти.

Кільце з папером перед ним
Нап'яте ось стоїть,
За ним – іще кільце одне,
Ще далі – теж іще таке,
І лев на них глядить.

Служитель факел ухопив
І всі три кола
Підпалив!

Тут лев напружився
І враз
Оркестр замовк.

СТРИБОК!

Крізь три палаючих кільця!
Дитячі тенькнули серця…

Лев приземлився і затих.
І подивився тут на всіх.

Там, за стовпом, не на виду,
В далекім боковім ряду
Побачив він дівчатко –
Руде, як левенятко.

Лев до бар'єру підійшов,
Кирило дівчинку знайшов,
До неї придивився,
Він усміхнувся та кивнув,
Зеленим оком підморгнув –
І дівчинці вклонився!