Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Х.Вялі

Блакитна казка

Блакитна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ліліан Хярм

Блакитна казка

Трапилася ця історія в одному блакитному королівстві. Все в цьому королівстві було блакитне – і дахи, і димарі, і дерева, і кущі, і квіти, й метелики. І королівський палац теж був блакитний, і флюгер, що крутився на його вежі, – блакитний. Усе – куди не кинь оком – було в цьому королівстві такого блакитно-бірюзового кольору, як ясне небо над головою, як хвиля в морі, і люди тут співали блакитні пісні, думали блакитні думки і бачили по ночах блакитні сни. І, цілком зрозуміло, що правив цим блакитним королівством блакитний король.

Пролітав якось над блакитним королівством лелека, а в дзьобі він ніс два згортки. Один він опустив прямо під блакитний черепичний дах королівського палацу, а для другого згортка він так і не знайшов місця у королівській столиці. Аж за міським муром опустив лелека свою ношу.

І, як це завжди буває в казках, малюк, якого лелека приніс у палац, став принцом. А інший потрапив до хатини королівського пастуха. І, як це буває у казках, не було у пастуха нічого, крім гарної молодої дружини, дзвінкої сопілки та доброї вдачі. І зрозуміло, що, отримавши подарунок лелеки, пастух та його дружина відчули себе справжніми багатіями.

Виросла у пастуха донька – гарна, рум'яна та ясноока. У всьому блакитному королівстві не було іншої такої дівчинки з такими блакитними очима, такої веселої і слухняної. Її ровесниці кожного дня випрошували собі у батьків нові подарунки, а вона грала собі з квітами і метеликами та бігала наввипередки з ягнятами і лошатами.

Виріс зі своєї колиски й королівський син. В усьому він удався на перший погляд – і на зріст високий, ставний, і погляд прямий. Біда прийшла звідти, звідки її ніхто не чекав, не гадав: усе почалося зі снів принца. Все рідше йому стали снитися блакитні сни, а потім вони і зовсім зникли, розвіялися, наче і не бувало ніколи блакитних снів. А потім і думки його перестали бути блакитними, а після того і вчинки принца стали зовсім не блакитними.

Довідавшись про це, король стривожився. Довго він приховував своє занепокоєння, поки нарешті не повідав про нього старому раднику, який, до речі, єдиний в цьому палаці та й в усьому блакитному королівстві не був блакитним.

Блакитна казка

Старий радник почав смикати свою довгу бороду, смикав її довго і нарешті промовив:

– Ваша величність, не звертайте на це уваги. Звідки ж візьмуться блакитні вчинки там, де немає блакитних думок, а звідки взятися блакитним думкам, якщо немає блакитних снів? Та не впадайте у відчай – все ж таки у принца залишилися ще блакитні слова.

Король замислився, довго думав над словами радника, потім зітхнув і сказав:

– Ти правий, мій любий, але яка користь у блакитних словах, якщо вони не підкріплені справами?

Нічого не сказав на це старий радник, він тільки смикав свою довгу бороду.

Безрадісне життя настало у блакитному королівстві. Снилися людям сни, та неблакитні, думалися їм думки, та неблакитні, вони стали здійснювати неблакитні вчинки і співати неблакитні пісні. Тільки слова та флюгер на вежі королівського палацу залишилися блакитними, втім, тепер і вони теж були не такі вже блакитні.

А за блакитним міським муром у хатині пастуха були свої турботи.

Якось дружина пастуха сказала доньці:

– Доню, ти вже зовсім у нас дівчина на виданні стала, а посагу в тебе й немає!

– Та нащо він мені! – розсміялася донька. А потім замислилася і каже:

– Гаразд, матінко, якщо вже ти так любиш мене, сплети мені шаль, та таку, щоб була в ній уся твоя ніжність. Цього мені буде цілком достатньо!

І дружина пастуха сплела доньці блакитну шаль, таку саму блакитну, як волошкові очі її дочки, і навіть ще блакитнішу. Вона постаралася вкласти в цю шаль усю свою материнську любов, і вийшла шаль довша за найдовшу, тепліша за найтеплішу, якої і в казках не буває. Вона б ще довшою і теплішою вийшла, та скінчилися нитки. В усьому блакитному королівстві не залишилося більше жодної ниточки.

– Який же це посаг – одна-єдина шаль, хоч вона і довша за найдовшу? – уперше за все свої життя незадоволено пробурчав пастух.

– Та не треба мені більше нічого! – розсміялася донька. Але потім задумалася і сказала:

– Гаразд, тату, якщо ти так любиш мене, змайструй мені сідло. Цього мені буде цілком достатньо, навіть більше, ніж треба!

– Нерозумна дитина, – похитав головою пастух. – Навіщо тобі сідло, якщо я не можу купити тобі коня?

Але він все ж таки змайстрував сідло – м'яке, з блакитної шкіри, таке ж блакитне, як волошкові очі доньки, як її шаль, і навіть ще блакитніше. Він постарався вкласти в це сідло всю свою батьківську ніжність і мудрість, він тричі прошив усі шви і прошив би їх і вчетверте, але скінчилася блакитна шкіра. В усьому блакитному королівстві не залишилося більше жодної смужки блакитної шкіри. Вийшло сідло м'яке і міцне – іншого такого і в казковому царстві не знайти.

– Дякую вам, – сказала донька батькові з матір'ю. – Не така я, щоб вдома за пічкою сидіти і чекати свого принца. Піду-но я сама шукати своє щастя.

Вона пов'язала на шию блакитну шаль, взяла на плече блакитне сідло й подалася до блакитної королівської столиці.

Блакитна казка

– Я до короля по ділу! – сказала вона охоронцю, що стояв біля воріт палацу.

– Може, і по ділу, – посміхнувся стражник. – А дозвіл у тебе є?

– Він у мене тут, – і дівчина доторкнулася рукою до своїх грудей.

– Мала ти ще, щоб я став заглядати тобі за пазуху! – відповів охоронець. – Іди-но ти краще звідси поки жива.

– Ти хочеш, щоб я вирвала з грудей своє серце й показала його тобі? – запитала дівчина.

Охоронець перестав сміятися, замислився. І згадалося старому солдатові, який все своє життя простояв біля воріт палацу, як він сам колись, ще зовсім малим, прийшов сюди.

– Кажуть, що очі – дзеркало душі. Як не пропустити тебе? Адже в тебе такі ясні очі!

І він пропустив її до палацу.

Довго блукала дівчина нескінченними коридорами палацу, поки не опинилася в тронній залі.

– Здрастуй, король, – сказала вона, чемно вклонилася, зняла з плеча сідло і поклала його до підніжжя трону.

– Здрастуй, люба! – здивовано відповів король. – Звідки залетіла ти сюди, така ясноока, і як тобі вдалося отримати дозвіл пройти до палацу?

– Я до тебе по ділу, Король, – відповіла дівчина. – А дозвіл я з дитинства ношу в своєму серці.

– Тоді інша справа! – сказав король. – Давно вже ніхто не приходив до мене з таким дозволом. Тож я слухаю тебе.

– У твоїй стайні є кінь з блакитною гривою.

– Навіть два! – уточнив король. – Кобилицю я сам об'їздив колись, а коня ще ніхто не ризикнув осідлати.

– З цим не можна більше зволікати, – сказала дівчина. – Я принесла для нього сідло.

– Дякую тобі! – усміхнувся король. – Тільки сідло для нього, люба моя, давно вже є, і вуздечка приготовлена, знайшовся б тільки сміливець, щоб осідлати його.

– Тож я за тим і прийшла! – вигукнула дівчина.

– Хо-хо-хо, – засміявся король. І від сміху сльози виступили у нього на очах. – Дитино! Чи знаєш ти, що варто блакитногривому тільки фиркнути, як стіни стайні тремтять від фундаменту до даху, варто йому заіржати, як у королівському парку листя облітає з дерев, а якщо він б'є копитом землю, то гори зсуваються з місця. А на прогулянці тринадцять найсильніших силачів ледве утримують його за вуздечку.

– Я знаю це, Король. Та все одно хочу спробувати осідлати його.

– Та чи знаєш ти, дитинко, – сказав король, – якщо він пуститься навскач, то його навіть урагану не наздогнати. А коли він стрибає через великі камені або пагорби, то злітає вище за орла.

– Я знаю це, Король, – відповіла дівчина. – І все ж таки я хочу спробувати.

– Чи знаєш ти, що жоден принц не зважився ще осідлати його?

– Я знаю це, Король. Тому мені і хочеться спробувати щастя.

– Ну, коли так... – сказав король. – Коли так... – і замислився. Потім труснув головою і рішуче сказав:

– Ні, дитино! Дякую, що прийшла, але краще повертайся додому.

Блакитна казка

Що їй залишалося? Вона ввічливо попрощалася, взяла сідло і пішла. А король зліз зі свого трону і пішов до сина.

Блакитна казка

– Доброго ранку, принце, – сказав король.

Принц застережливо підняв палець – він як раз вдивлявся у коштовне дзеркало.

– Я, – бурмотів принц, – Я дивлюся у дзеркало і бачу в ньому себе, я центр усього всесвіту, все, що існує та не існує в світі, обертається навколо мене...

Принц благоговійно подихав на дзеркало і прикрив його блакитним оксамитом.

– Дивлюся я на тебе і думаю, в кого ти такий вдався, – сказав король.

– Та ж у самого себе, – самовдоволено озвався принц. – По-моєму, цілком зрозуміло.

– Може, воно й так, – зітхнув король. – Але моя кобила вже постаріла, а необ'їжджений кінь рве від нетерпіння вудила.

– Ти пропонуєш мені вступити на трон?

– Ні, мій принце. Просто мені згадалося, що мені було стільки ж років, скільки тобі зараз, коли я осідлав свого коня.

– А-а... – розчаровано протягнув принц. – Старі казочки! Розповів би ти мені краще щось веселіше.

– Вибач, принце, – не менш розчаровано сказав король. – Повернуся я краще до своїх справ.

Блакитна казка

А наступного ранку дівчина з блакитною шаллю знову прийшла до короля зі своїм сідлом.

І знову попросила дозволу осідлати блакитногривого коня, і знову король, подумавши, відмовив їй, а потім пішов до принца і повернувся від нього сумний і розчарований.

Настав третій ранок і блакитноока дівчина втретє прийшла до короля:

– У твоїй стайні є кінь з блакитною гривою.

– Є, дитино, – відповів король. – Він гризе вудила і б'є копитом землю, і не знайти більше в усьому королівстві таких силачів, що змогли б утримати його за вуздечку. То ти ще не передумала?

– Ні, Король. Роздумувати більше нема коли!

– Ну, як так... – сказав король рішуче і підвівся з трону. Але тут до тронної зали раптом увірвався старий радник, який вже третій день підслуховував їхні розмови з сусідньої кімнати.

– Ваша величність! – вигукнув він. – Не слухайте цю божевільну дівчину! Адже якщо кінь понесе, він вщент зруйнує всі вулиці столиці!

– Може й так, – погодився король. – Але мені немає діла до цього.

– Якщо він понесе, він повалить усі будинки і палаци у вашому королівстві!

– Можливо, – погодився король. – Але мені і до цього немає діла.

– Та якщо він понесе, він перелякає усіх мешканців столиці! Подумайте, ваша величність, чи будуть вони тоді ще задоволені вами?

– Все вірно, – погодився король і вигукнув: – Навіть якщо все буде так, як ти кажеш, мені немає до цього діла!

Блакитна казка

Він спустився з трону, поклав сідло собі на плече і, насвистуючи зовсім не по-королівському, попрямував попереду дівчини до стайні.

Королівська стайня вся здригалася від фундаменту до самого даху і, здавалося, ось-ось розвалиться. Вона, може, і розвалилася б вже, як би її не підтримували з усіх боків п'ятдесят два найсильніших силача королівської столиці.

– Ти все ще наполягаєш на своєму? – запитав король.

– Тепер уже пізно відступати, Король! – відповіла дівчина.

– Щасти тобі! – вигукнув король і подав їй сідло.

Кінь пританцьовував, піднявшись дибки, очі його горіли вогнем, а з губ білими клаптями летіла піна. Він пирхав так дико, що дівчина на мить злякалася. Але вона опанувала себе і підійшла до коня, доторкнулася долонею до його морди, погладила його м'які губи, і кінь ненадовго присмирнів. А коли він знову став дибки, дівчина вже сиділа в сідлі.

Оце був галоп, тільки іскри летіли! Будь-який вершник згорів би у такому іскрометному галопі, але, падаючи на блакитну шаль, іскри спалахували на ній блакитним дорогоцінним камінням, а потрійні шви сідла не тріснули й тоді, коли кінь звився під самі небеса, щоб скинути з себе вершницю. Впевнено тримала вона поводи і прискакала назад до стайні.

– На сьогодні досить, – сказала вона королю. – А завтра повторимо ще раз.

Зранку до короля з'явився принц.

– Тату, сьогодні вночі мені снилися якісь дивні сни.

– Тобі снилися недостатньо приємні й веселі сни? – запитав король.

– Так! Це були блакитні сни.

Не встиг король і рота розкрити, як у кімнату увірвався старий радник, що підслуховував із сусідньої кімнати.

– Ваша величність, божевільна дівчина на божевільному коні вщент рознесла половину вулиць вашої столиці. Не на добре це, Король.

Щось блиснуло в очах принца, і він вийшов з покоїв короля.

А на стайні дівчина у блакитній шалі вже сідлала коня з блакитною гривою.

Ще два дні шалено скакала вона на шаленому коні, лякаючи мешканців столиці. Два дні її оберігала тепла блакитна шаль, подарунок матері, а батьківське сідло витримувало всі випробування і міцно трималося на спині гарячого коня. І дві ночі принцові снилися все більше і більше блакитних снів, а погляд його ставав все яснішим і яснішим.

Блакитна казка

Коли на третій день безстрашна вершниця та її нестримний кінь промчали повз принца, той проводив їх пильним поглядом. Він побачив, як у слідах, що їх залишали копита коня, розквітали блакитні квіти і, немов прапор, заклично майоріла на шиї дівчини довга блакитна шаль.

В очах принца промайнув ясний проблиск – він знову став самим собою.

– Егей, хлопці, – крикнув він своєму почту, – по конях! Доганяй!

Блакитна казка



Автор: Вялі Х.; ілюстратор: Хярм Л.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова