|
Жив колись у давні часи бідний селянин.
І було у нього двоє синів – старший і молодший. Брати дуже дружили і в усьому
допомагали один одному.
Рано вранці йшли вони в гори по дрова,
а потім старший брат продавав ті дрова на базарі,
а молодший брав вудку та йшов на озеро рибалити.
Вони ніколи не сварилися, і хоча часто лягали спати голодними, мир і злагода
завжди панували в їхньому домі.
От якось повернувся додому старший брат і став чекати молодшого. Чекає
годину, чекає другу – не йде молодший брат.
– Де це він подівся? – хвилюється старший брат. – Скоро зовсім темно стане, а
його все нема.
А молодший брат тим часом сидить біля озера, рибу ловить. Давно вже йому час
йти додому, а він жодної рибини не спіймав.
"Як же я без риби додому повернуся? – думає молодший брат. – Вдома старий
батько голодний, та й братові треба принести риби, адже він цілий день рубав
дрова, стомився і зголоднів. Хіба можна самий рис без приправи їсти?"
Тільки-но він так подумав, як пішли по воді великі кола, і з озера виринув
короп.
Поплавав той короп коло берега, почекав, коли прийде велика хвиля, а як
пішла по озеру хвиля, то виплюнув із рота блискучого камінчика і пірнув назад під
воду, а камінчика того на берег винесло.
Узяв молодший брат камінчика, а це й не камінчик зовсім, а велика перлина.
Загорнув він її в хустку і додому приніс.
Стали вони ту перлину розглядати, а вона різнобарвними вогнями переливається.
Намилувалися брати з батьком на перлину і сховали її у скриню, де зерно
зберігалося: все одно скриня порожня, адже давно вдома ніяких припасів немає.
Вранці встав старший брат, і захотілося йому ще раз на перлину помилуватися.
Відкрив він скриню, аж бачить – скриня повна-повнісінька добірного рисового
зерна. А зверху перлина лежить.
Став старший брат батька з братом будити:
– Вставайте, вставайте, йдіть сюди! Дивіться яке диво!
Підбігли брат із батьком до скрині, очам своїм не вірять: учора тільки вона
була порожня, а сьогодні повнісінька.
– Оце перлина! – каже молодший брат. – Оце подарунок!
Вирішили брати ще раз перлину випробувати. Висипали зі скрині весь рис до
єдиного зернятка, поклали на дно перлину і закрили скриню, як завжди робили.
На другий ранок відкрив скриню старший брат, а там знову до краю рису
добірного, а зверху перлина лежить.
Зраділи брати.
– Ну, батьку, будемо ми тепер жити, як поміщики! І по дрова ходити тепер не
треба, і рибу можна не ловити!
Спохмурнів старий батько, похитав сивою головою і говорить:
– Не діло ви кажете, сини мої. Усе життя я працював, усе життя годувався
чесною працею, а ви без праці прожити хочете! Роздайте-но зерно біднякам та
йдіть по дрова. А перлину в озеро киньте, тому що не принесе вона людям щастя, а
посіє в їхніх серцях заздрість і злість.
Засмутилися брати – так їм не хотілося з перлиною розлучатися, – але батька
не посміли ослухатися.
Пішли вони до озера і кинули перлину з високого берега – тільки кола по воді
пішли.
Роздали потім брати біднякам увесь рис, що був у хаті, і стали, як і раніше,
рубати дрова та вудити рибу.
І жили вони ще довго і щасливо. Тому що тільки той, хто чесно трудиться, може
бути по-справжньому щасливий.
|
