Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Олена Верейська

Біла шубка

Біла шубка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Теребілов

Це було під час Другої світової війни.

Маленькі ленінградці з дитячим садком їхали в евакуацію. На одній з великих станцій поїзд стояв особливо довго. Увечері у вагон до дітей увійшла молода жінка. На руках вона тримала дворічного хлопчика у білій хутряній шубці з чорними цятками.

– Я з дитячої кімнати, – сказала вона виховательці Ользі Михайлівні. – Вчора вночі фашисти розбомбили потяг. Багато людей загинуло. Цього хлопчика ми знайшли в лісі. Ніхто не знає, що сталося з його мамою. Він ішов і плакав. Він знає, що його звуть Толя, і що у нього є мама. У нас залишати його небезпечно. Станцію часто бомблять. Чи не візьмете ви його до свого ешелону?

Біла шубка

– Звичайно, візьмемо! – Ольга Михайлівна підійшла і взяла дитину на руки. Діти обступили їх.

– Ольго Михайлівно, ми дійсно візьмемо його? Він такий маленький! А очі у нього чорні-чорнісінькі і кутики вгору йдуть – як у китайченяти, – раділи діти.

А шестирічна Валя сказала:

– Ольго Михайлівно! Нехай він буде моїм братиком. Я буду вам в усьому допомагати.

– Мамо!.. Де моя мама?! – раптом голосно заплакав хлопчик.

– Не плач, Толю, – сказала вихователька, – ми поїдемо з тобою до мами! А ви, діти, його поки не чіпайте. Він хоче спати.

Біла шубка

Їхали багато днів. Хлопчик спочатку часто плакав і кликав маму, але потім звик. Він був найменший, і діти любили грати з ним, а Валя не відходила від братика і допомагала виховательці доглядати малюка.

Біла шубка

Нарешті приїхали в гарне місто. Дитячий садок розмістили у великому й просторому будинку, на околиці міста. Наближалася весна, сніг у саду став м'яким і слухняним. З нього так весело було ліпити сніговиків з мітлою, з вуглинками замість очей і носом з морквин!

Якось Ольга Михайлівна повезла старшу групу дітей до лялькового театру. Довго їхали трамваєм. Дітям не терпілося: "Чи скоро доїдемо?" Аж раптом виявилося, що виставу перенесли на інший день. Усі зажурилися, але вихователька сказала:

– Що за біда? Приїдемо іншим разом. Подивіться, який тут чудовий сад. Сніг в ньому такий чистий! Давайте-но сніговика ліпити. – І вона перша стала скачувати велику сніжку.

Біла шубка

Діти з вереском кинулися допомагати. Сніговик вийшов чудовий! Ольга Михайлівна виліпила йому великий сніговий ніс і товсті губи, а замість очей вставила два кедрові горішки, які знайшла в кишені.

– Тільки мітли не вистачає! – закричала Валя.

– Де ж тут мітлу взяти? – сказала вихователька. – Давайте наліпимо йому ґудзиків на сукню. І низ прикрасимо кульками!

Біла шубка

Усі з захопленням стали катати снігові кульки, а Валя все ж таки пішла шукати мітлу. Біля самого входу до саду із замету стирчала якась палиця. А що, як це мітла? Так, це була забута сторожем мітла. Валя смикнула за палицю, але мітла міцно вмерзла в сніг. Ніяк не витягнути!

– Давай допоможу, – почула Валя над собою лагідний голос і підвела голову.

Біля неї стояла молода жінка в білій хутряній шубці з чорними цятками. Жінка з силою смикнула за палицю і витягла мітлу.

– Тримай! – вона всміхнулася Валі й швидко пішла з саду.

Біла шубка

Валя дивилася їй услід. Де ж вона бачила цю тітоньку?! Таке знайоме обличчя! Чорні-чорні очі, й кутики трохи вгору. А шубка?! Біла з чорними цятками! Зовсім як Толина!..

Біла шубка

– Тітонько! Тітонько, зачекайте? – закричала Валя і, кинувши мітлу, вибігла з саду.

Але біла шубка була вже далеко. Жінка йшла швидко. Валя кинулася її наздоганяти.

Вулиця круто піднімалася вгору. Тротуар обмерз, дівчинка послизнулася і впала. Вона боляче забила коліно, але одразу ж схопилася. Жінка була вже зовсім далеко. Тільки б не загубити білу шубку з виду!

– Тітонько! – спробувала знову крикнути Валя, але в горлі у неї зовсім пересохло – і замість крику пролунав хрипкий шепіт.

Біла шубка

І раптом вона побачила, як "біла шубка" зникла в під'їзді величезного будинку.

Коли Валя вбігла до під'їзду, десь нагорі грюкнули двері.

Дівчинка зупинилася і насилу перевела подих. Потім стала підніматися по широких сходах.

Ось і майданчик верхнього поверху. Двоє дверей. В які ж дзвонити?.. Валя боязко подзвонила в перші. За дверима почулися квапливі кроки. Двері відчинилися. На порозі стояла товста жінка в запорошеному борошном фартусі й з закоченими рукавами. Її червоне обличчя було сердите.

– Чого тобі? – запитала вона непривітно.

– Тьотю, – несміливо сказала Валя, – чи не живе у вас тітонька в білій шубці?

– У мене там млинці горять, а тут ходять різні! – І вона грюкнула дверима, щільно зачинивши їх.

Валя мало не заплакала від образи, хвилинку постояла і, зібравшись з духом, натиснула кнопку дзвінка біля других дверей. Двері відчинилися. Перед Валею стояла та сама тітонька, з очима, як у Толі.

– Чого тобі, дівчинко? Заходь! – сказала тітонька.

Біла шубка

Валя мовчки увійшла. Від хвилювання у неї знову пересохло в горлі.

– Ти до кого, дівчинко? – запитала тітонька, сідаючи навпочіпки перед Валею. – Стій! Аж ми наче знайомі? Це я тобі в саду витягла мітлу зі снігового замету? – вигукнула вона здивовано.

Валя мовчки кивнула.

– Це ти бігла за мною? Доганяла мене? – ще більше здивувалася тітонька.

Валя знову мовчки кивнула.

– А навіщо? – тітонька засміялася. – Тебе, мабуть, сторож в саду насварив за мітлу? Так?

Валя заперечливо похитала головою.

– То чого ж ти мовчиш? Для чого я тобі знадобилася?

Валя глибоко вдихнула.

– Ви... чи ви не Толина мама? – запитала вона тихо.

Обличчя жінки раптом стало білим, губи затремтіли. Вона схопила Валю за плечі.

– Толя!.. Ти знаєш, де Толя?! Він живий?.. – ледве чутно прошепотіла вона.

– Живий. Він у нас у дитячому садку. Я впізнала вас…

– Мій Толя живий? – тітонька, сміючись і плачучи, обійняла Валю. – Де він? Підемо швидше – вона схопила шубку і хустку.

Біла шубка

У саду біля театру вже не було нікого.

– Пішли! – вигукнула тітонька. – На якій вулиці ваш дитячий садок?

– Я... я не знаю... – і Валя голосно заплакала.

Вона раптом зрозуміла, що загубилася, що їй ні за що не знайти свого дому!

– Десь далеко... – ридала вона, – на трамваї довго їхали... Я не знаю…

Тітонька обійняла її і притиснула до себе.

– Не плач! Ми їх зараз знайдемо!

Біла шубка

Поки тітонька дзвонила по телефону-автомату, Валя стояла поруч і гірко плакала. Вона тільки тепер подумала про те, як хвилюється Ольга Михайлівна.

– Міліція? Скажіть, чи ніхто не повідомляв, що загубилася дівчинка? – питала тітонька. – Дзвонили з дитячого садка? Дівчинка зі мною! Зателефонуйте, будь ласка, туди, скажіть, я зараз її привезу. Яка адреса дитсадка?.. Дякую!

Біла шубка

– Швидше! Швидше! – І, взявши Валю за руку, вона побігла до трамваю.

* * *

– Валю, як же ти могла... – зустріла їх Ольга Михайлівна.

– Не сваріть її, – перебила тітонька. – Вона дуже хороша дівчинка. Вона мене знайшла... Де Толя?!

Ольга Михайлівна глянула на валіну супутницю й ахнула:

– Ну звичайно! Мама Толі! Я зараз приведу його. Зайдіть сюди.

Біла шубка

Тітонька і Валя увійшли до кабінету Ольги Михайлівни. Тітонька присіла на стілець і не зводила очей з дверей.

Біла шубка

І ось вихователька ввела Толю. Тітонька піднялася і схопилася за стіл.

– Толю... – ледве чутно прошепотіла вона.

Толя мовчки подивився на неї.

Біла шубка

– Мамо! – закричав він раптом, і кинувся до матері.

Біла шубка

– Залишимо їх самих, – сказала Ольга Михайлівна і, прикривши двері, вийшла з Валею до коридору.

– Ольго Михайлівно, не гнівайтесь... – почала було Валя, але вихователька не дала їй договорити. Вона обняла Валю і міцно поцілувала її.

Біла шубка



Автор: Верейська О.; ілюстратор: Теребілов Ю.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова