Джоан Ейкен

Черевички Бріджет

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Д.Хайкін

На краю містечка у найстарішому будиночку жили брат із сестрою. Звали їх Соломон і Бріджет, і були вони близнюками.

Бріджет заробляла на життя шиттям. Вона шила дитячий одяг, сукні та капелюшки, пелюшки і фіранки, блузки і спідниці для всіх жінок містечка.

А її брат виріс неробою і цілими днями лежав у високій траві за будиночком. Він грівся на сонечку, ліниво покусуючи травинку, або дрімав.

Соломон любив гарно вдягатися. І Бріджет купила йому сині вельветові штани зі срібними ґудзиками, бузково-зелену сорочку та сірі черевики з м'якої шкіри.

Сама Бріджет ходила босоніж. Адже у них було дуже мало грошей. Носила вона стару бавовняну сукню, подарунок однієї замовниці.

Зате у дівчини був гарний капелюшок із великою оксамитовою трояндою. Бріджет зав'язувала капелюшок двома світло-сірими стрічками.

Пошила його вона на замовлення однієї городянки. Але, коли капелюшок був готовий, у замовниці померла мати.

– Я цілий рік повинна носити траур, – зітхнула жінка. – А за цей час широкі криси капелюхів вийдуть з моди. Ти краще залиш його собі, а мені поший чорний.

– Оце пощастило! – сказав Соломон. – Капелюшок можна продати за хороші гроші. Мені потрібні нові черевики; такі як у мене ніхто вже не носить.

Але капелюшок дуже сподобався Бріджет. Вона й чути не хотіла, щоб його продати. А братові обіцяла якнайшвидше зібрати гроші на нові черевики. Соломон скиглив аж доти, поки йому самому не набридло. Потім він нагадував про своє прохання не частіше одного-двох разів на день.

Спочатку Бріджет вирішила залишити капелюшок на весілля, але передумала. Йдучи далеко від дому до замовниць, дівчина одягала його для захисту від пекучого сонця.

Крім того, капелюшок був чудовою рекламою і дуже пасував до її темного волосся і блакитних очей. Хоча ніяк не поєднувався з босими ногами і поношеною старою сукнею.

Одного теплого літнього ранку Бріджет їла вівсяну кашу на задньому ґанку. Після сніданку вона збиралася прийняти замовлення у королеви.

Бріджет була вмілою кравчинею і з великим смаком допомагала замовницям вибирати тканину і фасон. Шила вона акуратно і швидко. До того ж брала за роботу зовсім недорого. Уся королівська родина замовляла їй найошатніший одяг.

Намагаючись якомога менше шуміти, дівчина квапливо їла. Брат її ще спав. Їй не хотілося будити Соломона, не хотілося чути його скиглення.

Раптом величезний коник стрибнув прямо в тарілку з кашею.

– Матінко! – вигукнула Бріджет.

Але вона не розгубилася і спритно витягла його ложкою з каші. Потім набрала черпаком води з діжки, ополоснула коника і посадила його сушитися на сонці.

Усі коники в окрузі знову дзвінко застрекотали від радості. А врятований коник – він і справді був дуже великий – обережно став помахувати ніжками і ворушити вусиками. Йому треба було переконатися, чи з ним усе гаразд.

Потім він повернувся до Бріджет і низько їй вклонився, торкнувшися вусиками до самої землі.

– Я вдячний тобі, мила панночко! – сказав він. – Потонути в каші було б ганебно для Короля Коників!

Дівчина не знала, чи пристойно доїдати кашу після того, як там побував Король Коників. Але вона зовсім не наїлася. Залишилося лише трохи каші для Соломона, і більше нічого в хаті не було.

– То он хто ви! – зраділа Бріджет.

– Так, я Король Коників! І на знак подяки зроблю тобі подарунок. Чого ти хочеш?

– Дякую, ваша величність! Навіть не знаю, що мені у вас попросити.

Вона була дуже бідною і багато чого потребувала, але не вірила у всемогутність Коника.

Бріджет боялася його образити. «Може попросити листочок? Чи травинку?»

– Ну, кажи, не соромся, – наполягав Коник. – Чого б ти хотіла?

Бріджет згадала про довгий шлях курними спекотними вулицями.

– Я хотіла б стрибати так само швидко, як ваша величність, – ввічливо сказала вона.

– Чудове бажання, – зауважив Коник. – Я й сам подумав про це, але тепер бачу, тобі потрібні ще й черевички.

Босим ногам Бріджет негайно стало прохолодно і зручно. Вона здивувалася, коли побачила у себе на ногах чудові чорні замшеві черевички. На кожному черевичку було по діаманту завбільшки з вишню.

Вона почала дякувати, але Коник урвав її.

– Тепер слухай мене уважно, – сказав він. – Діамант на правому черевичку стародавній і дуже коштовний. Зветься він Очі Пустелі і може віднести тебе куди захочеш. Для цього треба тупнути правою ногою й одразу ж загадати бажання. Зрозуміло? Про діамант на лівому черевичку мені мало що відомо. Але ні в якому разі не тупай лівою ногою. Ти зрозуміла?

– Так. Дякую, ваша величність. – Бріджет шанобливо вклонилася. – Як мені дякувати вам за турботу? А тепер вибачте мене, я поспішаю і боюся спізнитися. – Дівчина залишила вівсяної каші Соломонові, вдягла капелюшок і, тупнувши правою ногою на сходинці ґанку, сказала:

– Хочу потрапити до палацу королеви.

Раптом здійнявся сильний вітер. Її капелюшок напевно б злетів, але, на щастя, вона туго зав'язала стрічки під підборіддям. За мить Бріджет перенеслася через усе місто і, ледве перевівши подих, опинилася перед палацом.

Проте ніхто не звернув уваги на її раптову появу. Охоронці, лакеї, дворецький, покоївки, пажі та секретарі бігали взад і вперед. Усі вони були чимось засмучені.

Бріджет багато разів бувала в палаці і тому добре знала дорогу до королівської вітальні.

Там сиділа королева та лила сльози над тацею з гарячими булочками, скибочками дині, медом і склянкою ананасового соку.

– Що сталося, ваша величність? – здивовано запитала Бріджет.

Особисто їй сніданок здався просто чудовим. У неї навіть слинки потекли.

– Ах, люба Бріджет! – схлипнула королева. – Котик Пуссі пропав! Напевно, його забрав Дракон, який живе в пустелі. Зазвичай Пуссі раніше приходить до сніданку. Сьогодні якраз приготували його улюблені нирки. Королівський пекар бачив на світанку Дракона, що летів над містом. У пазурах він тримав щось чорне. Ніхто не знає, де його гніздо. У цій безкраїй пустелі його й за рік не відшукаєш. Як же я буду жити без мого милого Пуссі?

– Не турбуйтеся, ваша величність, – м'яко сказала Бріджет. Вона зрозуміла: зараз не варто нагадувати про розрахунок за зелену шовкову спідницю, розшиту сніжинками. – Я обійду всю пустелю і постараюся знайти вашого Пуссі. Ви тільки не впадайте у відчай.

Дівчина вийшла з королівської вітальні у двір. Вона зупинилася, тупнула правою ногою і сказала:

– Хочу потрапити туди, де знаходиться зараз кіт королеви.

І понеслася з такою швидкістю, що у спекотний день їй стало холодно.

Бріджет летіла над полями, лісами, пагорбами і випаленою сонцем сірою пустелею.

Вона опустилася на землю біля підніжжя високої скелі. Там було гніздо Дракона.

Дракон лежав у величезній круглій норі, схожій на кратер вулкана. Деякі птахи вистилають свої гнізда пухом. Дракон по краях гнізда виклав золоті монети розміром з морську гальку.

Посеред нори був синій-синій ставок, а на березі його ріс високий рожевий кущ, увесь вкритий яскравими квітами. Під кущем міцно спав Дракон. А поруч із ним сидів чорний кіт королеви. Він голосно муркотів, хоча вигляд у нього був дуже сердитий.

«Як добре, що Дракон не з'їв його! Напевно, залишив на вечерю», – подумала Бріджет і пошепки покликала:

– Іди сюди, ксс-ксс-ксс! Підійди до мене, котику!

Вона не наважувалася наблизитися до Дракона, боялася розбудити його.

Піднявши хвіст трубою, Пуссі кинувся до Бріджет. На жаль, кіт у цей час перестав муркотіти, і Дракон прокинувся. Муркотання, мабуть, присипало його.

Він підвів величезну голову і став схожий на дуже великий знак питання. Бріджет припала до землі. Її охопив жах, і вона подумала: «Настав мій останній час».

Але короткозорий Дракон подумав, що капелюшок Бріджет – це лише частина синього ставка з плаваючою трояндою.

І тут королівський кіт знову замуркотав. Дракон підозріло подивився на всі боки, сховав голову під блискуче крило і знову заснув.

Бріджет негайно схопила кота і, тупнувши правою ногою, закричала:

– Хочу повернутися до палацу!

Дракон почув її крик і розплющив очі. Але Бріджет була вже далеко. Він помітив лише пляму, що пропливала по небу, і йому здалося, що сіре плаття дівчини – це лише хмарка.

Дракон хотів наздогнати кота, але полетів зовсім не в той бік.

Через хвилину Бріджет знову була в палаці.

Королева дуже зраділа поверненню свого улюбленця. Тепер треба було нагодувати кота сніданком і змити пісок з його лапок. Тому часу у королеви не було, і вона веліла Бріджет прийти за грошима іншого дня.

Дівчина вийшла з палацу, тупнула правою ногою і побажала повернутися додому. Коли вона опинилася вдома, Соломон уже прокинувся і доїдав залишки каші.

Брат одразу ж запитав:

– Де ти взяла ці черевички?

– Правда ж, гарні? – сказала Бріджет. – Їх подарував мені Король Коників. Це чарівні черевички, вони віднесуть тебе куди захочеш.

Ноги трохи втомлюються навіть у найкращих нових черевиках. А крім того, Бріджет звикла весь час ходити босоніж. Вона роззулася і раптом побачила: до правого черевика прилипли дві золоті монети з гнізда Дракона.

«Оце так удача! – зраділа дівчина. – У нас зовсім немає грошей, а королева ще не заплатила мені за спідницю. Зараз побіжу до крамниці на розі й куплю чогось до обіду».

Вона взяла монети і босоніж побігла, а черевички залишила на ґанку.

Щойно сестра зникла з очей, Соломон приміряв черевички. Вони виявилися йому якраз впору. Адже він був близнюком Бріджет, і вони мали однаковий розмір і одягу, і взуття.

«Як добре, що ми близнюки, – подумав Соломон. – Ці черевички більше пасують до синіх вельветових штанів, аніж старі черевики з м'якої шкіри. До того ж вони ще й чарівні!»

Він тупнув лівою ногою і голосно сказав:

– Хочу потрапити на те ж саме місце, де Бріджет знайшла золоті монети!

І негайно вихором злетів у повітря. Усі коники перестали стрекотати і мовчки стежили за його польотом.

Черевички доставили юнака прямісінько до гнізда Дракона. Ледве Соломон опустився на берег синього ставка, вони розплавилися у нього на ногах, немов чорний віск. А два діаманти скотилися в гніздо. Там вони й досі лежать.

Дракон повернувся дуже втомлений і злий. Кота не вдалося знайти. І зустріти людину в своєму гнізді було не надто приємно. Але він швидко знайшов Соломонові роботу: змусив співати колискову пісню.

Коли Соломон переставав співати, Дракон відкривав великі червоні очі й грубо кричав:

– Продовжуй! Я не можу заснути!

Юнак скоро захрип і страшенно втомився. Але черевичків не було, і шляху до порятунку теж не було. Довелося змиритися.

Тим часом Бріджет повернулася з крамниці. Брата вона ніде не знайшла, та й черевички теж зникли. Дівчина не на жарт стривожилася.

Але тут до її будиночка під'їхав розкішний екіпаж, і кучер у білій перуці передав їй записку від королеви:

«Господи, – подумала Бріджет, – але що ж буде з Соломоном?»

В цю мить на плече їй скочив Король Коників.

– Не турбуйся про Соломона, мила Бріджет, – заспокоїв він її.

– Ах, ваша величність! Що з ним? Боюся, він утік у подарованих вами черевичках, а я не встигла докладно розповісти йому про їхні особливості.

– З ним усе гаразд. Він знайшов найкращу роботу, – сказав Король Коників. – Та, по правді кажучи, ми дуже раді, що позбулися його. Він з'їдав усі наші травинки і заглушав своїм хропінням наше стрекотіння. А тепер прощавай, мила Бріджет, нехай тобі буде добре у палаці.

Бріджет одягла свій гарний капелюшок і помчала в екіпажі. Коли вона їхала по місту, син мера визирнув у вікно і з першого ж погляду закохався в неї.

Через три тижні він зробив їй пропозицію, і вона погодилася. Вони одружилися і були щасливі багато років.

Але навіть заміжня Бріджет продовжувала шити капелюшки, спідниці й носові хустки королеві, а також своїм подругам. Вона любила працювати і приносити людям радість.

А Соломон скоро зрозумів: Дракону більше подобалося його хропіння, ніж пісні. Так він і почав його заколисувати. І до кінця своїх днів вони разом міцно спали на березі синього ставу під високим трояндовим кущем.