|
Сіра Мишка сиділа біля підніжжя високої ялинки і, мружачи чорні очі, дихала лісовим повітрям.
А потім підібгала лапки, витягла свого шовковистого хвостика і
задрімала. І, можливо, навіть бачила сни.
Раптом з зеленої гілки зірвалася ялинова шишка, просвистіла в повітрі
та ...
... шубовснула об землю біля самісінького кінчика хвоста Сірої Мишки.
Очі її від жаху стали точнісінько як круглі ґудзики, кістяні та
блискучі. А ялинова шишка, суха і жовта, спокійно собі лежала на землі.
- О-о! - подумала Сіра Мишка. - Страшне чудовисько проковтне мене! - І їй
здалося, що від його дихання ворухнулася волосинка на її хвості.
Мишка пискнула і, не тямлячись від страху, кинулася тікати в ліс.
Вирячивши очі, мчала вона через ями, через купини. Кулею пролітала
крізь нерухомі лопухи.
Раптом за великим пнем їй стрівся Заєць.
Побачив він, як тікає Мишка, і про всяк випадок побіг слідом.
А коли наздогнав, запитав:
- Послухай-но, Сіра? Куди це ми так біжимо?
- О-о! - відповіла Мишка, задихаючися. - Небачене чудовисько впало з
неба! Воно женеться за нами, щоб нас зжерти!
З кущів їх побачила Лисиця.
- Отакої! - сказала вона, облизуючись. - Непоганий обід біжить мені
назустріч! - І навіть ширше відкрила рота...
Але дива! Заєць і Мишка стрімголов промчали мимо.
- Якщо я їх з'їм, то не дізнаюся, від кого вони тікали! - вирішила
Лисиця.
І, витягнувши вперед гостру мордочку, швидко перебираючи тонкими
лапками, пухнастим хвостом замітаючи сліди, вона припустила за ними.
- Гм! - сказала Лисиця, наздогнавши Зайця. - У такий день непогано пробігти
лісом! Чи, може, ви по якійсь справі?
Заєць і відповісти не встиг, як із хащі на них кинувся Вовк. Очі
горять, шуба гострими клаптями стирчить:
- Попалися! От я вас з'їм!
Але вони промчали повз нього, немов вітер, і Вовк побачив лише три пари ніг і три
хвости.
- Поверрррніться! - крикнув Вовк і побіг за ними.
- Куди це ви так поспішаєте? - грізно запитав він. А лисиця й сама не
знала, від кого тікає.
- Хіба ти мені повіриш? - відказала вона. - Спитай-но краще в Зайця!
- О, ікластий повелителю! - пробелькотів Заєць. - З неба впало чудовисько.
Воно женеться за нами і ось-ось зжере усіх: і Мишку, і Лисицю, і мене, і тебе!
- То треба поквапитися! - сказав Вовк на бігу наскільки міг
поважніше.
І, побачивши Ведмедя, що величезною лапою витягував зі струмка рибу,
прокричав:
- Гей, богатирю! Біжи за нами! Біда! Біда!
Згинаючи гілки чагарників, ламаючи дерева, кинувся за ними Ведмідь.
- Чудовисько з неба впало! - кричав Вовк у волохате ведмеже вухо. - Дякувати
Мишці, що встигла попередити!
Ух, як же вони тікали! І Мишка, і Заєць, і Лисиця, і Вовк, і
Ведмідь!!!
Як раптом перед ними з'явився Лев. У гриві! З отакенними іклами! З отакенним
хвостом!
- Знову прохачі до мене! - процідив він крізь зуби, але звірі прожогом
пронеслися мимо - і тільки у вухах його лунав їхній страшний крик:
- Біжимо!
- Вони за кимось женуться! - вирішив хоробрий Лев. - Ось я й покажу
всім, як треба полювати! - І він кинувся за ними.
- Ну, коли вже? - запитав Лев.
- Що коли, ваша ікласта, пазуриста величносте? - чемно пробелькотів
Заєць.
- Коли ми наздоженемо того, кого треба вбити та з'їсти? - рикнув Лев.
- О-о! - простогнала Мишка.
- О-о! - простогнав Заєць.
- О-о! - простогнала Лисиця.
- О-о! - простогнав Вовк.
- О-о! - простогнав Ведмідь.
- Що таке? - гримнув Лев. - Кажіть! А то я вас з'їм!
- З неба впало чудовисько! - задихаючись від бігу, кричали звірі, -
Мало не проковтнуло Мишку! Воно женеться за нами! Піди й переможи його!
Нікого не боявся Лев. Але чудовисько... Він уявив собі: ось воно яке!
- Краще я побіжу з вами і ... охоронятиму вас дорогою! - сказав він.
- Хі-хі, - посміхнулася Лисиця. Вона здогадалася: Лев боїться
чудовиська не менше від інших.
- Чи не все одно, стріну я чудовисько тут, або наздожену його,
оббігши землю навколо, з іншого боку! -
виправдовуючись, сказав Лев.
І вони побігли ще швидше. Ось так!
Нарешті вони оббігли всю землю навколо і примчали на те саме
місце, де з високої ялинки впала шишка.
- Ось тут, - ледве переводячи подих, сказала Мишка, - сиділа я.
Ось тут були мої лапки... А тут мій хвостик.
На цих словах мордочка її витягнулася, очі забігали. Прямо
перед нею, не ворухнувшись, лежала ялинова шишка. Суха, легка і
нерухома.
І всі звірі подивилися на шишку і поворушили своїми мокрими,
чорними носами.
- То он яке чудовисько впало з неба, щоб проковтнути тебе і
всіх нас! З зубами, іклами та кігтями! - сказала Лисиця, не
знаючи, що тепер буде: чи то вона з'їсть Зайця, чи Вовк, або Лев
з'їсть усіх!..
- І ти не могла обернутися й подивитися! - із сумом сказав
Заєць.
- Не могла подивитися! - грізно загомоніли звірі.
- Покарати її! - верескнула Лисиця.
- Загризти її! - прогарчав Вовк.
- Задушити її! - заревів Ведмідь.
- З'їсти її! - гаркнув Лев. Змахнув лапою і...
... так стукнув по землі, що тільки курява піднялася. А
Мишка? О-о! Адже тепер вона не розгубилася і миттю прошмигнула в
нірку, що трапилася поруч.
- Хто би міг подумати, - сказав Лев, - що маленька Мишка
змусить усіх звірів і мене, Лева, оббігти всю землю навколо... І
навіть з'їсти її у покарання не можна! - І, облизнувшись, він
озирнувся.
Але інших звірів вже й сліду не було.
|
