Тарганисько

Їхали ведмеді
На велосипеді,

А за ними вслід
Задки їхав кіт.

Комарики-комарі
Дирижаблем угорі.

А за ними раки
На хвості в собаки.

Вовк на кобильчині,
Леви на машині.

Зайчики
в трамвайчику,
Жаби на мітлі.

Їдуть і сміються,
Пряники жують.

Раптом з підворітні
Суне великан -
Отакий вусатий
Злий тарган!

Тарганисько, тарган,
зле чудовисько!

Він буркочучи іде,
Ще й вусищами пряде:

«Почекайте, не тікайте,
Я вас миттю проковтну!

Проковтну, проковтну,
не помилую!»

Звірі затремтіли,
Впали і зомліли.

Вовк свою дружину
З'їв у ту ж хвилину.

Крокодил зітхнув,
Жабу проковтнув.

Слон, схопивши дрижака,
Так і сів на їжака.

Тільки раки-небораки
Не бояться розбишаки:
Хоч назад вони повзуть,
Та вусищами прядуть
І кричать ненажері вусатому:

«Не гарчи, не кричи,
Ми й самі вусачі,
Ми й самі отак ідем,
Ще й вусищами прядем».

І сказав гіпопотам
Крокодилам і китам:

«Хто потвори не жахнеться,
Хто з чудовиськом поб'ється,
Я тому в обидві жмені
Аж дві жабки дам зелені
Ще й гарнесеньку шишку ялинову!»

- Нам лякатися чого
Злого велетня того!
Ми рогами,
Ми ногами,
Ми й зубищами його!»

І веселою юрбою
Звірі кинулись до бою.

Та уздрівши вусача
(Ай-ай-ай!),
Звірі всі навтікача
(Ай-ай-ай!).

По лісах, по лугах
Поховалися.
Тарганиська рудого злякалися.

І гукнув гіпопотам:
«Що за сором,
Що за страм!

Гей, бики та носороги,
Не звертайте із дороги!
Підхопіть мерщій на роги
Злого ворога!»

А бики та носороги
Так і трусяться з тривоги.

«Ми б на роги
Ворогів,
Тільки роги дорогі,
Ще ж і шкура чимало нам коштує».

І сидять і тремтять
Під місточками,
У болоті лежать
За горбочками.

В кропиву крокодили
Запхалися,
У канаві слони
Заховалися.

Тільки зуби
В усіх цокотять,
Тільки вуха
Од жаху тремтять.

Мавпи серця не сушили,
Чемодани підхопили
Та прожогом як гайнуть
В путь!

І акула
Дременула,
Тільки хвостиком крутнула.
А за нею восьминіг
Так і суне
З усіх ніг.

От і став тарганисько господарем,
Всіх полів та узліссів володарем.

Підкорилися звірі вусатому.
(Щоб йому провалитися, клятому!)

А він поміж ними красується
Та золоченим пузом хизується.

«Віддавайте мені, звірі, діточок своїх,
Я їх схрумаю сьогодні за вечерею!»

Звірі нещасні
Ридають в знемозі,
Виють, голосять, ревуть,
В кожній печері
І в кожнім барлозі
Злого катюгу кленуть.

Як же наважиться мати
Дитя своє любе віддати,
Бідне, пухкеньке малятко -
Ведмежа, вовченя, слоненятко,
Щоб ненажера жаднючий
Бідну дитинку замучив?

Плачуть вони, побиваються,
З малюками навіки прощаються.

Раптом звідкись у бору
Об'явилась кенгуру,

Як побачила біду,
Загукала на ходу:

«Та хіба ж це великан?
(Ха-ха-ха!)
Це ж такий собі тарган!
(Ха-ха-ха!)

Це ж тарган, це ж тарган, це ж комашечка,
Поганенька, звичайнісінька мурашечка!

І не гидко вам?
І не бридко вам?
І зубаті ви,
І рогаті ви,
А комашечці
підкорилися,
А мурашечці
уклонилися!»

Налякалися бегемоти,
Зашептали: «Що ти, що ти?
Утікай-но звідси тихо!
Ще нам тут накоїш лиха!»

Та зненацька з-за горбочка,
З-за чубатого лісочка,
Полем, полем навпростець
Прилітає горобець.

Стриб та стриб,
Та цві-цвірінь,
Цвірі-цвірі-цвірірінь!

Подививсь,
Підскочив близько,
Взяв і клюнув тарганиська.

І таке з тим злодюгою сталося:
Навіть вусів його не зосталося.

От де звірі звеселіли, оточили горобця,
Обіймають, вихваляють переможця-горобця!

Осли йому пісню по нотах ведуть,
Козли бородою дорогу метуть.

З бараном іде баран,
Б'ють обидва в барабан.

Сичі-сурмачі
Сурмлять,
Граки з каланчі
Кричать.

А он кажанята
Завзято
Хустками махають,
По стріхах стрибають.

А слониха, а слониха
Так танцює, збувшись лиха,
Що від тупоту луна
В небо полетіла
І на бідного слона
Місяця струсила.

От була тоді робота
Витягать його з болота,
До небес прибивати гвіздочками!