Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Волт Дісней

Дамбо-циркач

Переклад українською – Віталій Коротич
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ширяєв

Того дня всі циркові звірі вже зранку бігали знервовані, нетерпляче позираючи на небо, – чекали весняних подарунків.

І от велика зграя лелек з пакунками у довгих дзьобах з'явилася вад цирком. Пакунки на білих парашутах почали наближатися до землі.

Лев та дружина його Левиця дістали чотирьох левенят, шимпанзе – маленьку дитинку-мавпочку, для великих тигрів знайшлося тигреня. Приземлився і маленький гіпопотам, який важив лише сто п'ятдесят кілограмів.

Тільки слониха Джамбо марно вдивлялася в небо, вишукуючи ще бодай одненького птаха-посланця.

– Може, лелека, який ніс тобі подарунок, трохи загаявся, – заспокоювали Джамбо слони. – Ти ж розумієш, що навіть мале слоненя – завеликий вантаж для лелеки.

Кейсі Молодший, локомотив циркового поїзда, не мав коли думати про якесь там слоненя – він повинен везти цирк у мандри. Моргнув усіма ліхтарями, свиснув так, що аж іржа із свистка полетіла, й пустив кілька гарненьких кілечок диму.

– Всі на місця!

У поїзді клоуни весело співали пісень, а звірі укладали дітей спати. Сумно було лише у слоновому вагоні: Джамбо стояла похнюпившись, а друзі обступили її, мовчазні й стурбовані.

Якби Джамбо знала, хто сидить на найближчій хмарі!

Спеціальний лелека з рекомендованим пакунком попав у грозу, заблукав і сів відпочити на хмарці.

Потім сів на дах і втомлено – наносився вже з тим пакунком! – просунув голову до слонів. Ввічливо змахнувши поштарським кашкетом, поклав перед слонихою пакунок.

У пакунку, сповите паперовими обгортками, спало маленьке слоненя.

– Яке ж воно гарнесеньке! – зворушено сказав один слон.

Раптом слоненя чхнуло, та так гучно, що його вуха, які досі лишалися непоміченими, майнули у повітрі. Вражені слони позадкували: голову сина Джамбо прикрашали величезні вушиська.

– Ну справжнісіньке опудало! – захихикала одна доросла слониха.

Вкрай засмучена Джамбо притулила малюка до себе.

З того часу у поїзді не вгавали жарти. Цирк називав слоненя Дамбо – цим іменем прозивали артистів пантоміми, бідолашних, смішних і безсловесних. Слониха Джамбо майже не виходила із свого стійла і не відпускала від себе сина. Настрій у неї щодень гіршав.

Нарешті вони прибули до місця, де скоро мала відбутися перша вистава їхнього цирку. Всі взялися до роботи. І тільки зійшло сонце – цирк засяяв, готовий до вистави.

Джамбо вирішила скупати сина, щоб він гарненько виглядав на вечірній виставі. Вона терла його доти, поки шкірка не зарожевіла. Потім Джамбо поставила сина на підлогу й обережно повикручувала йому вуха. Поснідавши, Дибмо з мамою пішли до свого стійла.

Перед стійлом скупчилися цікаві хлопці й реготали. Чемне слоненя вирішило підійти до них, коли їм так приємно дивитися на нього. Але зачепилось за вухо, наступило на нього і покотилося на землю. Хлопці аж лягли з реготу.

Терпець Джамбо урвався. Вона підкинула одного з хлопців і стусонула його хоботом. Хлопці з вереском кинулися навтьоки.

– Слон сказився! – почуйся крик.

Вимахуючи довгими загостреними палицями, примчали сторожі. Вони штовхали і кололи Джамбо, але вона гучно засурмила і миттю позбивала всіх сторожів з ніг.

Нарешті слониху зв'язали і замкнули ланцюг навколо її задньої ноги.

– В тюрму її! Вона небезпечна! Замкніть її!

І Дамбо залишився сям.

Того ж вечора у слоновому наметі зійшлися всі велетні.

– Пані Джамбо була чемною, доброю, скромною слонихою, доки його не принесли, – сказав один слон.

– Дамбо ганьбить усіх слонів світу, – сказав інший.

Слони неквапно обговорювали жахливі події, що сталися в їхньому цирку.

До розмови слонів здивовано прислухалося циркове мишеня Тімоті.

Увійшов Дамбо, шукаючи чогось попоїсти, й дружньо усміхнувся до слонів. Але вони повернулися до нього спинами. По щоках Дамбо покотилися сльози, і він почвалав геть від негостинних одноплемінців. Тімоті все зрозумів.

Він схопив маленьку паличку й вистрибнув до слонів.

– Знущаєтеся з малих, так? За що ви присікалися до малюка? Тільки за те, що він має великі, як на ваш смак, вуха? Я ладен закластися, що в цього слоненяти добре серце! А добре серце важить багато! Ану киш! Геть звідси!

З ревом і стогоном слони сипонули з намету.

– Не треба мене боятися. Дамбо, – пропищав Тімоті. – Відтепер покладайся у всьому на мене – Тімоті. Ми для тебе вигадаємо номер, що його не зможе виконати жоден слон у всьому світі. От тоді вони всі дивитимуться на тебе з пошаною, в маму твою випустять з тюрми.

– Ти знаєш, що великі слони наприкінці вистави роблять піраміду. Уяви собі: слони побудували піраміду, вистава зараз закінчиться. Цієї ж миті ти мчиш до відкидної дошки, стрибаєш і злітаєш точнісінько на вершечок піраміди. В хоботі у тебе прапорець. Зал аплодує. Ти – окраса програми!

Серед ночі почалися тренування. Це було нелегко! Дамбо падав то на спину, то на хвіст, то на хобот, то на голову – приємного було мало.

Після кількох нічних тренувань він почувся впевненіше, вистрибував з підкидної дошки на три метри, потім – на чотири з половиною, потім – на шість... І ставав на рівні ноги. Тоді Тімоті оголосив, що Дамбо готовий до свого великого номера.

Вистава закінчувалася. Слони, балансуючи, утворили на арені піраміду.

– Пора! – крикнув Тімоті.

Дамбо побіг до відкидної дошки і... наступивши на власне вухо, вдарився об великий м'яч, на якому балансував нижній слон – і піраміда розкотилася на всі боки.

Верхній слон ухопився хоботом за отвір у даху циркового намету, брезент тріснув, і величезне шатро почало падати.

З уламків цирку крізь велику діру стирчав хобот слоненяти.

Головний ведучий від люті підстрибував на своєму капелюсі і рвав собі чуба на голові. А знічений, осліплений Дамбо шкутильгав по арені, і на його тоненькому хоботі тріпотів прапорець, що так гарно маяв би на вершечку піраміди!

Цієї ж ночі Кейсі Молодшому довелося мерщій розводити пару і вивозити цирковий поїзд набагато раніше, ніж передбачалося.

Слоновник нагадував шпиталь. Старий Раджа із забинтованим хоботом оголошував промову:

– Це справжня ганьба. І Дамбо покарали цілком заслужено. Сором та й годі, що одного з нашого племені слонів перевели в клоуни.

Так, Дамбо став клоуном. На шиї у нього з'явився яскравий жовтий комір, а на сумному обличчі – намальована широка усмішка.

Дамбо, що мав відтепер веселити інших, став найсмутнішим слоненям у цілому світі.

Виступ загримованого Дамбо став окрасою вистави, і малюк був на вершині успіху. Проте цей успіх не приносив слоненяті щастя.

Він повільно йшов з арени, а всі навколо кепкували з нього. Коли Дамбо проходів повз інших слонів, ті поверталися до слоненяти спинами, і навіть мавпи дививсь на нього якось дивно.

Але в стійлі його завжди чекав Тімоті, пробував усміхатися і робив усе, щоб поліпшити настрій Дамбо. Він повторював, що вигадає інший номер, неодмінно вигадає.

Кожного вечора видирався Тімоті на хобот Дамбо і лягав у своє ліжко, яке вимостив на малому поцяткованому капелюсі бідолашного слоненяти.

Так було і того вечора.

Літній світанок на лісовій галявині. Тепле вранішнє сонце осяває ліс. Дзюркоче струмок. Неподалік в'юниться дорога.

На самому верховітті велетня-дуба спить слон. З-поміж листя звисають довгі вуха. А в капелюсі у нього, тоненько підхропуючи уві сні, спить Тімоті Мишеня.

Навколо незвичайних гостей зацікавлено щебетали птахи. Тімоті, розплющивши очі, прикрикнув на них, намагаючись угамувати цю веремію.

Потім протер очі й моргнув, побачивши двоє великих очей, що дивилися на нього майже впритул. Велика, досить обтріпана ворона, позирала не дуже привітно.

– Чого це та сюди долетіла? – роздратовано запитав він.

– Чого це тебе сюди занесло? – хрипко відказала ворона.

– Я тут живу, – пробурмотів Тімоті, знову засинаючи. – Це моя домівка.

– Ні, це наша домівка! – крикнула ворона так голосно й різко, що Тімоті широко розплющив очі. Він ще нічого не розумів.

– Забирайся з цирку і не лізь не в свої справи, – обурилось мишеня.

– Подивіться на нього! Невже це не моя справа, коли до мене опівночі прилітає слон, скидає з гілки моє гніздо, лякає мою родину так, що я й досі не можу познаходити всіх родичів та їхні перини! Слухай, хлопче, чи ти розумієш, де ви опинилися?

– Аякже! Ми спимо в цирку.

Птахи аж захлиналися з реготу.

Тімоті замислився і зупинив погляд на шатрі з листя, потім подивився вниз – далеко-далеко вниз, аж на землю. Вони були на дереві!

– Дамбо! Поглянь униз!

Дамбо дивився цілу хвилину. Потім втратив рівновагу і впав на гілку нижче. Тімоті щосили вчепився слоненяті в капелюх і заплющив очі. Гілки ламалися від Дамбо, і він падав щоразу нижче.

Він упав у неглибокий струмок, а Тімоті шубовснув поруч, згори до них долинув хрипкий регіт.

– Тримайтеся землі! – каркнула ворона. – Слони не годні літати!

Дамбо й мишеня мовчки попленталися до лісу. Де вони? Що сталося? Тімоті замислено йшов, заклавши лапки за спину. І в його очах світилося невимовне здивування. "Слони не годні літати... Дамбо літати не вміє. В нього немає крил. Але в нього є великі..."

– Чи ти літав минулої ночі?

Дамбо розповів про свій сон – як він стрибав з підкидної дошки, як літав. "Так ось у чом річ! Дамбо справді літав! І літав за допомогою своїх вух". – Слухай, Дамбо. Ти літав. Ти ще літатимеш. Ходімо потренуємось.

Знайшовши рівне місце, вони взялися до роботи. Тімоті звелів слоненяті щосили махати вухами вгору і вниз.

– Швидше! Швидше!

Дамбо слухняно махав вухами, і навколо нього здіймалася хмарами курява.

Нарешті вуха безсило повисли. З хмари пилу з'явилося двоє друзів. Вони ледве дихали і на них страшно було дивитись.

З дерева линули регіт і насмішки. Тімоті заскреготів зубами, насунув капелюх глибше на вуха, і вони почали все спочатку.

Дамбо розбігся і стрибнув з пагорбка, але... шубовснув просто в болото. Поки слоненя і мишеня обтріпувалися, ворони реготали ще голосніше.

– Замовкніть! – розлючено крикнуло мишеня. – Я хочу вас запитати, чи є у кого-небудь з вас серце?

Це маленьке мишенятко таки вміло примусити, щоб його слухали. Птаство ніяково мовчало. І мишеня розповіло гірку історію Дамбо.

– І от я допомагаю моєму другові, хочу, щоб він показав свої здібності. А ви смієтесь з нас і знущаєтесь!

– Ну, годі вже про це, – примирливо мовила стара ворона. – Ми ж не знали, що ви робите. Допоможемо їм, друзі?

Старий крук підкликав Тімоті.

– Слухай, хлопче. Дамбо не може злетіти тому, що не має певності в собі. Ось візьми це перо і скажи йому, що це чарівна пір'їна з Персії, а кожен, хто триматиме її, – полетить. Спробуй, вона напевно допоможе Дамбо.

Дамбо взяв пір'їну хоботом і відчув, що в нього вливаються нові сили. Вів заплющив очі, затиснув чарівне перо і почав махати вухами. Знялася курява. Тімоті щосили вчепився за капелюх. Коли курява потроху вляглася, вів визирнув зі своєї схованки. ДАМБО ЛЕТІВ!

Ворони були поруч, підбадьорливо галасуючи. Дамбо ширяв у повітрі, навчаючись літати легко й красиво. Оце-то диво!

Посадка вдалася непогано. Сміючись, друзі підхопились і заходилися стрибати й кричати з радості. А навколо вирував цілий пташиний базар ревних болільників.

Нараз Тімоті зауважив, що вже посутеніло і час повертатися.

– Ну й здивуємо ми всіх на вечірній виставі! Тепер цілий світ у захваті схилиться перед нами.

Дамбо терпляче сидів, поки паяци гримували його і одягали в блазенський костюм.

Почалася вистава.

– Ну, Дамбо, наближається вирішальна хвилина! – збуджено прошепотіло мишеня.

Дамбо теж дуже хвилювався і непомітно позирав на мале чорне перо, затиснуте в кінчику хобота.

Слоненя стрибнуло. Але тієї ж миті чорне перо вислизнуло з хобота і, погойдуючись, полетіло вниз. Так само вниз – аж у п'яти – полетіло серце Дамбо. Він заплющив очі й подумав, що всі його сподівання загинули.

Дамбо і Тімоті стрімко летіли вниз.

Тімоті, наче блискавка, вистрибнув з капелюха і, скочивши на хобот, зазирнув в око Дамбо.

– Дамбо! – щосили запищав він. – Ти можеш літати! Ти умієш літати! Те перо зовсім не чарівне. Я тобі набрехав про перо! Ти умієш літати без нього! Ти можеш літати!

Дамбо почув те, що сказав йому Тімоті. Він розправив вуха і махнув ними. І – полетів! Тімоті сповнився гордості, побачивши під собою аплодуючий натовп.

– Дамбо! Диво ти моє дивне! Ти найліпший у світі! Поглянь, як вони тебе вітають!

Все місто збіглося до цирку. Слониху Джамбо випустили з тюрми, щоб нова могла побачити, як її син примушує тремтіти захоплений натовп. Глядачі влаштували овацію мамі летючого дива.

То був щасливий вечір.

Про Дамбо писали газети. Він побив рекорд висотного польоту без мотора, відкривав секрети своєї майстерності морякам і льотчикам, а одного разу навіть злітав до Південної Америки, щоб подивитися на тамтешніх звірів.

Тепер уже всі рахувалися з ним, а найбільше – головний ведучий, бо знав, що без Дамбо виступи цирку ніколи не користувалися б таким успіхом. Проте хоч Дамбо й зажив великої слави, серце в нього залишалося лагідним, щирим і добрим.

Дамбо не забув своїх давніх друзів ворон і частенько запрошував їх до себе в гості. Для Кейсі Молодшого купив кілька яскравих нових свистків. І, звичайно ж, Дамбо завжди стежив, щоб у Тімоті було все необхідне, щоб він мав вибір найрізноманітніших сирів.

Дамбо не любив відлітати з цирку надовго, полишаючи Джамбо саму. Вів завжди тулився до мами, без якої не міг жити. Мамин хобот ніжно обіймав сина, а поруч, мугикаючи пісеньку, сидів задоволений Тімоті.

Автор: Дісней В.; ілюстратор: Ширяєв В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова