Еллен Нійт

Зайченя – чорні оченята

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А. Келейніков

 

Жило собі сіре Зайченя. Сіре Зайченя, чорні оченята, маленький білий хвостик.

І була в Зайченя мама – сіра Зайчиха, в якої теж були чорні очі та білий хвостик, тільки трохи більші.

Зайченя любило стрибати та гратися, бігати по лісу й ласувати білою капустою, червоною капустою, а ще й кольоровою, якщо попадеться.

Мама Зайчиха теж стрибала, тільки не просто так, а по справах. Синові вона приносила з грядок білої капусти, червоної капусти, навіть кольорової, а бувало, й брукви.

Якось увечері ось що сталося. Поклала мама Зайченя спати, тільки йому спати зовсім не хотілося. Скинуло воно з себе ковдру і закричало:

– Я сьогодні спати не хочу! Дайте скоріш білої капусти, дайте скоріш червоної капусти, дайте кольорової і трішечки брукви!

Мама накрила його ковдрою та лагідно промовила:

– Спи. Завтра вранці буде тобі капуста. Біла, кольорова і трішечки брукви.

Але Зайченя маму не слухало.

– Якщо очі не закриєш, синку, – тихо сказала мама Зайченяті, – з лісу вийде руда лисиця і, так і знай, тобі вуха надере.

– Я не боюся! – закричало Зайченя. – Не злякаюся рудої лисиці! Вуха пригорну я до спини, і лисиця їх не помітить, чесне слово. Я сьогодні спати не хочу! Дайте скоріш білої капусти, дайте скоріш червоної капусти, дайте кольорової і трішечки брукви!

– Якщо ти очі не закриєш, – каже мама сердито, – вовк підкрадеться до твого ліжечка і схопить тебе за хвостик.

– Я не боюся! – закричало Зайченя. – Не злякаюся дурного вовка! Я задеру свій хвостик біленький і втечу, він мене не дожене. Я сьогодні спати не хочу! Дайте скоріш білої капусти, дайте скоріш червоної капусти, дайте кольорової і трішечки брукви!

Тут вже мама зовсім розсердилася:

– Якщо ти не закриєш очі, вийде з гущавини ведмідь клишоногий та пригостить тебе березовою кашею.

– Я не боюся! – закричало Зайченя. – Ото діло – ведмідь клишоногий! Я сьогодні спати не хочу! Дайте скоріш білої капусти, дайте скоріш червоної капусти, дайте кольорової і трішечки брукви!

Нарешті мамі все це набридло. Вона пішла зі спальні на кухню та щільно зачинила за собою двері.

А в темряві обережно і боязко вилізла з нірки сіра мишка.

– Пі-і-іп, – сказала мишка Зайченяті.

Зайченя так злякалося!

– Мамо! – заволало воно. – Ой, я боюся миші, боюся миші!

Мама повернулася, і мишка втекла. Уляглося до ліжка неслухняне Зайченя. Вушка свої поклало на подушку. Хвостик накрило пуховою ковдрою. Оченята закрило. І заснуло Зайченя.

І ніхто не надер йому вуха. Не схопив його за білий хвостик. Не пригостив березовою кашею. Не приходили ведмідь і лисиця. Не приходив сірий вовк зубатий. А навіщо? Адже достатньо мишки!