|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Італійська народна казка
Чарівна пательня
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова
Жив колись селянин, і була у нього дочка. Він ходив на денну роботу, а вона пряла пряжу і ткала полотно для сусідів, тим вони й жили.
Трапилася якось Велика Посуха, поля стояли немов випалені, у батька не було більше ніякої роботи, та й дівчині теж не багато замовлень випадало. Було у них дещо прибережене на чорний день, кілька місяців могли вони абияк перебиватися, хоча й жили майже на самому хлібі та воді. Тяжко зітхав батько, думаючи про майбутнє, а дочка, і в злиднях залишаючись веселою, знай собі співає цілий день, як ото було у колишні часи, сидячи перед прядкою на ситий шлунок. Забурчить на неї батько:
– Чого радієш, чого співаєш? У нас усієї їжі на два дні тільки й залишилося.
– Ет, коли помру, тоді й співати перестану! – відповідає дівчина.
Якось розмовляють вони так і бачать: стоїть на порозі худа, у лахмітті, жінка, справжнє втілення голоду. Просить:
– Подайте милостиню, добрі люди!
– Ми й самі бідні, не багатші за вас! – відповідає їй батько. – Зверніться до когось іншого...
Але дівчині шкода стало жінку, вона взяла свою частку хліба, що на обід собі приготувала, і подала тій зі словами:
– Краще з'їжте ви за мене!
– Дякую, донечко! – Сховала жінка хліб до кишені, витягла з-під рваної шалі нову мідну пательню, віддала її дівчині й каже: – Ось, візьми, доню. Іншого у мене нічого немає; а тобі вона може ще й стане в пригоді. – Сказала й пішла.
Дівчина знову почала співати, постукуючи пальцями по пательні, наче по бубну – а пательня так і дзвенить у неї під рукою. Потім дівчина поставила пательню на давно вже холодну плиту та й питає батька:
– Ну, батьку, чого бажаєте? Котлету чи печеню?
Не встигла вимовити вона ці слова – спалахнув під плитою вогонь, на пательні з'явилися котлети, і по всій хаті рознісся такий смачнющий запах, що, здається, й мертвого з труни підняв би.
– О, яке диво, доню! Ну, ми з тобою тепер забагатіли!
На пательні парували дві чудово засмажені котлети, а вогонь під плитою сам собою згас. Половину батько з дочкою самі з'їли, другу половину розділили між сусідами, що були бідніші. А запах смаженого рознісся по всій вулиці.
І так повелося щодня: рівно опівдні дівчина ставила пательню на плиту й питала батька:
– Чого ви бажаєте – котлету чи печеню?
– Печеню, – скаже, бувало, батько.
І через деякий час була готова чудова печеня, та стільки, що й на шість душ її б вистачило! Частину батько з дочкою з'їдали самі, а решту віддавали сусідам, які бідніші. Запах смаженого розносився по всій вулиці.
Стали люди звертати увагу на це, і ті ж сусіди, з якими вони кожним своїм шматком ділилися, почали пліткувати про них:
– Як це батько з дочкою у такі важкі часи, коли ніякого заробітку немає, так ситно їдять?
Дійшли ці чутки до короля. І якраз у цей час захворіла королева – нічого не могла їсти, тож лікарі вже й не знали, чим їй зарадити. Королеві хотілося поїсти чогось такого, що збуджувало б апетит самим своїм запахом, і всі ламали голови – чим би догодити їй? Але яку страву їй не подаси, королева тільки відвертається:
– Заберіть скоріше! Мене від цього тільки нудить!
І король, почувши про чудовий запах, що йшов від страв селянської дочки, сказав лікарям:
– А чи не приготує ця дівчина страву для королеви? Може, хоч вона їй сподобається?
Велів король покликати дівчину та й питає її:
– Хочеш бути куховаркою королеви?
– Якщо на те буде ваша воля, Ваша Величність! – відповідає вона.
– Переїжджай жити до палацу.
– Добре, Ваша Величність. Тільки домовимося: коли я готуватиму, зі мною в кухні може залишатися тільки мій батько!
– Згоден, нехай з тобою залишається в кухні тільки твій батько.
Настав час готувати страву для королеви, дівчина прийшла до неї та й запитує:
– Чого накажете, Ваша Величність, котлету чи просто печеню?
– Котлету, – відповідає королева.
Вислала дівчина усіх кухарів з королівської кухні за двері, усіх від головного кухаря, до наймолодшої судомийки, залишилася сама з батьком, замкнулася на ключ, поставила пательню на плиту і говорить:
– Пательню, спечи, будь ласка, котлету!
Тільки-но відчула королева смачний запах від котлети, як одразу ж стало їй набагато краще. І каже вона дівчині:
– Нехай будуть благословенні руки твої, мила дівчино!
З'їла вона котлету з великим апетитом, чого вже давно з нею не траплялося, і на знак подяки подарувала дівчині діамантове намисто.
– Ваша Величність! – вигукнула та. – Таке намисто тільки королеві носити годиться, а не мені, бідній селянці!
– Ти теж королева, дитино, королева усіх куховарок.
І королева власними руками вдягла намисто дівчині на шию.
Кожного дня, у нагороду за кожну приготовану страву, королева дарувала дівчині щось із своїх коштовностей: чи то чудову брошку зі смарагдами, чи то сережки з перлинами завбільшки з куряче яйце, чи то браслет, всіяний рубінами.
Каже, бувало, дівчина:
– Ваша Величність, не годиться мені, простій селянці, носити королівські прикраси!
А королева їй у відповідь:
– Дитя моє, ти теж королева, королева усіх куховарок.
При дворі тільки й розмов було, що про ці дивовижні страви, а лікарі дивом дивувалися, як швидко одужує королева і такими простими засобами, як котлети та проста печеня – адже пательня іншого нічого й не готувала.
От якось до покоїв королеви-матері, яка щойно пообідала, увійшов королевич.
– Як у вас смачно пахне, Ваша Величність! – вигукнув він.
– Це від котлети, королевичу.
Зайшов до неї син іншим разом, і знову йому запах сподобався:
– Як у вас смачно пахне, Ваша Величність!
– Це від печені, королевичу.
– Ви завжди їсте одне й те ж саме, Ваша Величність?
– Завжди! Але кожного разу у цих страв для мене новий смак.
– Як це Вашій куховарці зробити вдається?
– Це вже тільки вона й знає!
З кожним днем ставало королевичу цікавіше й цікавіше, і захотілося йому піти на кухню, подивитися, як дівчина працює, а та й каже йому:
– Коли я готую, на кухні має право залишатися тільки мій батько.
– Але ж я – королевич!
– Королевич чи ні – мені все одно: мені сам король дав слово, я маю право бути на кухні сама разом зі своїм батьком, коли готую.
Розлютився королевич, схопив закопчену пательню і мазнув нею дівчину по обличчю так, що та в одну мить стала схожа на арапку.
І з цього дня пательня перестала смажити, а обличчя дівчини залишалося чорним, як вона його не мила, як не терла, щоб стерти сажу.
Королева, позбувшись своїх улюблених страв, знову захворіла, і з кожним днем їй ставало все гірше й гірше! Король, який дуже любив свою дружину, так розсердився на сина за його легковажний вчинок, що ледве не наказав йому голову відрубати. Тільки на прохання королеви зглянувся на нього батько, не наказав його стратити, а тільки велів вигнати за межі королівства в одному тому платті, що було в королевича на плечах.
Дівчині більше нема чого було робити в палаці; повернулися вони з батьком у своє колишнє житло і почали жити по-старому: він знову ходив на денну роботу, а вона пряла пряжу та ткала полотно. Але не співала і не показувалася за порогом хати, соромлячись свого чорного обличчя, вимазаного сажею, боялася, що люди стануть з неї сміятися. Часто зітхала і скаржилася дівчина:
– Будь проклята ця пательня, та й та, що дала мені її, з нею разом...
Раптом чує вона якось, ніби хтось тихесенько промовив:
– Ой не кажи так, дівчино, не кажи!
Обернулася вона до того кута, звідки голос почувся, нікого не побачила і, ще сильніше розсердившись, повторила:
– Будь проклята ця пательня, та й та, що дала мені її, разом із нею!
– Ой не кажи так, не кажи!
– Хто це говорить зі мною? – вигукнула дівчина. – Ви мене лякаєте.
А голос ще раз ніби здалеку промовив:
– Не кажи так...
Повернувся батько ввечері додому, дівчина розповідає йому про те, що сталося, і просить його:
– Зостаньтеся зі мною завтра, батьку, я боюся!
Не пішов батько на другий день працювати, і оскільки дочка його зі страху перед вчорашнім голосом не наважувалася повторити свого прокляття, задумав батько сам перевірити, чи не вигадує дівчина, та й каже:
– Будь проклята ця пательня, та й та, що нам дала її, разом із нею...
Та як закричить:
– Ай!..
У відповідь на свої слова він отримав добрячого ляпаса. Тут злякався й він.
– Підемо, – каже, – з цієї хати, з цього села підемо! Хто його знає, які прикрощі на нас тут ще чекають?..
Підійшли батько з дочкою до дверей, хотіли їх відчинити і ніяк не можуть клямки підняти; хочуть вікно відчинити, на допомогу людей покликати, а віконна засувка теж не слухається. Що ж робити?
– От горе, – кажуть, – як ми тепер житимемо?
На цей день їжі у них ще вистачило, але вже на другий день зголодніли вони, а їжі ніякої в хаті й немає! Наче замурували їх у хаті, навіть покликати на допомогу до себе нікого не можуть!
– Горе нам, горе! – кажуть батько з дочкою. – Доведеться нам, мабуть, помирати голодною смертю!
А пательня висить собі на стіні та блищить, чистенька вся знову стала, відтоді як мазнув королевич дівчину по обличчю.
Дивиться дівчина на пательню злим поглядом, очі у неї повні сліз, так і проситься їй на язик зле слово, та тільки вимовити страшно...
Як раптом вона бачить, що пательня сама собою ворушиться і дзвенить, як того дня, коли в перший раз потрапила до рук дівчини і вона в неї наче в бубон стукала. Зняла дівчина пательню зі стіни, поставила на холодну плиту та й каже батькові:
– Чого вам приготувати? Котлету чи печеню?
Ще не доказала вона останнього слова, як вогонь під плитою спалахнув, і пательня знову почала смажити, а по кімнаті рознісся такий смачний запах, що батько з дочкою в один голос вигукнули:
– Хай буде благословенна пательня і та, що нам її дала!
Підбігли вони до дверей, хотіли відчинити, але клямка не піддавалася, кинулися до вікна – засувку відсунути не можуть. Але смачний запах рознісся по всій вулиці.
Негайно слух про цю подію дійшов до самого короля, і той послав по дівчину своїх придворних. Приходять ті до хати селянина, кажуть:
– Відчиніть, його величність вас кличе.
– Не можемо ми вам відчинити, відчиняйте самі!
Послали по столярів та слюсарів, щоб відімкнути замки і відкрити двері, але як не старалися люди – все марно! Двері й вікна ніяким зусиллям не піддаються. Послали тоді по мулярів, щоб розібрати стіну чи проломити в ній дірку, але й муляри інструменти свої поламали, а стіна стоїть перед ними ціла як була, незважаючи на всі їхні старання, ніби відлита з бронзи.
А королеві все гірше й гірше. Король був уже ладен віддати половину свого королівства, щоб урятувати кохану дружину, та що поробиш з цими проклятими замками.
Настав, нарешті, такий день, коли королева закрила очі, витягнулася нерухомо, як мертва, і перестала дихати; усі подумали, що вона померла, рознеслися по палацу плач і ридання, король від горя волосся на голові собі рве... Але раптом королева відкрила очі й промовила:
– Бачила я зараз уві сні, ніби принесли мене до того дому, де живе дівчина, і від одного запаху її страв я почала одужувати. Ваша Величність, мені хотілося б дізнатися, чи вірний мій сон!
Підняли слуги ліжко королеви і віднесли її, як на ношах, до дверей замурованої хати. Просить королева:
– Королева куховарок, дозволь мені подихати запахом страви твого приготування!.. Королева куховарок, прошу тебе!..
Ані слова не пролунало у відповідь на прохання королеви, і запаху не чути.
Удруге слізно просить королева, і знову у відповідь ані слова, ані запаху.
Тоді вже сам король не витримав і вигукнув:
– Гей, королева куховарок, якщо ти почнеш готувати, даю тобі слово, що ти станеш справжньою королівною.
– Ваша Величність! – шанобливо перебив короля один з його міністрів. – Яке необережне слово зірвалося з ваших уст! Адже слово короля скасувати не можна...
– І не буде скасовано! Цієї ж миті відправте посланців по королевича, нехай він негайно з'явиться сюди.
– А якщо королевич не побажає одружитися з цією дівчиною?..
– Тоді... Тоді я її візьму собі в дочки, і вона все одно буде королівною.
Негайно ж на всі боки розіслали гінців, а у повітрі рознісся чудовий запах смаженого... Королева вдихала цей запах і ніби поверталася від смерті до життя; королю ж, міністрам, придворним і всьому народу, що зібрався навколо ложа королеви, здавалося, ніби всі вони смачно й ситно пообідали!
Кілька тижнів поспіль ніхто в усьому місті нічого не готував і не запалював вогню під плитою. Чекали години, коли королеву приносили до дверей замурованої хати, збиралися навколо, і, тільки-но у повітрі розносився запах смаженого, усі піднімали носи догори, втягували ніздрями повітря та через хвилину задоволено зітхали, як після ситного, смачного обіду...
Але йшов день за днем, а ніхто з посланих по королевича не повертався, запах страв ставав усе слабкішим і слабкішим, що приводило в жах короля й королеву, яка ще не зовсім одужала: усі боялися повернення хвороби. Народ теж звик до зручного й дешевого частування, тому всі в королівстві почали бурчати і обурюватися на дурних посланців, не здатних знайти королевича. І от нарешті повернувся один з гінців, за ним другий, третій, а там і решта, усі втомлені, змучені. Запитують їх:
– Знайшли королевича?
– Ні, – відповідають, – не знайшли!
Через два дні з'явився останній посланець, найвтомленіший і найзмученіший. Запитують його:
– Ну, що, знайшов королевича?
– Ні, але я знайшов людину, яка знає, де він знаходиться. Ця людина – пастух, пасе кіз, далеко-далеко звідси. Сказав він мені так: «Відгадай спочатку мою загадку, тоді я скажу тобі, де королевич». Загадки я не зумів відгадати, тож він і не сказав мені, де королевич!
– А яка ж загадка?
– Та ось: «Я не був народжений пастухом, але пасти й стригти своє стадо – така моя доля від народження».
– Бовдуре! Та ж це він сам і був! – закричав перший міністр, а вже кому, як не йому знати, як стрижуть овець? – Веди мене швидше до цього пастуха...
І негайно вирушив разом із посланцем у дорогу. Дійсно, коли вони дісталися до місця, то знайшли самого королевича, одягненого пастухом. Бідоласі стільки довелося пережити за цей час, що він і не вірив у можливість знову стати королевичем, навіть за умови одруження з куховаркою.
Прибув королевич до держави свого батька і негайно ж пішов до замурованої хати, постукав у двері й каже:
– Це я, королевич!
Але замість дверей відчинилося вікно, в ньому показалася дівчина з вимазаним сажею обличчям і закопченою пательнею в руках. Дівчина проказала:
– Ось, королевичу, моє придане: хто хоче взяти мене за дружину, нехай начорнить сажею обличчя. Як не зробить він того, то не хай іде туди, звідки прийшов!
Зніяковів королевич – соромно йому при всьому народі, який позбігався до хатини селянина, дізнавшись про його повернення, мазати собі сажею обличчя. Але потім подумав, знизав плечима, узяв пательню і вимазав собі все обличчя так старанно, що став чорним, як арап. І чим більше вкривалося сажею обличчя королевича, тим біліше ставало обличчя дівчини, поки не стало зовсім чистим.
– Тепер можете увійти! – сказала вона королевичу.
Двері самі собою відчинилися, і дівчина з'явилася на порозі, одягнена в чудову сукню і прикрашена усіма коштовностями, подарованими їй королевою, поки вона служила у неї куховаркою. Дівчина була така гарна, така велична, наче й справді була природженою королевою. Народ від радості заплескав у долоні, усі закричали:
– Хай живе наша королівна! Хай живе королевич!
Треба сказати, що народ все ж таки посміювався, бачачи королевича, вимазаного сажею. Але дівчина підійшла до нього, обтерла його обличчя подолом своєї сукні і в одну мить стерла всю цю чорноту.
Королева одужала від свого недуга навіть раніше, ніж королевич із дівчиною встигли повінчатися. Весільні свята тривали цілий місяць! А коли вони пройшли, королевич запитав дружину:
– Що ж ми тепер робитимемо з цією пательнею?
– Пошлемо оголосити народу, щоб кожен, у кого є в хаті пательня, прийшов до палацу. Хто доторкнеться своєю пательнею до нашої, у того пательня теж почне сама собою смажити.
Можете собі уявити, як зажили в усьому королівстві люди? Що не день, то у кожного бенкет! Ніхто нічого не готує, пічки не топить, поставить собі свою пательню на холодну піч та й скаже:
– Ану, пательню, котлету!
Або:
– Приготуй-но мені печеню!
І всі пательні у королівстві смажили щосили, люди наїдалися досхочу, і кожного разу у страви був новий смак.
Але тільки вже так на світі повелося, що, хто сам не трудиться, ніколи нічим задоволений не буває. Стали потроху люди бурчати:
– Що це, тільки котлети та печеня, тільки й всього!
Така невдячність розсердила фею, що подарувала дівчині чарівну пательню, і одного дня вона знову обернулася на стару жінку та постала перед королівною.
– Це я, – каже, – подарувала тобі пательню! Люди, я чую, незадоволені, бурчать: «Все тільки котлети та печеня». Ось, візьми іншу пательню, ця смажить по-іншому! Хай прийдуть до тебе, доторкнуться своїми пательнями до цієї, тоді побачать нове диво...
Фея зникла, а королівна наказала сповістити людей, щоб усі прийшли до неї зі своїми пательнями. Народ одразу ж збігся; потерли вони свої пательні і – о горе! Перестали люди їсти котлети та печеню, усі страви тепер були різні, але такі гіркі й несмачні, що їх і до рота взяти не можна було.
Отож через їхню провину й не можна тепер знайти на світі такої пательні, що сама смажить, щоб ти їй не замовив!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова