Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Богатир Ерте-Берген

Якутська народна казка

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ігнатов

Жили собі в дрімучому лісі дід та баба. Обом їм було по сто років.

Всього у них було досхочу – і худоби, і одягу, і хутра. Не було тільки дітей. Дуже нудьгували старі.

Пішов якось дід у ліс. Бачить – на галявинці стоїть стара гілляста береза.

Не проста це була береза, а зачарована. Жила в її стовбурі добра чарівниця. Звали її Ічите.

Підійшов дід до берези, постукав по білій корі і говорить:

– Добра Ічите, допоможи моєму горю. Сто років живемо ми з старою на світі, а немає у нас ні сина, ні дочки. Старі ми стали, кволі, нудно нам в самотині. Дай нам, добра Ічите, сина.

І раптом береза з тріском розкрилась. Вийшла із стовбура жінка-красуня з білосніжним лицем і довгим зеленим волоссям.

Каже Ічите:

– Жаль мені вас, старих. Допоможу я тобі. Рівно через три дні ти почуєш сильний шум у лісі: почнеться гроза, піде великий дощ і град. Сховайся і сиди дома.

А через три дні приходь на цю галявину. Побачиш ти на ній великий чорний камінь. Збери своїх друзів і перевези цей камінь до себе в юрту. Поклади його на соболеве хутро і чекай три дні.

Через три дні трісне камінь, і вийде з каменя хлопчик. Буде він вродливіший за всіх дітей на світі. Волосся у нього буде золоте, а тіло срібне. Візьми цього хлопчика собі за сина.

Сказала так чарівниця і сховалася в березу. Зімкнулися білі віти, зашелестіло зелене листя. Дивиться дід – нема перед ним нікого.

Пішов дід додому і розказав своїй старій, що з ним трапилось.

Рівно через три дні почалась у лісі страшна гроза із зливою і градом.

А коли вона вщухла, пішов дід на галявину. Бачить він – лежить на галявині великий чорний камінь, якого ніколи тут раніше не було.

Скликав дід сусідів і потягнув камінь до себе в юрту.

Поклав його на соболеве хутро. Пролежав чорний камінь три дні в юрті. А через три дні камінь тріснув – і вийшов з нього чудовий хлопчик: волосся золоте, тіло срібне, обличчям кращий від усіх дітей на світі.

Зраділи старі і стали ростити хлопчика, як рідного сина. Назвали його: Ерте-Берген.

Ріс хлопчик як з води. У п’ять років мав такий зріст, ніби двадцятирічний юнак. Не було на всю округу юнака сильнішого і розумнішого за нього.

Якось вранці встав Ерте-Берген, умився, наївся, напився, підійшов до батьків і каже:

– Батеньку, матусю, нудно мені в рідному лісі. Дайте мені коня, щоб через гори і ліс скакав. Дайте золоту уздечку і батіг на дев’яносто пудів. Хочу я по світу поблукати.

– Нема у нас, синку, такого коня, – каже старий, – піди на галявину попроси Ічите, щоб вона дала тобі коня. А золоту уздечку і батіг візьми у мене в коморі.

Взяв хлопчик уздечку й батіг і пішов на галявину.

Підійшов він до берези, постукав по стовбуру і говорить:

– Славна Ічите, дай мені коня богатирського, щоб міг він скакати через високі гори, через дрімучі ліси. Хочу я по світу поблукати.

Розкололась береза надвоє, вийшла із стовбура красуня Ічите.

– Іди стежкою мимо дев’яти струмків, мимо дев’яти ярів, мимо восьми галявин. На дев’ятій галявині пошукай собі коня.

Сказала так – і зникла.

Замахали зелені віти, зашуміли білі гілки. Дивиться юнак – немає перед ним нікого.

Послухався він чарівницю і пішов стежкою. Пройшов він дев’ять струмків, пройшов дев’ять ярів, пройшов вісім галявин.

На дев’ятій галявині дивиться він – цілий табун коней пасеться.

– Котрий же з них богатирський кінь? – подумав Ерте-Берген. – Кину лишень я свою уздечку в табун. На якого впаде вона, того коня і візьму.

Кинув він свою золоту уздечку і бачить – упала уздечка на найменше, найпоганіше лошатко. Розсердився Ерте-Берген:

– Чи такого коня мені треба. Що я з цим лошам робитиму?

А лошатко підбігло до нього і каже:

– Не гнівайся, хазяїне, а поведи мене до молочного озера з золотими берегами. Викупай мене там – побачиш, яким я конем стану.

Взяв юнак уздечку в руки, повів лошатко в гущавину лісу до молочного озера з золотими берегами.

Кинулося лошатко в озеро, пірнуло тричі – і вийшов на берег білосніжний кінь. Грива – кільцями золотими, з ніздрів полум’я пашить, очі іскри мечуть.

– Оце по мені кінь! – вигукнув Ерте-Берген, скочив на нього, розпрощався з батьками і поїхав світ за очі.

Їхав він лісом, їхав, їхав рівно сім років і потрапив нарешті в таке місце, де сонце і місяць тільки половинками своїми світили.

А ліс і трава росли в тому місці залізні. Як вітер повіє, – шумить, дзвенить залізне листя, дзвенить залізна трава.

Став Ерте-Берген із цього залізного лісу вибиратися, продиратися крізь залізні кущі і гілки. І вибрався на галявину.

Стоїть на цій галявині сіра скеля, а круг скелі одноока і однорога худоба бродить, залізну траву скубе.

Видерся він на вершину скелі. Помітив він, що у скелі є отвір, а з нього димок іде.

Зазирнув богатир туди і бачить – сидить на дні скелі дівчина, сама світла, немовби срібна, а волосся золоте.

Плаче вона і жаліється:

– Звірі й птахи на волі живуть, дикі вовки на волі бігають, а я тут сама в полоні у лиходія Бекерденя мучуся.

Жаль стало богатиреві дівчину. Обернувся він знову на людину, стрибнув на дно й питає:

– Хто ти, красуне? І як сюди потрапила?

А дівчина відповідає:

– Я Ірюнь. Лиходій Бекердень мене у батька з дому викрав. Бачиш – навколо сірі скелі стоять. В усіх них полонені його знемагають. А я вже сім років у полоні живу. Зараз Бекердень на полювання пішов, а повернеться він – не минути лиха тобі.

– Може, я з ним як-небудь і впораюсь, – говорить Ерте-Берген. – Не хочу я, щоб ти в полоні сиділа.

Ледве встиг він ці слова вимовити, як зашуміли залізні гілки загойдалися залізні дерева – з’явився на дорозі лиходій Бекердень. Голова у нього була чотирикутна, обличчя однооке, чорне, з ока іскри сипалися. їхав він на залізному коні.

Ударив богатир своїм батогом по скелі – розступилася скеля, і вийшов богатир назустріч лиходію Бекерденю.

– Ти хто такий? – загарчав Бекердень.

А юнак відповідає:

– Я той, хто тобі голову зітне.

Загарчав Бекердень, засміявся злобним сміхом і кинувся на Ерте-Бергена.

Почався бій.

Такий бій, що на небі хмари скупчилися, по землі вихорі завили, залізні дерева до трави прилягли, всі звірі в лісові нори поховалися.

Дев’ять років билися богатирі. Нарешті почав стомлюватись Бекердень і говорить юнакові:

– Мабуть, на землі нам бою не скінчити. Ходімо до вогненного моря. Ти станеш золотою рибою, а я – залізною, і знову будемо битися. Гаразд?

– Гаразд, – відповідає юнак.

Пішли вони до вогненного моря, обернулися на риб і знову почали один з одним битися.

Схвилювалося вогненне море, зашуміли вогненні хвилі, свистять вихорі над морем – б’ється золота риба з залізною.

Дев’ять років билися богатирі.

Знову почав стомлюватись лиходій Бекердень, а здаватися не хоче. Знову каже він юнакові:

– Мабуть, і у воді нам не перемогти один одного. Давай піднімемося у повітря. Ти обернешся на сокола з золотою головою, а я – на орла з залізним дзьобом. Згодний?

– Згодний, – відповідає Ерте-Берген.

Обернулись вони птахами, піднялися в повітря і знову стали один з одним битися.

Дев’ять літ билися сокіл з орлом.

Та, мабуть, кінець судився тут лиходієві Бекерденю. Ударив сокіл орла міцним дзьобом в груди – і упав орел мертвий.

Обернувся тоді сокіл знову на молодого богатиря. Підбіг до нього білосніжний кінь з золотою гривою.

І поїхав богатир залізним лісом. Б’є кінь копитами по сірих каменях, а Ерте-Берген промовляє:

– Виходьте, бідні люди, на світло, на волю, на сонечко. Немає більше живого лиходія Бекерденя.

Стали полонені з скель виходити. Дякують богатиреві, радіють, вслід за ним юрбою ідуть.

Повернувся Ерте-Берген на галявину. А там на великому камені красуня Ірюнь, світла, як срібло, з золотим волоссям, сидить, його повернення чекає. Посадовив він її поперед себе в сідло і поїхав назад через чарівний ліс.

Цілих сім років їхав богатир з дівчиною, поки в знайомі місця приїхав.

Спинив коня біля рідного чума, красуню Ірюнь у чум повів.

Зраділи старі батьки. Справили весілля. Стали вони щасливою сім’єю жити. Дев’яносто синів у Ерте-Бергена народилося.

Були всі богатирями, як батько.

Автор: Якутська народна казка; ілюстратор: Ігнатов В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова