Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Валентина Осєєва

Чому?

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Рассохін

Трапилося це у неділю. Мама на кухні мила посуд, а я відносив чисті чашки до кімнати і ставив їх на стіл.

Потім я всівся на стілець, а біля мене грався Бум. Я хитав під столом ногами, а Бум легенько покусував мене за п'яти. Мені було лоскотно і весело. Над столом висіла велика татова фотокартка, – ми з мамою тільки нещодавно віддавали її збільшувати. На цій картці у тата було таке веселе, добре обличчя. Але коли, бавлячись із Бумом, я став розгойдуватися на стільці, тримаючись за край столу, мені здалося, що тато хитає головою.

– Дивися, Буме, – пошепки сказав я і, сильно хитнувшись на стільці, схопився за край скатертини.

Почувся дзвін... Серце у мене завмерло. Я тихенько сповз зі стільця і подивився униз. На підлозі валялися рожеві черепки, золотий обідок блищав на сонці.

Бум виліз з-під столу, обережно обнюхав черепки і сів, схиливши набік голову і піднявши вгору одне вухо.

З кухні почулися швидкі кроки.

– Що це? Хто це? – Мама опустилася на коліна і закрила обличчя руками. – Татова чашка... татова чашка... – гірко повторювала вона.

Потім підняла очі і з докором запитала: – Це ти?

Блідо-рожеві черепки блищали на її долонях. Коліна у мене тремтіли, язик заплітався.

– Це... це... Бум!

– Бум? – Мама підвелася з колін і повільно перепитала: – Це Бум?

Я кивнув головою. Бум, почувши своє ім'я, ворухнув вухами і завиляв хвостом. Мама дивилася то на мене, то на нього.

– Як же він це розбив?

Вуха мої горіли. Я розвів руками:

– Він трішечки підстрибнув... і лапами...

Обличчя у мами потемніло. Вона взяла Бума за нашийник і пішла з ним до дверей. Я з переляком дивився їй услід. Бум із гавкотом вискочив у двір.

– Він буде жити в будці, – сказала мама.

Потім вона сіла за стіл і про щось замислилася. Її пальці повільно згрібали в купку крихти хліба, розкатували їх кульками, а очі дивилися кудись в одну точку.

Я стояв, не наважуючись підійти до неї. Бум зашкряботів у двері.

– Не пускай! – швидко сказала мама і, взявши мене за руку, притягнула до себе. Притулившись губами до мого чола, вона все так само про щось думала, потім тихо запитала: – Ти дуже злякався?

Звичайно, я дуже злякався: адже з того часу як тато загинув, ми з мамою так берегли кожну його річ. З цієї чашки тато завжди пив чай.

– Ти дуже злякався? – повторила мама. Я кивнув головою і міцно обійняв її за шию.

– Якщо ти... ненавмисно, – повільно почала вона.

Але я перебив її, поспішаючи і затинаючись:

– Це не я... Це Бум... Він підстрибнув... Він трішечки підстрибнув... Пробач його, будь ласка!

Обличчя в мами стало рожевим, навіть шия і вуха її порожевіли. Вона підвелася.

– Бум не зайде більше до хати, він житиме в будці.

Я мовчав. Над столом з фотокартки дивився на мене тато...

Бум лежав на ґанку, поклавши на лапи розумну морду, очі його не відриваючись дивилися на замкнені двері, вуха ловили кожен звук, що долинав з дому. На голоси він відгукувався тихим вереском, стукав по ґанку хвостом. Потім знову клав голову на лапи і гучно зітхав.

Минав час, і з кожною годиною на серці у мене ставало все важче. Я боявся, що скоро стемніє, в хаті погасять вогні, закриють усі двері, і Бум залишиться сам на всю ніч. Йому буде холодно і страшно. Якби ж чашка не була татовою, і якби ж сам тато був живий, нічого б не сталося...

Мама ніколи не карала мене за щось ненавмисне. І я боявся не покарання – я з радістю переніс би найгірше покарання. Але мама так берегла все татове! І потім, я не зізнався одразу, я обдурив її, і тепер з кожною годиною моя провина ставала все більшою.

Я вийшов на ґанок і сів поруч із Бумом, притиснувшись головою до його м'якої шерсті.

Я випадково підвів очі та побачив маму. Вона стояла біля прочиненого вікна і дивилася на нас. Тоді, боячись, щоб вона не прочитала на моєму обличчі всі мої думки, я погрозив Буму пальцем і голосно сказав:

– Не треба було розбивати чашку.

Після вечері небо раптом потемніло, звідкилясь випливли хмари і зупинилися над нашим будинком.

Мама сказала:

– Буде дощ.

Я попросив:

– Пусти Бума...

– Ні.

– Хоч до кухні... мамо!

Вона похитала головою. Я замовк, намагаючись приховати сльози.

– Іди спати, – зітхнувши сказала мама.

Я роздягнувся і ліг, уткнувшись головою в подушку. Мама вийшла. Через прочинені двері з її кімнати пролягла смужка світла.

За вікном було чорно. Вітер качав дерева. Усе найстрашніше, що я тільки міг уявити, зібралося для мене за цим нічним вікном. І в цій темряві крізь шум вітру я розрізняв голос Бума. Одного разу, підбігши до мого вікна, він уривчасто загавкав. Я піднявся на лікті і слухав. Бум... Бум... Адже він теж татів. Разом із ним ми востаннє проводжали тата на корабель. І коли тато поїхав, Бум не хотів нічого їсти, і мама зі сльозами вмовляла його. Вона обіцяла йому, що тато повернеться. Але тато не повернувся...

То ближче, то далі чувся засмучений гавкіт. Бум бігав від дверей до вікон, він позіхав, просив, шкряботів лапами і жалібно скавулів.

З-під маминих дверей усе ще просочувалася вузенька смужка світла. Я кусав нігті, утикався обличчям в подушку і не міг ні на що зважитися. Та раптом у моє вікно з силою вдарив вітер, великі краплі дощу забарабанили по склу. Я схопився. Босоніж, в одній сорочці я кинувся до дверей і широко розчинив їх.

– Мамо!

Вона все ще сиділа за столом. Тужливий собачий гавкіт донісся до нас крізь шум дощу.

– Мамо! Мамо! Це я розбив чашку! Це я, я! Пусти Бума...

Обличчя її здригнулося, вона схопила мене за руку, і ми побігли до дверей. У темряві я натикався на стільці і голосно схлипував. Бум холодним шорстким язиком осушив мої сльози, від нього пахло дощем і мокрою шерстю.

Ми з мамою витирали його сухим рушником, а він піднімав догори всі чотири лапи і в буйному захваті катався по підлозі.

Потім він затих, ліг на своє місце і, не кліпаючи, дивився на нас. Він думав: "Чому мене вигнали надвір, чому впустили зараз?"

Мама довго не спала. Вона теж думала:

"Чому мій син не сказав мені правду одразу?"

І я теж думав, лежачи у своєму ліжку: "Чому мама анітрохи не сварила мене, чому вона навіть зраділа, що чашку розбив я, а не Бум?"

Цієї ночі ми довго не спали, і в кожного з нас трьох було своє "Чому?".

Автор: Осєєва В.; ілюстратор: Рассохін В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова