Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Галина Пагутяк

День народження у Міки

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Серцова

Ще вчора почали надходити телеграми: зі Львова, Києва, Парижа, Лондона й Рівного. Навіть з Австралії була телеграма. Мамині й Татові друзі вітали нашу чорну кицьку з днем народження. Їй виповнилося десять років. Ми по черзі читали Міці телеграми, а вона сиділа на канапі й слухала, доки не задрімала. Тоді ми поклали телеграми на стіл у вітальні і тихесенько вийшли.

У нас було повно клопоту. Мама з Бабусею смажили рибу, а Тато з Сусідом будували на подвір'ї піддашшя на випадок дощу. Ми з молодшою сестрою Катрусею лягли пізно і довго крутились у ліжках, згадуючи, чи не забули чогось зробити...

Уранці прийшов Поштар з повною торбою телеграм і листівок, привітав Міку з днем народження, а потім випив кави з тістечками. Міка сиділа на холодильнику, і хвіст у неї посмикувався. Ми вже встигли її поцілувати і вручити подарунки. Мама подарувала Міці червоний гребінець, Бабуся – вишиту подушку, аби Міці гарно спалося, Тато – банку паштету, Катруся – білий бант, а я намалював аквареллю портрет Міки.

Згодом прийшов фотограф, і його теж пригостили кавою. Наш рудий пес Герцик, десятиліття якого ми мали святкувати наступного літа, ніяк не міг зрозуміти, чому його не випускають з хати, і тихо скавулів під столом, хоч Катруся й просила його потерпіти. А не випускали його ось чому.

Рівно о першій на подвір'ї почали з'являтися гості. То були діти Міки, онуки, правнуки й небожата. Здебільшого чорні, як вона, але між ними траплялися й рябі. Міка сиділа за столом, накритим скатертиною, на своїй вишитій подушці. На шиї у неї був білий бант. Коти підходили до неї, муркотіли привітання, і кожен щось дарував. Біля Міки височіла вже ціла купа подарунків. Коти сідали за стіл, а Мама з Бабусею розносили тарелі з рибою і миски з вершками, фотограф безперервно бігав заряджати плівку.

Коти обідали, а ми тим часом сиділи у вітальні за накритим столом, бо не хотіли втручатися в родинне життя Міки. Бабуся згадувала, яка Міка була худенька, коли Тато привіз її сюди, вертаючись із Стамбула. Тато знайшов Міку на вокзалі у Львові, голодну й плаксиву. Нас тоді ще не було на світі.

Увійшов розчервонілий фотограф і сказав:

– Я ніколи не думав, що коти такі гарні!

Ми з Катрусею дивились на котів через вікно, і нам було не так весело, як їм. Міка могла б і нас запросити. Я пішов до Герцика, дав йому кружальце ковбаси. Він з'їв і відвернувся.

– Нехай, – сказала Мама. – Це її свято.

Вона внесла шоколадний торт, і ми повеселішали. Фотограф теж сів з нами, бо над усе любив шоколадний торт. Ми швиденько з'їли і почали проситися надвір:

– Ми виліземо на дерево, щоб їм не заважати,

– Ні, ні, ні! – сказали в один голос Тато, Мама і Бабуся. А Фотограф промовчав, бо сам щойно зліз із дерева, оскільки так зручніше було фотографувати.

І тут зайшла Міка, бо хотіла, щоб їй поправили бант. Вона ніжно нявкнула, ніби вибачилася, і знову пішла.

Я згадав про Герцика і поліз до нього під стіл.

– Бідний песику, завтра підемо з тобою на річку!

Він, зачувши слово «річка», одразу підхопився. Якби я відчинив двері, він би одразу вискочив.

– Візьми мотузку і прив'яжи його до стола, – порадила Катруся.

Довелося зняти шнур, на якому сушилася білизна. Герцик спочатку не второпав, що я з ним роблю, а потім смикнувся, та вже було пізно. Як він злякався! Наш Герцик ніколи не був прив'язаний. Я вискочив у сіни, Герцик несамовито заскиглив, але його ніхто не чув, бо коти саме співали. У кухні страшенно загуркотіло, і Тато кинувся туди. Герцик волік стіл до дверей. Шнур обірвався, і він вискочив надвір. Ми заніміли від жаху. Однак наш пес і гадки не мав розганяти котів. Він чкурнув до хвіртки і став там підстрибувати.

– Біжи, синку, з ним на річку, – гукнув Тато, – бо коти його роздеруть!

Мені зовсім не хотілося покидати свято, але треба було рятувати Герцика.

На річці я побачив знайомих хлопців. Ми довго купалися і говорили про котів.

Коли я повертався додому, заходило сонце. Герцик чалапав по асфальту, і лапи його розповзалися від утоми. Нам стрічалися люди. Кожен ніс під пахвою чорного кота, а дехто й рябого. Коти навіть не ворушилися. Люди приязно відповідали на мій «добривечір» і казали:

– Натомився наш котик (киця)...

А Міка допізна ходила по подвір'ю: вона не могла повірити, що скінчився її день народження. Мені стало її шкода, і я сів на порозі. Міка стрибнула мені на коліна. Всі давно вже спали, а ми з Мікою дивилися на місяць, круглий і зелений, як котяче око. Ми знали, що завтра уже так не буде.

Автор: Пагутяк Г.; ілюстратор: Серцова В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова