|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Олена Верейська
Біла шубка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Теребілов
Це було під час Другої світової війни.
Маленькі ленінградці з дитячим садком їхали в евакуацію. На одній з великих станцій поїзд стояв особливо довго. Увечері у вагон до дітей увійшла молода жінка. На руках вона тримала дворічного хлопчика у білій хутряній шубці з чорними цятками.
– Я з дитячої кімнати, – сказала вона виховательці Ользі Михайлівні. – Вчора вночі фашисти розбомбили потяг. Багато людей загинуло. Цього хлопчика ми знайшли в лісі. Ніхто не знає, що сталося з його мамою. Він ішов і плакав. Він знає, що його звуть Толя, і що у нього є мама. У нас залишати його небезпечно. Станцію часто бомблять. Чи не візьмете ви його до свого ешелону?
– Звичайно, візьмемо! – Ольга Михайлівна підійшла і взяла дитину на руки. Діти обступили їх.
– Ольго Михайлівно, ми дійсно візьмемо його? Він такий маленький! А очі у нього чорні-чорнісінькі і кутики вгору йдуть – як у китайченяти, – раділи діти.
А шестирічна Валя сказала:
– Ольго Михайлівно! Нехай він буде моїм братиком. Я буду вам в усьому допомагати.
– Мамо!.. Де моя мама?! – раптом голосно заплакав хлопчик.
– Не плач, Толю, – сказала вихователька, – ми поїдемо з тобою до мами! А ви, діти, його поки не чіпайте. Він хоче спати.
Їхали багато днів. Хлопчик спочатку часто плакав і кликав маму, але потім звик. Він був найменший, і діти любили грати з ним, а Валя не відходила від братика і допомагала виховательці доглядати малюка.
Нарешті приїхали в гарне місто. Дитячий садок розмістили у великому й просторому будинку, на околиці міста. Наближалася весна, сніг у саду став м'яким і слухняним. З нього так весело було ліпити сніговиків з мітлою, з вуглинками замість очей і носом з морквин!
Якось Ольга Михайлівна повезла старшу групу дітей до лялькового театру. Довго їхали трамваєм. Дітям не терпілося: "Чи скоро доїдемо?" Аж раптом виявилося, що виставу перенесли на інший день. Усі зажурилися, але вихователька сказала:
– Що за біда? Приїдемо іншим разом. Подивіться, який тут чудовий сад. Сніг в ньому такий чистий! Давайте-но сніговика ліпити. – І вона перша стала скачувати велику сніжку.
Діти з вереском кинулися допомагати. Сніговик вийшов чудовий! Ольга Михайлівна виліпила йому великий сніговий ніс і товсті губи, а замість очей вставила два кедрові горішки, які знайшла в кишені.
– Тільки мітли не вистачає! – закричала Валя.
– Де ж тут мітлу взяти? – сказала вихователька. – Давайте наліпимо йому ґудзиків на сукню. І низ прикрасимо кульками!
Усі з захопленням стали катати снігові кульки, а Валя все ж таки пішла шукати мітлу. Біля самого входу до саду із замету стирчала якась палиця. А що, як це мітла? Так, це була забута сторожем мітла. Валя смикнула за палицю, але мітла міцно вмерзла в сніг. Ніяк не витягнути!
– Давай допоможу, – почула Валя над собою лагідний голос і підвела голову.
Біля неї стояла молода жінка в білій хутряній шубці з чорними цятками. Жінка з силою смикнула за палицю і витягла мітлу.
– Тримай! – вона всміхнулася Валі й швидко пішла з саду.
Валя дивилася їй услід. Де ж вона бачила цю тітоньку?! Таке знайоме обличчя! Чорні-чорні очі, й кутики трохи вгору. А шубка?! Біла з чорними цятками! Зовсім як Толина!..
– Тітонько! Тітонько, зачекайте? – закричала Валя і, кинувши мітлу, вибігла з саду.
Але біла шубка була вже далеко. Жінка йшла швидко. Валя кинулася її наздоганяти.
Вулиця круто піднімалася вгору. Тротуар обмерз, дівчинка послизнулася і впала. Вона боляче забила коліно, але одразу ж схопилася. Жінка була вже зовсім далеко. Тільки б не загубити білу шубку з виду!
– Тітонько! – спробувала знову крикнути Валя, але в горлі у неї зовсім пересохло – і замість крику пролунав хрипкий шепіт.
І раптом вона побачила, як "біла шубка" зникла в під'їзді величезного будинку.
