|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Четверо братів
Болгарська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Северін
Жили колись четверо братів. Були вони дуже бідні й вирушили у чужі краї шукати собі кращої долі.
От наздогнав їх по дорозі старий – борода сива, на плечі палиця, на палиці – торбинка висить.
– Куди прямуєте, хлопці? Візьміть мене з собою, – каже їм старий.
Пішли вони разом. Йшли, йшли, і дійшли до джерела з двома жолобами. Сіли відпочити та попоїсти. Пошукали брати у своїх торбинах, кожен витяг по окрайчику хліба. А старий дістав луковицю, розрізав і дав кожному по шматку.
Попоїли брати, попили води з джерела і вже зібралися далі йти.
– Ех, от якби з жолобів замість води вино потекло, – зітхнув старший брат, – я б побудував на цьому місці корчму. Жодного бідняка не відпустив би, не пригостивши вином.
– Нехай усе стане так, як ти хочеш, – промовив старий і підняв руку.
І сталося диво: з одного жолоба полилося біле вино, а з другого – червоне.
Залишився старший брат, а троє молодших пішли зі старим далі.
Йшли, йшли, та й вийшли у чисте поле. Посеред поля стоять три кургани та дві великі білі брили.
Зупинився другий брат, зітхнув і каже:
– Ех, якби ці кургани перетворилися б на скирти хліба, а брили – на волів, я зробив би собі черешневого плуга. Усе поле б навкруги зорав, засіяв, і були б у мене повнісінькі комори зерна. Жодного бідняка не відпустив би голодним.
– Нехай буде по-твоєму! – промовив старий.
І за мить кургани перетворилися на скирти хліба, а брили – на білих рогатих волів.
Залишилося двоє менших братів зі старим. Йшли вони довго, чи не довго – дійшли до пагорба, а пагорб той увесь чорний-чорнісінький від ворон.
– Ех, – зітхнув третій брат, – якби це були вівці! Я б їх пас на лузі, побудував би сироварню...
– Нехай буде по-твоєму! – сказав старий.
Погнав третій брат своє стадо на луг, а молодший брат та старий пішли далі.
Під вечір прийшли вони до якогось села. А там весілля справляють – скрипки співають, барабани гудуть.
Вивів посадний батько наречену, а старий підійшов до неї та й каже:
– Гей, куми та свати, ця наречена – не ваша! Вона призначена цьому парубку, що зі мною прийшов!
– Якщо не вірите, то принесіть два виноградних чубуки. Один я у землю встромлю, а другий – посадний батько. Якщо ваш чубук вкриється листям, наречена ваша, а якщо мій – ви віддасте її цьому парубку.
Так і зробили.
Чубук старого вкрився листям, пустив сережки, зав'язав грона, і ось вже на ньому наливається виноград. А чубук посадного висох і почорнів.
Побачили люди таке диво – що поробиш – віддали наречену за парубка.
Старий покуштував від своєї лози, попрощався з молодими та й пішов, а четвертий брат залишився жити у хаті нареченої.
Минуло десять років. Вирішив старий чарівник відвідати братів. Була вже майже ніч, коли він штовхнув двері корчми й привітався зі старшим братом. Корчмар і вухом не повів, побачивши обідраного жебрака.
– Далеко я йшов, синку, – сказав старий, – ніг під собою не відчуваю. Чи не пригостиш мене склянкою вина?
– Без грошей не даю, – відрубав корчмар. – Навіть не чекай!
– Якщо так, – відповів старий, – нічого не поробиш. Дозволь хоча б переночувати у тебе під дахом – чуєш, який вітер надворі, а я старий та слабий.
– Моя корчма не притулок для жебраків! – закричав корчмар та й виштовхав старого за двері.
Подивився старий на корчму і сказав:
– Нехай же все стане так, як десять років тому!
І тієї ж миті корчма перетворилася на джерело в горі, а з жолобів замість вина полилася звичайна вода.
Почав корчмар бідкатися, рвати на собі волосся, та вже пізно.
Прийшов старий до другого брата – землероба. Бачить – сидить той на току з вервицею у руках, на батраків поглядає, а скрізь – скирти, скрити, і не злічити їх.
– Дай мені хоч окрайчик хліба, – сказав старий, простягнувши руку, – третій день поспіль й макової росинки в роті не було.
– Забирайся геть! – напустився на нього другий брат. – Немає у мене хліба для тебе! Життя немає від цих волоцюг!
Старий сумно похитав головою й промовив:
– Як було, нехай так і стане!
І скирти перетворилися на кургани, воли на брили, а тік, багатій дім і батраки наче крізь землю провалилися.
Зупинився старий біля сироварні третього брата. Зазирнув через тин – собаки на нього загавкали. Вийшов третій брат, але не захотів навіть розмовляти зі старим. Прогнав геть, та ще й пригрозив нацькувати собак на нього, якщо не забереться.
– Нехай усе стане як раніше! – промовив старий.
І тієї ж миті вівці, що паслися на пагорбі, перетворилися на чорних воронів та й полетіли.
Пішов тоді старий до меншого брата. Радо зустріла старого жінка.
– Чоловік зараз пасе сільське стадо, скоро повернеться. Заходь, дідуню, відпочинь, – запросила господарка.
Увійшов старий до хатини, бачить – троє діточок біля вогнища сидять.
– Ану, посуньтеся, діти! Сідай, дідуню, погрійся, – сказала мати, підсуваючи до вогнища вільного ослінчика.
Діти посунулися, старий простягнув замерзлі руки до вогню.
– Що це там у попелі закопано, невже хлібець? Оце я вчасно! Ану, дістань його!
– Дістань, матінко! – став просити менший синок.
Нахилилася мати до вуха старого й розповіла, що хлібець той не з борошна, а з глини. Минулого року згоріла у них хата, і стали вони останніми бідняками на селі. Немає в них борошна – от і зробила вона хліб із глини – так дітям легше батька чекати. Адже він принесе з лісу чи то грибів, чи то диких груш.
– Дістань, дістань хлібець! – уперся старий.
Розкопала жінка попіл і побачила, що глиняний хліб перетворився на справжній.
Прийшов додому господар, зрадів гостю.
– Ну, як ви живете? – запитав старий.
– Дуже добре, – відповів четвертий брат, – усі живі здорові, з жінкою живемо в мирі й злагоді.
– От і добре! Так і живіть!
Постелила господарка гостю біля вогнища, а самі у двір пішли ночувати.
Вранці зайшла жінка до хатини, а гостя й слід прохолов.
Почала вона прибирати, підняла циновку, дивиться – а під нею купа золотих монет.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова