Білі черевички у зими

* * *

Уже в міста і села
Мандрує навпростець,
Немов поштар веселий,
Південний вітерець.

Вже сонечко пригріло,
Всміхається дубок –
В село так закортіло
Йому через гайок.

Постукать би в віконце
Й гукнуть на все село:
– Вставайте, діти! Сонце
Нам весну принесло!

* * *

У небі – хмарини,
А тут, на землі,
Кораблики линуть
Великі й малі.

З паперу – біленькі
Несе рівчачок,
На першім – рябенький
Жучок-морячок.

І він капітаном
Себе почува,
Бо пору весняну
Для всіх відкрива!

* * *

У години полудневі
Забіга в сади вишневі
Теплий вітер із полів:
– Дайте меду, ще не їв.

Мовлять вишні білопінні:
– Пізно встав ти, хлопче, нині.
Бджоли зранку в нас були,
Ми весь мед їм оддали.

* * *

Прокинувсь півник рано,
Подавсь у двір бігцем
І розчесав серпанок
Червоним гребінцем.
 І всім гукає з плоту:
– Погляньте-но, яку
Світанок позолоту
Обсипав у ріку!
Ку-ку-рі-ку!
Пора почать роботу
У полі й на току,
Не будем безтурботно
Дрімати в холодку!
Ку-ку-рі-ку!
Ку-ку-рі-ку!

***

Дощик, дощик, дощеня
Біг за мною, доганяв,
Вже торкавсь мене до ніг,

Та я скочив за поріг.
Вбіг би дощик і до хати –
Зачинила двері мати.

* * *

Сіна заєць накосив,
Допомоги не просив,
На часинку
Для спочинку
Сів під кущик і заснув,
А якраз вітрець подув.
Та нехай же йому грець –
Отакий лихий вітрець:
Підхопив сінце й поніс
І на поле, і на ліс
І розвіяв з краю в край –
Спробуй зараз позбирай!..
Будить куцого комар:
– Ах ти ж горе – не косар!
Ти в копицю сіно б склав,
А тоді б собі вже спав!

Сергійкова лічилка

Йшов Сергійко через ліс,
Повний кошик ягід ніс.
Раптом бачить – біля пня
Гірко плаче зайченя,
А до нього з-за ялиць
Підповза аж п’ять лисиць,
Що Сергійкові робить?
Розгубився він на мить.

«От якби я мав рушницю,
Хоч одну б убив лисицю».
Засміявся: «От діла,
Хоч би палиця була».
Як почули тут лисиці
Той дзвінкий Сергійків сміх
Дременули так, що й птиці
Не змогли б догнати їх...
Врятував Сергій зайчатко.
Починаймо вірш спочатку:
Йшов Сергійко через ліс.
Повний кошик ягід ніс...

* * *

– Ціп-ціп-ціп, ціп-ціп-ціп! –
Квочка скочила на сніп
І курчат склика додому:
– Куд-куди ви? Бійтесь грому! –
А курчата: – Не біда!
Ще не скоро дощик.
Є тут гарна лобода,
Нарвемо на борщик!

* * *

Кіт розлігся на печі:
Спить і вдень і уночі,
А мишей ловить не хоче,
Тільки солодко муркоче:
– Он в коморі висить сало,
І ковбас там є немало.
А сальце – поживна річ.
Тож наїмся й знов на піч!

* * *

Наче вже й давно зима.
Чом же снігу в нас нема?
Бо зима дійшла до річки
І згубила черевички.
Попливли по синій хвилі
Черевички сніжно-білі.
Вдаль понесла їх ріка.
А зима й тепер шука
І до нашого села
Ще й донині не дійшла.

* * *

Так навколо чисто,
Тихо, урочисто.
Вийдеш, станеш на поріг:
Жаль топтати білий сніг.

* * *

Вкрив дерева білими крильми
Морозець колючий, мов шипшина.
Білі черевички у зими,
Біла-біла в неї кожушина.

Білі сани, білогриві коні.
Білі рукавички пухові.
Білі щоки, а вуста червоні,
Мов розквітлі маки польові.

Де й поділись заметілі
Із морозами й вітрами.
Лиш тумани сніжно-білі
Ходять-бродять вечорами.

Понад лугом, понад ланом,
Біля тину, біля хати...
А ялинка за туманом –
Як ведмедик волохатий.

Ніби вибігла із гаю
Й зупинилась на узгір’ї;
І чекає-виглядае.
Чи не йдуть за нею звірі.

Чи не йдуть вони за нею,
Щоб погратися у полі,
Де тумани над ріллею
Розпливаються поволі.

Де, напевно, на погоду
Молодий, рум’янолиций
Місяць виглянув зі сходу.
З-за високої ялиці.

А ручай в яру булькоче
Передзвонисто, лілово,
Щось сказати ніби хоче,
Та не може вибрать слово.

Зоряна доріжка

Заходить сонце і на воду
Кладе місток через ріку.
То, певно, вечір переходить
По тому дивному містку?

З-за клена місяць виткнув ріжки
Темніють поле, сад і гай,
І, наче зоряна доріжка,
Біжить долиною ручай.