Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Арабська казка

Чарівний кінь

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

У Персії в давні часи правив шах, який дуже любив усякі дотепні винаходи. При його дворі постійно збирався натовп майстрів, які хотіли показати йому своє творіння, і мало хто з них повертався додому без подарунків щедрого шаха.

І от під час якогось придворного свята, шаху доповіли, що один індійський мудрець просить дозволу показати йому свій дивний винахід. До зали увійшов чужинець, рухаючи вперед штучного коня, осідланого й прикрашеного багатою збруєю і так майстерно зробленого, що він здавався живим. Індієць вклонився шахові й сказав:

– Государю, я наважився просити твоєї милостивої уваги лише тому, що вважаю свого коня одним з найбільших чудес світу.

– Але я не бачу в ньому нічого незвичайного, – сказав шах із глузливою посмішкою. – Кінь дійсно зроблений дуже майстерно і на перший погляд здається справжнім. Але таке диво міг би зробити будь-який хороший майстер.

– Государю! – заперечив індійський мудрець. – Мій кінь цінний не зовнішнім виглядом, а внутрішнім пристроєм. Вбудований механізм дозволяє перенестися на ньому в повітрі у будь-яке місце на землі в найкоротший час за моїм бажанням. Якщо Ваша Величність дозволить, я можу показати це.

Зацікавлений шах погодився і, вийшовши на терасу, вказав на гору, що знаходилася в трьох милях від столиці.

– Бачиш цю гору? – сказав він. – Вирушай туди на коні і принеси мені лист пальми, що росте біля підніжжя гори.

Індієць негайно скочив на коня, покрутив руками біля його шиї, і миттєво кінь злетів у повітря, як блискавка, та так високо, що через хвилину всі втратили його з виду. Не минуло й п'яти хвилин, як вершник знову показався в повітрі, тримаючи в руках пальмовий лист. Під оплески натовпу він легко опустився на терасу. Зійшовши з коня і схиливши коліна, гість поклав свіжозірваний лист до ніг шаха.

– Неймовірно! – захопився той. – Нічого подібного я дійсно ніколи не бачив. Сподіваюся, ти не відмовишся продати мені цю дивину?

– Якщо ти забажаєш, государю! – відповів індійський мудрець. – Я готовий поступитися своїм чудесним конем, але не за плату, а в обмін на іншу коштовність...

– Проси чого хочеш! – вигукнув шах, якому не терпілося роздобути дорогоцінну іграшку. – Якщо ти честолюбний, то я готовий зробити тебе правителем міста і навіть цілої провінції.

Усі здивувалися царській щедрості, але сам індієць спокійно поставився до цієї пропозиції.

– Пробач, государю, – мовив він, – але я готовий подарувати тобі коня, тільки якщо ти видаси за мене свою дочку, красуню принцесу.

Почувши таку несподівану вимогу, всі придворні голосно засміялися. Один тільки принц Фірусі, спадкоємець престолу, почервонів від обурення і, бачачи нерішучість шаха, гаряче вигукнув:

– О государю, невже ти вагаєшся? Невже ти здатний віддати свою дочку якомусь незнайомцю без роду й племені? Адже це ганьба для нашого роду.

– Сину мій, – заговорив шах, – ти дещо правий, і вимога цього чужинця мені самому здається надмірною. Але не забувай, що іншої такої рідкості немає в усьому світі, і, якщо я не домовлюся з власником, він може продати її іншому царю, не такому делікатному. Втім, перш ніж вирішити з ним, я б хотів, щоб ти сам оглянув цього коня і висловив свою думку про нього.

Почувши це, індієць, погодився познайомити принца з тим, як влаштований кінь, і показав йому, яку кнопку натиснути, щоб він піднявся в повітря. Принц спритно скочив у сідло і, не слухаючи подальших пояснень, натиснув кнопку. Не встиг він схаменутися, як кінь, наче стріла, пущена з лука сильною рукою, злетів у повітря і в одну мить зник разом із вершником з очей шаха і придворних.

У першу хвилину шах навіть не захвилювався, вважаючи, що принц скоро повернеться, але його розчарував у цьому господар коня.

– О государю, – звернувся він, – пробач мені, якщо я мимоволі стану причиною нещастя з принцом. Я хотів пояснити йому, що треба зробити, щоб змусити коня спуститися вниз. Але ж ти сам бачив, який він був нетерплячий, не дослухавши моїх пояснень. Але я сподіваюся, що він знайде кнопку, яку треба натиснути, щоб спуститися.

Ця звістка сильно засмутила батька.

– А якщо кінь, замість того, щоб спуститися на землю, впаде на скелю або в море? – злякано запитав він.

– Про це не треба турбуватися, – заспокоїв індієць. – Кінь ніколи не падає, а плавно опускається з вершником у бажаному місці. Тільки б принцу помітити потрібну кнопку.

Але ці слова не втішили шаха.

– Ти відповідаєш головою за життя принца! – пригрозив він. – Якщо протягом трьох місяців він не повернеться цілим і неушкодженим, тебе буде страчено.

Шах наказав узяти нещасного винахідника під варту і пішов у внутрішні покої палацу, вражений несподіваним нещастям.

Між тим принц Фірусі летів у повітрі на такій висоті, що найвищі гори здавалися йому маленькими піщинками. Спочатку це його бавило, оскільки він не розумів небезпеки свого становища і гадав, що варто натиснути ту ж саму кнопку, щоб опуститися на землю. Але коли йому захотілося повернутися, виявилося, що все не так просто. Як не натискав, як не крутив він кнопку, кінь продовжував летіти так само швидко і високо. Тут тільки принц зрозумів, яку зробив помилку, не дослухавши пояснень індійця до кінця. Однак він не втратив присутності духу і став уважно розглядати голову і шию коня. Незабаром він помітив біля його правого вуха іншу, але меншу кнопку і натиснув її. Кінь одразу ж став плавно знижуватися.

Вже стемніло, коли Фірусі наблизився до землі, тому він не міг вибрати місце для спуску і поклався на волю аллаха. Нарешті кінь зупинився. Принц озирнувся і в навколишній темряві розрізнив, що знаходиться на верхній терасі прекрасного палацу, вниз з якої вели широкі мармурові сходи.

Будь-хто інший на місці Фірусі подумав би, перш ніж спуститися до палацу в таку пізню годину непрошеним гостем. Але принц, як ми вже бачили, був не з боязких. До того ж його мучив голод. Тому він вирішив постукати в перші-ліпші двері і попросити притулку.

Обережно став він спускатися по сходинках, поки не помітив слабке світло, що пробивалося крізь нещільно зачинені двері. Принц прочинив їх і побачив чорних охоронців із шаблями наголо, що спали на підлозі. Він вирішив, що знаходиться в передпокої до кімнати незнайомої господині.

Тихо прослизнувши повз сплячих і піднявши важку шовкову завісу, він побачив перед собою розкішну залу, посередині якої на пишному ложі міцно спала дівчина чарівної краси, а навколо спали її служниці.

Принц одразу ж здогадався, що знаходиться в кімнаті принцеси. Він підійшов ближче і зупинився як укопаний. Ніколи в житті не бачив він такої красуні. Сама доля привела його сюди, і його серце відтепер належить прекрасній незнайомці, вирішив він.

Довго стояв юнак, милуючись сплячою. Нарешті, зібравшись з духом, він опустився на коліна і легенько торкнувся руки красуні.

Тієї ж миті принцеса відкрила очі. Вона так злякалася, побачивши незнайомця, що не могла вимовити ані слова. Принц скористався її мовчанням і поспішив заспокоїти її.

– Милостива пані, – сказав він, шанобливо схиляючи голову, – пробач мені ту сміливість, з якою я наважився проникнути в твої покої в таку пізню годину. Повір, що всьому виною незвичайний збіг обставин. Ще сьогодні вранці я, син перського шаха, був далеко звідси, при дворі свого батька, а тепер неймовірна пригода змушує мене благати тебе про гостинність і великодушну допомогу. І якщо ти так само добра, як і прекрасна, в чому я не сумніваюся, то моє прохання, звичайно, не залишиться марним.

Принцеса, до якої потрапив принц Фірусі, була єдиною дочкою бенгальського султана, а палац цей – її заміським будинком поблизу столиці.

Слова незнайомця, а ще більш його благородна постава заспокоїли її, і вона відповіла:

– Заспокойся, принце. Ти потрапив до гостинної і доброї країни. Будь певен, що не тільки я, але й будь-хто з підданих мого батька вважав би за свій обов'язок допомогти чужинцеві.

Не давши принцу часу подякувати їй, вона розбудила своїх служниць і наказала їм проводити його до найкращої кімнати палацу і нагодувати вечерею.

– Завтра вранці, – додала вона, – коли ти відпочинеш з дороги, я сподіваюся почути твою історію. Мені дуже цікаво, яким дивом ти міг в один день здійснити таку далеку подорож і як тобі вдалося потрапити сюди непоміченим.

На другий день принцеса сама пішла до кімнати принца, оскільки не хотіла, щоб його помітив начальник варти, який вільно входив до її кімнати. Цієї ночі вона довго не могла заснути, схвильована несподіваним знайомством. Коли ж вона вислухала розповідь про дивовижну пригоду принца, про небезпеку, якої він зазнав, і його винахідливість, юнак зацікавив її ще більше.

За сніданком вони познайомилися ближче, і принц, серце якого і без того вже було в полоні у прекрасної принцеси, не міг більше приховувати своїх почуттів і запропонував їй вийти за нього заміж.

Принцеса прихильно вислухала його пропозицію, але не хотіла давати своєї згоди, перш ніж він постане перед її батьком, султаном.

Але принц вважав це надто ризикованим.

– Ні, принцесо, – відповідав він, – я дуже дорожу згодою султана, щоб ризикнути зробити пропозицію за таких обставин. Хто знає, чи повірить він моїй розповіді і, бачачи мене самого, без свити, чи не прийме за обманника і шукача пригод. До того ж мій батько, напевно, хвилюється за мене, і я повинен поспішити, щоб заспокоїти його. Але будь певна, я повернуся якомога швидше, з коштовними подарунками и пишним почтом, як годиться перському принцу, і тоді, звичайно, султан не відмовиться видати свою дочку за мене.

Принцеса не могла не погодитися з його словами. Але вона вже так встигла покохати принца, що їй важко було відпустити його, і вона упросила його залишитися ще на три дні.

Три дні пролетіли непомітно. Фірусі й принцеса постійно були разом, і їхнє кохання так зміцнилося, що вони не могли більше розлучитися і вирішили разом вирушити на чарівному коні в державу персів.

– А щодо твого батька, – сказав Фірусі, щоб остаточно розвіяти коливання принцеси, – якщо він дійсно любить тебе, то пробачить нам, коли з'явиться посольство від мого батька і попросить його згоди на наш шлюб.

На другий ранок, на світанку, коли в палаці всі ще спали глибоким сном, принц і принцеса тихенько пробралися на терасу, де все ще стояв чарівний кінь. Принц спочатку посадив принцесу, потім сів сам і натиснув вже відому нам кнопку. Тієї ж миті кінь стрімко здійнявся в повітря і, керований впевненою рукою принца, полетів у напрямку до перського царства.

Не минуло й трьох годин, як вдалині з'явилися верхівки веж і дахи столичних будинків. Принц, однак, не поспішав додому. Неподалік від столиці знаходився чудовий заміський будинок, подарований йому шахом. Тут він і вирішив залишити принцесу на той час, поки він не з'явиться перед батьком і не попередить його, що повернувся з нареченою.

– Не бійся, моя люба, – сказав він дівчині, – я недовго змушу тебе чекати і повернуся з цілою свитою, щоб ввести тебе в столицю з почестями, належними твоєму високому сану.

Потім, наказавши слугам піклуватися про принцесу і виконувати всі її накази, Фірусі звелів осідлати звичайного коня і поскакав до палацу батька. На всьому шляху його радісно вітав народ. Коли звістка про повернення принца досягла шаха, який займався державними справами в цей час, він сам поспішив назустріч синові й зі сльозами на очах обійняв його.

Шах став розпитувати Фірусі, яким чином той вийшов зі скрутного становища і зумів повернутися додому. Принц розповів про гостинність, надану йому дочкою бенгальського султана, про свою любов до неї і про те, що вони не можуть перенести розлуку і тому зважилися разом припасти до ніг шаха і просити його згоди на свій шлюб.

З цими словами принц хотів було кинутися на коліна перед батьком, але той втримав його і, ще раз обійнявши, сказав:

– Годі, сину мій. Я не маю нічого проти твого шлюбу з принцесою і готовий сам вирушити за нею і сьогодні ж відсвяткувати ваше весілля.

Й одразу шах віддав наказ, щоб усе було готове для майбутнього свята, і розпорядився звільнити індійського мудреця, який досі сидів у темниці. Він звелів також повернути йому чудесного коня, який мало не став причиною нещастя з принцом. Шах більше не хотів купувати його.

Усе місто раділо з приводу весілля принца. Жителі поспішили прикрасити свої будинки, одягнутися в святкові костюми і передчували задоволення від свята. Один тільки індієць не брав участі у загальних веселощах. Хоч як він не тішився своєму звільненню, думка про про поразку його задуму – одружитися з принцесою – не давала йому спокою. Він був злий на принца Фірусі, який завадив його планам і відрадив шаха видати за нього дочку.

«Стривай, голубе, – думав він, прислухаючись до розмов про повернення принца і про підготовку до весілля, – адже я відплачу тобі за всі свої образи».

Він знав, що його кінь залишився в заміському палаці, і там же знаходиться бенгальська принцеса. В голові його дозрів підступний план.

Не гаючи часу, він вирушив за місто і звелів доповісти про себе принцесі як про посланця принца Фірусі, який мав відвезти її до нареченого.

Принцеса в першу хвилину здивувалася, що принц не приїхав по неї сам, як обіцяв. Але індієць на доказ правдивості своїх слів сказав, що повезе її на чарівному коні, з механізмом якого принц сам познайомив його. Тоді вона перестала коливатися і вирішила піти за псевдопосланцем. Індієць посадив її на коня, сам сів позаду, і наступної хвилини вони вже летіли в повітрі.

У цей же час перський шах у супроводі свити виходив з палацу, прямуючи до принцеси. Принц Фірусі поспішав попереду, щоб попередити її. Яке ж було їхнє здивування і скорбота, коли вони побачили викрадача, що пронісся над ними із зухвалою насмішкою. Шах розгнівався і обіцяв щедро нагородити того, хто зловить злодія. Але хто міг позмагатися у швидкості з чарівним конем?

Принц був невтішний. Він називав себе винуватцем свого нещастя і дорікав собі за те, що залишив принцесу саму.

Тим часом і принцеса була на межі відчаю. Вона одразу ж зрозуміла свою помилку і зі сльозами благала індійця відпустити її. Але той і чути про це не хотів і втішав її тим, що відвезе її до себе на батьківщину і одружиться з нею. Від таких розрад бідолашна принцеса страждала ще більше.

Так летіли вони кілька годин. Наближався вечір, і обидва зголодніли. У цей час внизу показався Великий Ліс, що стоїть поблизу від столиці кашмірського царства. Індієць вирішив приземлитися тут і пообідати тими запасами, які він прихопив з собою. Вони зупинилися біля струмка, з якого можна було напитися.

Як не гірко було на душі у принцеси, але голод був сильнішим за неї. Вона мимоволі повинна була прийняти частування індійця. Але дівчина твердо вирішила не відповідати на його залицяння і, ризикуючи навіть життям, позбутися його.

У той час, як вони відпочивали біля струмка, повз них проїжджав загін вершників. Це був сам кашмірський султан зі свитою, що повертався з полювання. Побачивши людей, принцеса почала кричати і кликати на допомогу. Перш ніж індієць змусив її замовкнути, сам султан під'їхав до них і запитав, хто вони і в чому справа.

– Це моя дружина, і ми з нею трохи посварилися. Але це наша справа, і стороннім нема чого втручатися, – грубо відповів індієць, який не підозрював, що говорить з султаном.

Але принцеса не дала йому закінчити.

– О мій пане, – сказала вона, – хто б ти не був, само небо послало тебе на допомогу нещасній. Не вір цій людині. Він зовсім не чоловік мені, а злий чарівник. Я – бенгальська принцеса, яку він викрав у нареченого і не відпускає на волю.

Принцеса легко переконала султана в правдивості своїх слів. Він був такий обурений злочином індійця, що наказав закувати його в ланцюги. Принцесу він відвіз із собою, поселив її у найкращих покоях палацу і оточив слугами.

Однак радість принцеси, яка очікувала, що султан скоро дасть їй можливість повернутися до нареченого, виявилася передчасною. На другий день він з'явився до неї і, в повній впевненості, що принцеса буде щаслива від його пропозиції, оголосив їй, що завтра має намір одружитися з нею.

Бідолашна принцеса була так уражена цією нещасною звісткою, що знепритомніла й впала на підлогу.

Здійнялася велика метушня. Султан і слуги стали приводити її до тями, і через кілька хвилин принцеса відкрила очі. Але недовго довелося їм радіти: з уст прекрасної принцеси полилися такі промови, що султан в сум'ятті відступив назад: нещасна, безсумнівно, збожеволіла.

Насправді безумство принцеси було удаваним. Отямившись, вона швидко збагнула, що якщо не виграє часу, то повинна буде навіки відмовитися від свого нареченого. Вона одразу ж вирішила прикинутися божевільною. Це допомогло – весілля довелося відкласти, але чи надовго?

Закоханий султан був у розпачі. Усі придворні лікарі були негайно скликані до хворої, але не змогли вилікувати її. Принцеса продовжувала говорити безглузді речі, співала, танцювала, реготала, як справжня божевільна, а якщо хтось із лікарів хотів підійти, щоб помацати пульс, вона з люттю кидалися на нього і готова була видряпати йому очі.

За придворними лікарями були скликані всі лікарі столиці, потім лікарі з усієї держави, але стан принцеси анітрохи не поліпшувався.

А що ж робив у цей час принц Фірусі? Коли перші сумні почуття вляглися, він став міркувати спокійно і вирішив зробити все можливе, щоб знайти принцесу. Він здогадувався, що викрадач відвезе її до своєї країни – отже, там і слід шукати. Тієї ж ночі, нишком, щоб ніхто не міг перешкодити йому, він, переодягнувшись дервішем, вийшов з палацу і вирушив на пошуки.

Довго мандрував він по білому світу, переходячи з міста до міста, з провінції в провінцію, і скрізь розпитував про принцесу. Випадково в одному готелі, він почув розмову двох подорожніх. Говорили про наречену кашмірського султана, принцесу бенгальську, яка перед самісіньким весіллям раптово збожеволіла і яку ніхто не може вилікувати. Розмова ця зацікавила принца: він знав, що у бенгальського султана була лише одна дочка. Не вагаючись, він попрямував прямо до столиці Кашміру.

Там він дізнався про хвору принцесу такі подробиці, які остаточно розсіяли його сумніви. Він перевдягнувся лікарем, приклеїв собі довгу бороду і звелів доповісти про себе султанові.

– Добродію, – сказав він, низько вклонившись, – тобі може здатися надто сміливим, що я беруся вилікувати принцесу після того, як зусилля кращих лікарів в державі виявилися марними. Але я приїхав з далекої країни, і знаю засоби, що невідомі іншим. Сподіваюся, що за їхньою допомогою я зможу повернути розум принцесі.

– Я озолочу тебе, чужинцю! – зрадів султан. – Тільки вилікуй мою наречену. Але знай, що вона нікого не підпускає до себе, і вид чужої людини погіршує її стан. Тому я можу показати тобі хвору тільки через вікно.

І він повів його до маленького віконечка у стіні кімнати принцеси. Уявний лікар заглянув туди. Його кохана сиділа на софі і зі сльозами на очах наспівувала пісеньку про розлуку з нареченим. Він зрозумів, що хвороба її удавана, і вирішив, що треба робити.

– Добродію, – сказав він, – щоб вилікувати принцесу, я повинен бачити її ближче і говорити з нею віч-на-віч. Я впевнений, що мої ліки подіють, і вона поставиться до мене не так вороже, як до інших лікарів.

Султан, нічого не запідозривши, охоче допустив його до принцеси. Фірусі увійшов. Принцеса, не впізнавши його переодягненим, кинулася на нього, як фурія, обсипаючи лайкою. Але юнак спокійно наблизився до неї і тихенько шепнув:

– Не бійся, моя кохана, це я, принц Фірусі. Я прийшов звільнити тебе.

Почувши знайомий голос і вдивившись в обличчя прибульця, принцеса завмерла.

Від радості вона не могла вимовити ані слова. Принц поспішив розповісти, як він тут опинився. Потім попросив описати йому все, що сталося з нею, щоб він міг звільнити її.

Розповідь принцеси була недовгою. Повідомивши про своє спасіння від індійця, вона повідала йому про несподіване і безцеремонне сватання султана, який, не запитавши навіть її згоди, оголосив їй про підготовку до весілля, і про все, що було потім.

– Моє знетямлення врятувало мене, – додала вона. – Султан гадає, що від раптової радості у мене потьмарився розум, і залишає мене в спокої. Але чи довго мені вдасться обманювати всіх?

– Не турбуйся, це вже моя справа, – відповів Фірусі, – я скоро позбавлю тебе від цього обману. Але скажи мені, де подівся чарівний кінь?

– Не знаю, – знизала плечима принцеса, – напевно, султан наказав десь заховати його, не знаючи про його чарівні властивості.

– Постарайся виконати все, що я скажу, і ми будемо врятовані.

Тут він пояснив їй свій план і порадив наступного разу, коли з'явиться султан, прийняти його більш спокійно і привітно, але при цьому говорити якомога менше.

Потім, повернувшись до султана, він сказав:

– Володарю, тепер я можу впевнено поручитися за одужання принцеси. Ти можеш сам переконатися в тому, що вона вже набагато спокійніша.

Султан негайно вирушив до принцеси. З радістю він переконався, що та хоч і залишається ще відлюдною, але вже не страждає колишніми припадками. Він щедро нагородив вправного лікаря і просив його скоріше закінчити лікування.

– Охоче, мій повелителю, – відповідав лікар. – Але дозволь дізнатися, за яких обставин захворіла принцеса. Для лікаря ці подробиці надзвичайно важливі.

Принц навмисне сказав це, щоб викликати султана на розмову про чудового коня. І дійсно, той докладно розповів йому про зустріч в лісі і про все, що трапилося після того.

– А де ж кінь? – запитав принц.

– Я звелів заховати цю рідкість у моїй скарбниці.

– О, це дуже до речі! – відгукнувся псевдолікар. – Тепер принцесу буде легко вилікувати. Напевно, чари з цього коня перейшли на принцесу, і перш за все треба позбутися їх. Я знаю такі трави, які можуть розвіяти будь-які чари. Якщо тобі, государю, цікаво бути присутнім при дивовижному і рідкісному видовищі, приходь завтра з усім двором на велику площу. Нехай туди ж з'явиться принцеса і приведуть коня. Присягаюся, завтра ж принцеса буде здорова і тілом, і душею.

Звичайно, султан з радістю погодився на цю пропозицію. На другий ранок чудовий кінь стояв на головній площі. Скоро всьому місту стало відомо, що готується якесь незвичайне видовище. І старий, і молодий кинулися на площу. Палацова варта утримувала натиск натовпу навколо коня.

Нарешті показався султан, оточений вельможами, а слідом за ним – бенгальська принцеса з численними служницями. За розпорядженням принца вона підійшла до коня, і слуги допомогли їй сісти на нього. Потім уявний лікар звелів розкласти навколо коня кілька жаровень, на які він помістив пахучі трави. Опустивши очі і схрестивши руки на грудях, він став поруч і забурмотів якісь заклинання. Усі присутні завмерли. З жаровень став підніматися клубами густий запашний дим, що огорнув і принцесу, і коня. Тієї ж миті принц блискавично скочив на коня. І не встиг ще дим розвіятися, а кінь з обома вершниками вже злетів. При цьому принц голосно крикнув:

– Султане кашмірський, якщо ти ще раз захочеш одружитися з принцесою, яка попросила твого заступництва, не забудь спочатку отримати її згоду!

Отак принц Фірусі знайшов і звільнив свою наречену. Того ж дня він повернувся з нею до столиці Персії, прямо до палацу батька. Шах, не відкладаючи, відсвяткував їхнє весілля.

Після святкувань шах насамперед відправив послів до бенгальського султана повідомити про весілля, що відбулося, і просити пробачення. Султан був задоволений таким шлюбом дочки і послав їй своє благословення і багаті подарунки. А принц Фірусі і прекрасна принцеса прожили після цього в мирі та злагоді багато років, оточені любов'ю усіх своїх підданих.

Автор: Арабська народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова