Г.Сапгір
Чарівні ліхтарики
Казка
Переклад українською – В.Воробйова
Ілюстрації – А.Курицин
У зеленому лісі під старим корчем була глибока темна нора, і
пішов по лісі поголос, ніби в норі Страх живе.
А в Страху очі великі. А в Страху великі роги. А в Страху зуби
гострі! Бачити його ніхто не бачив, але всі страшенно боялися.
Одного разу Мама-Мишка укладала маленьке Мишеня спати.
Колисала та примовляла:
— Баю-бай! Засинай.
Бо інакше прийде Страх,
Понесе по кущах!
Баю-бай! Засинай.
«От би на цей Страх хоч одним оком подивитися», — подумало Мишеня.
Настала ніч. Мишеня потихеньку встало, вийшло навшпиньки з будиночка і пішло стежкою в ліс
— Страха шукати.
Тихо в лісі, темно. Чує — з дерева хтось як закричить, як загукає:
— У-гу-гу!..
Писнуло Мишеня — і чимдуж побігло.
Налетіло Мишеня з розгону на гриб, впало та перекинулося.
Дивиться, над ним хтось сердитий у великому капелюсі стоїть. Замружилося Мишеня —
і лапки догори підняло.
Та раптом — ніби задзвеніли по лісу дзвоники. Відкрило Мишеня
оченята-намистинки. Що це! В траві, в листі — всюди вогники. Та це ж світлячки!
Літають вгору, вниз. У кожного в лапці — ліхтарик.
Підлетів до Мишеня Головний Світлячок.
— Ти від кого біжиш, малюк! Що з тобою сталося!
— Ой-ой, дядечку Світлячок, рятуйте! За мною Страх женеться!
Злетілися до Мишеняти Світлячки. Усміхаються, ліхтариками
махають. І стало навколо світло, гарно. Заспівали тоненько травинки-змички,
загучали очеретяні сопілки.
Головний диригент, зелений Коник, змахнув сосновою голочкою —
диригентською паличкою, і лісовий оркестр заграв вальс. Затанцювали, закружляли
світлячки, комарики, нічні метелики!
Маленьке Мишеня теж танцювало разом з усіма. Весело йому
стало.
А де ж Страх? І Страх кудись зник, наче його й зовсім не було.
— Візьми з собою ліхтарика, — сказав Головний Світлячок
Мишеняті. — З нашим ліхтариком у лісі не пропадеш. А якщо хочеш перемогти
Страх... — І тут він щось прошепотів малому на вухо.
— Спасибі, спасибі, Головний Світлячок!
Помчало Мишеня стежкою прямо до свого будиночка. А лісові Світлячки
все махали і махали йому вслід яскравими ліхтариками.
Вранці Мишеня вийшло з будиночка і як закричить на весь ліс:
— Гей! Звірі, птахи! Слухайте всі! Сьогодні я Страх із лісу
вижену!
Прибігли Білченята, Зайченята, Ведмежата.
— Це ти, хлопчику, хочеш прогнати Страх? Як же ти до нього в
нору зайдеш! У нього очі величезні! У нього зуби здоровенні!
— А от і зайду! А от і не побоюся!
Стоїть Мишеня перед норою. Хоч і пам'ятає він секрет, який
дізнався від Головного Світлячка, все ж лапки тремтять, у нору йти не хочуть.
Розсердилося Мишеня. Скомандувало само собі: «Вперед! Стриб! Скок!..» — і зникло у
норі.
Раптом почулося: «Ура!» — Це малюк вискочив на галявину,
засміявся.
— Немає там ніякого Страху! Не вірите — самі подивіться!
Заглянули звірі й птахи до нори. Бачать: а й справді, немає
Страху! І ніколи його там не було.
Автор: Сапгір Г.;
ілюстратор: Курицин А.
| 
