Г.Сапгір

Чарівні ліхтарики

Казка

Переклад українською – В.Воробйова
Ілюстрації – А.Курицин

У зеленому лісі під старим корчем була глибока темна нора, і пішов по лісі поголос, ніби в норі Страх живе.

А в Страху очі великі. А в Страху великі роги. А в Страху зуби гострі! Бачити його ніхто не бачив, але всі страшенно боялися.

Одного разу Мама-Мишка укладала маленьке Мишеня спати. Колисала та примовляла:

— Баю-бай! Засинай.
Бо інакше прийде Страх,
Понесе по кущах!
Баю-бай! Засинай.

«От би на цей Страх хоч одним оком подивитися», — подумало Мишеня.

Настала ніч. Мишеня потихеньку встало, вийшло навшпиньки з будиночка і пішло стежкою в ліс — Страха шукати.

Тихо в лісі, темно. Чує — з дерева хтось як закричить, як загукає:

— У-гу-гу!..

Писнуло Мишеня — і чимдуж побігло.

Налетіло Мишеня з розгону на гриб, впало та перекинулося. Дивиться, над ним хтось сердитий у великому капелюсі стоїть. Замружилося Мишеня — і лапки догори підняло.

Та раптом — ніби задзвеніли по лісу дзвоники. Відкрило Мишеня оченята-намистинки. Що це! В траві, в листі — всюди вогники. Та це ж світлячки! Літають вгору, вниз. У кожного в лапці — ліхтарик.

Підлетів до Мишеня Головний Світлячок.

— Ти від кого біжиш, малюк! Що з тобою сталося!

— Ой-ой, дядечку Світлячок, рятуйте! За мною Страх женеться!

Злетілися до Мишеняти Світлячки. Усміхаються, ліхтариками махають. І стало навколо світло, гарно. Заспівали тоненько травинки-змички, загучали очеретяні сопілки.

Головний диригент, зелений Коник, змахнув сосновою голочкою — диригентською паличкою, і лісовий оркестр заграв вальс. Затанцювали, закружляли світлячки, комарики, нічні метелики!

Маленьке Мишеня теж танцювало разом з усіма. Весело йому стало.

А де ж Страх? І Страх кудись зник, наче його й зовсім не було.

— Візьми з собою ліхтарика, — сказав Головний Світлячок Мишеняті. — З нашим ліхтариком у лісі не пропадеш. А якщо хочеш перемогти Страх... — І тут він щось прошепотів малому на вухо.

— Спасибі, спасибі, Головний Світлячок!

Помчало Мишеня стежкою прямо до свого будиночка. А лісові Світлячки все махали і махали йому вслід яскравими ліхтариками.

Вранці Мишеня вийшло з будиночка і як закричить на весь ліс:

— Гей! Звірі, птахи! Слухайте всі! Сьогодні я Страх із лісу вижену!

Прибігли Білченята, Зайченята, Ведмежата.

— Це ти, хлопчику, хочеш прогнати Страх? Як же ти до нього в нору зайдеш! У нього очі величезні! У нього зуби здоровенні!

— А от і зайду! А от і не побоюся!

Стоїть Мишеня перед норою. Хоч і пам'ятає він секрет, який дізнався від Головного Світлячка, все ж лапки тремтять, у нору йти не хочуть. Розсердилося Мишеня. Скомандувало само собі: «Вперед! Стриб! Скок!..» — і зникло у норі.

Раптом почулося: «Ура!» — Це малюк вискочив на галявину, засміявся.

— Немає там ніякого Страху! Не вірите — самі подивіться!

Заглянули звірі й птахи до нори. Бачать: а й справді, немає Страху! І ніколи його там не було.