Коли Валя вбігла до під'їзду, десь нагорі грюкнули двері.
Дівчинка зупинилася і насилу перевела подих. Потім стала підніматися по широких сходах.
Ось і майданчик верхнього поверху. Двоє дверей. В які ж дзвонити?.. Валя боязко подзвонила в перші. За дверима почулися квапливі кроки. Двері відчинилися. На порозі стояла товста жінка в запорошеному борошном фартусі й з закоченими рукавами. Її червоне обличчя було сердите.
– Чого тобі? – запитала вона непривітно.
– Тьотю, – несміливо сказала Валя, – чи не живе у вас тітонька в білій шубці?
– У мене там млинці горять, а тут ходять різні! – І вона грюкнула дверима, щільно зачинивши їх.
Валя мало не заплакала від образи, хвилинку постояла і, зібравшись з духом, натиснула кнопку дзвінка біля других дверей. Двері відчинилися. Перед Валею стояла та сама тітонька, з очима, як у Толі.
– Чого тобі, дівчинко? Заходь! – сказала тітонька.
Валя мовчки увійшла. Від хвилювання у неї знову пересохло в горлі.
– Ти до кого, дівчинко? – запитала тітонька, сідаючи навпочіпки перед Валею. – Стій! Аж ми наче знайомі? Це я тобі в саду витягла мітлу зі снігового замету? – вигукнула вона здивовано.
Валя мовчки кивнула.
– Це ти бігла за мною? Доганяла мене? – ще більше здивувалася тітонька.
Валя знову мовчки кивнула.
– А навіщо? – тітонька засміялася. – Тебе, мабуть, сторож в саду насварив за мітлу? Так?
Валя заперечливо похитала головою.
– То чого ж ти мовчиш? Для чого я тобі знадобилася?
Валя глибоко вдихнула.
– Ви... чи ви не Толина мама? – запитала вона тихо.
Обличчя жінки раптом стало білим, губи затремтіли. Вона схопила Валю за плечі.
– Толя!.. Ти знаєш, де Толя?! Він живий?.. – ледве чутно прошепотіла вона.
– Живий. Він у нас у дитячому садку. Я впізнала вас…
– Мій Толя живий? – тітонька, сміючись і плачучи, обійняла Валю. – Де він? Підемо швидше – вона схопила шубку і хустку.
У саду біля театру вже не було нікого.
– Пішли! – вигукнула тітонька. – На якій вулиці ваш дитячий садок?
– Я... я не знаю... – і Валя голосно заплакала.
Вона раптом зрозуміла, що загубилася, що їй ні за що не знайти свого дому!
– Десь далеко... – ридала вона, – на трамваї довго їхали... Я не знаю…
Тітонька обійняла її і притиснула до себе.
– Не плач! Ми їх зараз знайдемо!
Поки тітонька дзвонила по телефону-автомату, Валя стояла поруч і гірко плакала. Вона тільки тепер подумала про те, як хвилюється Ольга Михайлівна.
– Міліція? Скажіть, чи ніхто не повідомляв, що загубилася дівчинка? – питала тітонька. – Дзвонили з дитячого садка? Дівчинка зі мною! Зателефонуйте, будь ласка, туди, скажіть, я зараз її привезу. Яка адреса дитсадка?.. Дякую!
– Швидше! Швидше! – І, взявши Валю за руку, вона побігла до трамваю.
* * *
– Валю, як же ти могла... – зустріла їх Ольга Михайлівна.
– Не сваріть її, – перебила тітонька. – Вона дуже хороша дівчинка. Вона мене знайшла... Де Толя?!
Ольга Михайлівна глянула на валіну супутницю й ахнула:
– Ну звичайно! Мама Толі! Я зараз приведу його. Зайдіть сюди.
Тітонька і Валя увійшли до кабінету Ольги Михайлівни. Тітонька присіла на стілець і не зводила очей з дверей.
І ось вихователька ввела Толю. Тітонька піднялася і схопилася за стіл.
– Толю... – ледве чутно прошепотіла вона.
Толя мовчки подивився на неї.
– Мамо! – закричав він раптом, і кинувся до матері.
– Залишимо їх самих, – сказала Ольга Михайлівна і, прикривши двері, вийшла з Валею до коридору.
– Ольго Михайлівно, не гнівайтесь... – почала було Валя, але вихователька не дала їй договорити. Вона обняла Валю і міцно поцілувала її.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова