|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Біла качечка
Російська народна казка
Переклад українською – В.Королькова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Шеварьова
Один князь узяв шлюб із красною князівною і не встиг ще надивитись на молоду дружину, не встиг з нею нагомонітися, не встиг її наслухатись, а вже треба було їм розлучатися: треба було йому їхати в далеку дорогу, лишити дружину саму. Що тут вдієш! Кажуть, вік обнявшися не просидіти.
Довго плакала княгиня, довго князь її умовляв, заповідав не полишати високих теремів, не ходити на посиденьки, з лихими людьми не знатися, недобрих речей не слухати.
– Гаразд, – каже княгиня, – все зроблю, як велиш.
Поїхав князь, а вона зачинилася у своїх покоях і не виходить.
От минув якийсь там час, аж приходить до неї молодиця, з виду – проста і привітна. А насправді то була відьма.
– Чого, – каже, – нудьгуєш? Хоч би на білий світ поглянула, хоч би садочок раз-другий перейшла, журбу розвіяла.
Довго княгиня відмовлялася, не хотіла, а потім думає собі: садочком походити не гріх, – і пішла.
А там озерце з джерельною кришталевою водою.
– А що, – каже молодиця, – день такий спекотливий, сонце пече, а водиця студена так і хлюпоче. Чи не скупатись нам?
– Ні, ні, не хочу! – княгиня їй. А сама подумала: воно й скупатись не гріх!
Скинула сарафан і стриб у воду. А відьма лясь її по плечі.
– Пливи ти, – каже, – білою качечкою!
І попливла княгиня білою качечкою.
Відьма швиденько вирядилася в її одежу, прибралась і сіла чекати князя.
Тільки пес гавкнув, дзвінок теленькнув, вона вже біжить назустріч, кинулась до князя, цілує, милує. Він зрадів, руки простяг, пригортає її – йому й на думку не спало, хто вона.
А біла качечка знесла яєчок, вивела діток: двох гарних, а третє – недолугеньке.
От виросли вони, стали по озерцю плавати, золоту рибку ловити, лоскутики збирати, жупанці зшивати, вихоплюватись на бережок та позирати на лужок.
– Ой, дітки, не ходіть туди! – наказувала їм мати.
Але дітки не зважали; сьогодні пограються на траві, взавтра побігають по мураві, далі, далі – і якось прийшли аж до княжого двору.
Відьма їх зразу впізнала, зубами заскреготіла. Покликала діток, нагодувала-напоїла і спати поклала, а далі повеліла розпалити вогонь, почепити казани, нагострити ножі.
Лягли два братики й заснули, а недолужка, щоб не застудився, матінка наказала їм у пазусі носити, – то він не спить, усе чує та бачить.
Серед ночі підійшла відьма до дверей і питає:
– Діточки! Ви спите чи не спите?
А недолужко їй:
– Ми спимо – не спимо, думу думаєм, що хочуть усіх нас порізати; вогні розпалено калинові, казани підвішено киплячі, ножі гостряться булатні!
– Не сплять!
Пішла відьма, походила-походила, знов під двері:
– Діточки! Ви спите чи не спите?
Недолужко знов їй те саме:
– Ми спимо – не спимо, думу думаєм, що хочуть усіх нас порізати; вогні розпалено калинові, казани підвішено киплячі, ножі гостряться булатні!
«Що ж то все один голос чути?» – думає відьма. Прочинила тихцем двері, бачить: обидва брати сплять міцним сном. Провела вона над ними мертвою рукою – вони й переставились.
Рано-вдосвіта біла качечка кличе діток; дітки не йдуть. Вчуло біду її материнське серце, стріпнулась вона й полетіла на княжий двір.
А там, білі, як хустиночки, холодні, як крижиночки, лежали один побіля одного її синочки.
Метнулась вона до них, крильця розпростерла, діточок обхопила і материнським голосом заквилила:
|
– Кря, кря, мої рідні синочки! |
– Жінко, чуєш – яка дивовижа? Качка промовляє людським голосом, – каже князь.
– Це тобі причулося. Накажи її з двору прогнати.
От качку проганяють, а вона облетить кружка та й знов до діток:
|
– Кря, кря, мої рідні синочки! |
«Он воно що!» – подумав князь і загукав:
– Упіймайте мені білу качечку!
Кинулися всі ловити, а біла качечка літає й нікому не дається; вибіг князь сам – от вона йому на руки і впала.
Узяв він її за крильце й каже:
– Стань біла береза в мене позаду, а красна діва попереду!
Біла береза виструнчилась у нього позаду, а красна діва стала попереду, і в красній діві князь упізнав свою молоду княгиню.
Тут-таки упіймали білу сороку, підв'язали їй дві пляшечки, повеліли в одну набрати води живущої, в другу говірливої.
Сорока злітала, добула води. Бризнули на діток живущою водою – вони стріпнулися, бризнули говірливою – вони заговорили.
І стала у князя ціла родина, і стали всі жити-поживати, добра наживати, лихо забувати.
А відьму прив'язали коневі до хвоста і розтерзали по полю: де відірвалась нога – там стала коцюба; де рука – там граблі; де голова – там кущ та колода.
Налетіли птахи – м'ясо поклювали, дмухнули вітри – кості розвіяли, і не лишилося від неї ні сліду, ні пам'яті!
Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Шеварьова Т.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова