Віктор Важдаєв

Казка про ялинову шишку та сіру мишку

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Рєпкін

Сіра Мишка сиділа біля підніжжя високої ялинки і, мружачи чорні очі, дихала лісовим повітрям.

А потім підібгала лапки, витягла свого шовковистого хвостика і задрімала. І, можливо, навіть бачила сни.

Раптом з зеленої гілки зірвалася ялинова шишка, просвистіла в повітрі та ...

... шубовснула об землю біля самісінького кінчика хвоста Сірої Мишки.

Очі її від жаху стали точнісінько як круглі ґудзики, кістяні та блискучі. А ялинова шишка, суха і жовта, спокійно собі лежала на землі.

- О-о! - подумала Сіра Мишка. - Страшне чудовисько проковтне мене! - І їй здалося, що від його дихання ворухнулася волосинка на її хвості.

Мишка пискнула і, не тямлячись від страху, кинулася тікати в ліс.

Вирячивши очі, мчала вона через ями, через купини. Кулею пролітала крізь нерухомі лопухи.

Раптом за великим пнем їй стрівся Заєць.

Побачив він, як тікає Мишка, і про всяк випадок побіг слідом.

А коли наздогнав, запитав:

- Послухай-но, Сіра? Куди це ми так біжимо?

- О-о! - відповіла Мишка, задихаючися. - Небачене чудовисько впало з неба! Воно женеться за нами, щоб нас зжерти!

З кущів їх побачила Лисиця.

- Отакої! - сказала вона, облизуючись. - Непоганий обід біжить мені назустріч! - І навіть ширше відкрила рота...

Але дива! Заєць і Мишка стрімголов промчали мимо.

- Якщо я їх з'їм, то не дізнаюся, від кого вони тікали! - вирішила Лисиця.

І, витягнувши вперед гостру мордочку, швидко перебираючи тонкими лапками, пухнастим хвостом замітаючи сліди, вона припустила за ними.

- Гм! - сказала Лисиця, наздогнавши Зайця. - У такий день непогано пробігти лісом! Чи, може, ви по якійсь справі?

Заєць і відповісти не встиг, як із хащі на них кинувся Вовк. Очі горять, шуба гострими клаптями стирчить:

- Попалися! От я вас з'їм!

Але вони промчали повз нього, немов вітер, і Вовк побачив лише три пари ніг і три хвости.

- Поверрррніться! - крикнув Вовк і побіг за ними.

- Куди це ви так поспішаєте? - грізно запитав він. А лисиця й сама не знала, від кого тікає.

- Хіба ти мені повіриш? - відказала вона. - Спитай-но краще в Зайця!

- О, ікластий повелителю! - пробелькотів Заєць. - З неба впало чудовисько. Воно женеться за нами і ось-ось зжере усіх: і Мишку, і Лисицю, і мене, і тебе!

- То треба поквапитися! - сказав Вовк на бігу наскільки міг поважніше.

І, побачивши Ведмедя, що величезною лапою витягував зі струмка рибу, прокричав:

- Гей, богатирю! Біжи за нами! Біда! Біда!

Згинаючи гілки чагарників, ламаючи дерева, кинувся за ними Ведмідь.

- Чудовисько з неба впало! - кричав Вовк у волохате ведмеже вухо. - Дякувати Мишці, що встигла попередити!

Ух, як же вони тікали! І Мишка, і Заєць, і Лисиця, і Вовк, і Ведмідь!!!

Як раптом перед ними з'явився Лев. У гриві! З отакенними іклами! З отакенним хвостом!

- Знову прохачі до мене! - процідив він крізь зуби, але звірі прожогом пронеслися мимо - і тільки у вухах його лунав їхній страшний крик:

- Біжимо!

- Вони за кимось женуться! - вирішив хоробрий Лев. - Ось я й покажу всім, як треба полювати! - І він кинувся за ними.

- Ну, коли вже? - запитав Лев.

- Що коли, ваша ікласта, пазуриста величносте? - чемно пробелькотів Заєць.

- Коли ми наздоженемо того, кого треба вбити та з'їсти? - рикнув Лев.

- О-о! - простогнала Мишка.

- О-о! - простогнав Заєць.

- О-о! - простогнала Лисиця.

- О-о! - простогнав Вовк.

- О-о! - простогнав Ведмідь.

- Що таке? - гримнув Лев. - Кажіть! А то я вас з'їм!

- З неба впало чудовисько! - задихаючись від бігу, кричали звірі, - Мало не проковтнуло Мишку! Воно женеться за нами! Піди й переможи його!

Нікого не боявся Лев. Але чудовисько... Він уявив собі: ось воно яке!

- Краще я побіжу з вами і ... охоронятиму вас дорогою! - сказав він.

- Хі-хі, - посміхнулася Лисиця. Вона здогадалася: Лев боїться чудовиська не менше від інших.

- Чи не все одно, стріну я чудовисько тут, або наздожену його, оббігши землю навколо, з іншого боку! - виправдовуючись, сказав Лев.

І вони побігли ще швидше. Ось так!

Нарешті вони оббігли всю землю навколо і примчали на те саме місце, де з високої ялинки впала шишка.

- Ось тут, - ледве переводячи подих, сказала Мишка, - сиділа я. Ось тут були мої лапки... А тут мій хвостик.

На цих словах мордочка її витягнулася, очі забігали. Прямо перед нею, не ворухнувшись, лежала ялинова шишка. Суха, легка і нерухома.

І всі звірі подивилися на шишку і поворушили своїми мокрими, чорними носами.

- То он яке чудовисько впало з неба, щоб проковтнути тебе і всіх нас! З зубами, іклами та кігтями! - сказала Лисиця, не знаючи, що тепер буде: чи то вона з'їсть Зайця, чи Вовк, або Лев з'їсть усіх!..

- І ти не могла обернутися й подивитися! - із сумом сказав Заєць.

- Не могла подивитися! - грізно загомоніли звірі.

- Покарати її! - верескнула Лисиця.

- Загризти її! - прогарчав Вовк.

- Задушити її! - заревів Ведмідь.

- З'їсти її! - гаркнув Лев. Змахнув лапою і...

... так стукнув по землі, що тільки курява піднялася. А Мишка? О-о! Адже тепер вона не розгубилася і миттю прошмигнула в нірку, що трапилася поруч.

- Хто би міг подумати, - сказав Лев, - що маленька Мишка змусить усіх звірів і мене, Лева, оббігти всю землю навколо... І навіть з'їсти її у покарання не можна! - І, облизнувшись, він озирнувся.

Але інших звірів вже й сліду не було.