Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Шведська народна казка

Бідний лицар і білочка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

Це було в ті часи, коли хоробрі лицарі роз'їжджали по всій землі, здійснюючи подвиги, захищаючи слабких і скривджених.

Один бідний лицар повертався додому з далеких мандрів. Він ішов пішки, оскільки коня у нього забрали турки. Харчувався він жменькою рису, що залишалася у нього в невеликому мішечку. Нарешті закінчився й рис.

Ось уже два дні лицар нічого не їв та все йшов, не відпочиваючи, а до його рідного міста залишалося ще далеко. Під вечір другого дня від голоду й втоми лицар не міг іти далі; дійшовши до лісу, він сів під величезним дубом, що ріс на узліссі, і замислився.

Місце навколо було безлюдне. Тож нічого не залишалося, як ночувати тут під деревом.

Лицар зняв свого меча, поклав біля себе і вже готовий був лягти, щоб заснути, як раптом почув якийсь шум у себе над головою. Подивившись угору, він побачив маленьку білочку, вона стрибала з гілки на гілку, а за нею гнався великий дикий звір з розкритою пащею, величезними зубами й кігтями. Звір був уже близько, як раптом білочка стрибнула вниз, прямо на коліна до лицаря. Він схопив свій меч і зарубав звіра.

Білочка стрибнула йому на руку і дивилася на нього лагідними, вдячними очима. Лицар погладив її і проказав:

– Кепсько було б тобі, бідолашне маленьке звірятко, якби я випадково не опинився тут. Але повір, що тому, хто врятував тебе, набагато гірше, ніж тобі. Ти підеш у своє гніздо, погризеш горішків і заснеш спокійно, а я тут помиратиму від голоду та спраги.

На свій подив, лицар почув тоненький ніжний голосок. Це говорила білочка:

– Твоїм негараздам теж прийшов кінець, хоробрий лицарю. Не вважай мене невдячною. Я не дозволю, щоб мій визволитель страждав.

– Дякую тобі, маленьке звірятко, за твою доброту, – відповідав лицар, – але що ти можеш зробити для мене? Якщо ти віддаси мені свої горіхи, їх мені не вистачить і на вечерю. А попереду в мене ще довгий шлях по пустельних місцях.

– Дарма ти таке говориш, хоробрий лицарю, – промовила білочка набагато голосніше, ніж досі. – Ти не знаєш моєї могутності. Я можу зробити для тебе набагато більше, ніж ти гадаєш. Іди за мною, і ти сам побачиш, що слова мої справедливі.

Білочка стрибнула на землю і, стоячи на задніх лапках, вказала передньою лапкою на великий дуб, біля якого сидів лицар. Тут він побачив, що в дереві з'явилися двері, такі великі, що в них вільно пройшла не тільки білочка, але й він сам.

Всередині дерева виявилася велика кімната, вбрана з такою пишністю, якої ще не зустрічав бідний лицар. В одному кутку горів яскравий вогонь у каміні, і лицар із задоволенням сів біля нього, щоб зігрітися. Але найприємніше для нього було бачити посеред кімнати великий стіл, накритий білосніжною скатертиною, на якій стояли чудові страви й вина.

Перед ним з'явилося велике м'яке крісло: він сів у нього і почав вечеряти з великим апетитом. Коли він доїв суп, порожня тарілка сама собою відсунулася і на її місці опинилася інша, з чудовою рибою. Так одне за одним з'являлися всі страви й ласощі; вино наливалося з глечиків і пляшок у келихи.

Нарешті дивна вечеря закінчилася. Стіл відсунувся, і в стіні відчинилися інші двері, що вели до кімнати, де стояла постіль з м'якими подушками і шовковою запоною.

Стомлений лицар, не перестаючи дивуватися з усього, що робилося навколо нього, радий був відпочити, тим більше що в довгих мандрах йому давно вже не доводилося спати в ліжку. Він роздягнувся, ліг і одразу ж заснув міцним сном.

Прокинувшись вранці, він побачив, що одяг його, вичищений і складений, лежить біля ліжка. Лицар одягнувся, і перед ним знову, як і вчора, з'явився накритий стіл із чудовим сніданком. Тепер він помітив, що хоча в кімнатах не було вікон, але світло йшло від безлічі рожевих, блакитних, жовтих і зелених ламп, що висіли під стелею.

Так добре було тут, що будь-хто волів би назавжди залишитися у цьому чарівному житлі. Але лицар мав поспішати до міста, де король чекав звісток про його похід. Однак, перш ніж піти, лицарю хотілося побачити білочку, щоб подякувати їй.

Тільки-но він подумав про це, як білочка вже була перед ним. Лицар хотів щось сказати, але білочка урвала його:

– Не тобі дякувати мені, хоробрий лицарю. Я сама в боргу перед тобою. Ти врятував мені життя, коли я була у великій небезпеці, і без тебе напевно б загинула. Хоч я лісова фея, цариця дерев і квітів, добра чарівниця і можу зробити все, що захочу, навіть перетворитися на будь-якого звіра чи птаха, але один раз на рік я позбавлена цієї сили. Тоді я повинна цілий день залишатися тим звіром, на якого перетворилася вранці. Багато бід траплялося зі мною в такі дні і раніше, але ще ніколи не була я у такій небезпеці, від якої ти вчора врятував мене. Щоб ти завжди пам'ятав про мене, я хочу дати тобі подарунок, який позбавить тебе в майбутньому від голоду і принесе тобі щастя.

– Прошу тебе, – сказав лицар, – покажись мені у справжньому своєму вигляді, щоб я міг згадувати про тебе не як про маленьку білочку, а як про прекрасну і добру чарівницю.

Тієї ж миті білочка зникла і перед захопленим лицарем з'явилася маленька гарна фея в сукні з лілій і троянд; її голову прикрашав вінок із золотих колосків і волошок, у волосся були вплетені дубові гілочки, а на лобі сяяла яскрава зірка. Усе плаття і головний убір маленької феї були всипані перлами та діамантами, що блищали як краплі роси.

– Тепер, коли я виконала твоє бажання, – промовила прекрасна фея, – ми повинні попрощатися. Прощавай і не забувай маленьку білочку, яка ніколи не забуде твоєї послуги і завжди буде з вдячністю згадувати про тебе, хоробрий лицарю.

З цими словами маленька фея торкнулася лицаря своєю золотою паличкою, і він одразу ж заснув. Прокинувся він на зеленому лузі, де росло безліч польових квітів і співали веселі пташки. Біля нього лежав невеликий білий згорток. Розгорнувши його, лицар побачив, що це була білосніжна скатертина, така ж само, яку він бачив на столі у чарівній оселі феї. Напевно, це був обіцяний нею подарунок.

Лицар згорнув скатертину, поклав її у свій мішечок і вирушив у дорогу.

Йшов він цілий день, не зупиняючись, і нарешті під вечір втомився і зголоднів. Він сів на траву і став пригадувати вчорашню свою пригоду. Згадавши про подарунок чарівниці, він вийняв скатертину і розстелив її перед собою на траві. Скатертина блищала як сніг під променями сонця, візерунок на ній був такий гарний, якого не міг би зробити жоден майстер. «Але краще було б, – подумав бідний лицар, – якби на ній стояли, як учора, страви й вина, якими я міг би вгамувати голод і спрагу».

Тільки-но лицар подумав про це, як на скатертині з'явився чудовий посуд із вишуканими стравами і напоями. Коли лицар повечеряв, посуд зник і перед ним, як і раніше, лежала порожня біла скатертина. Тепер він зрозумів, який дорогоцінний подарунок дала йому фея. Він дбайливо склав чарівну скатертину і знову сховав у мішечок.

Так ішов лицар три дні, кожного разу під час обіду і вечері розстилаючи перед собою скатертину, на якій за його бажанням виникали смачні страви. Нарешті він прийшов до міста і попросив, щоб його проводили до короля, щоб розказати йому про похід. Але це виявилося неможливим. Страшенне горе спіткало короля. Єдина його дочка, прекрасна принцеса, його розрада і надія, важко захворіла, і король не відходив від її ліжка.

Хвороба принцеси була дуже дивна, і жоден лікар не міг допомогти їй. Вона вмирала від голоду, відчуваючи огиду до будь-якої їжі. Вона не тільки не могла проковтнути ані шматочка, але навіть запах і вид будь-якої страви викликали в ній огиду і змушували страждати ще сильніше. Король обіцяв половину свого королівства тому, хто вилікує принцесу, але ніхто не міг зробити цього, і вона була вже близька до смерті.

Дізнавшись про це, бідний лицар сказав, що він візьметься вилікувати принцесу. Король наказав дати лицареві все, що він попросить, і виконувати будь-які його накази.

Лицар задля годиться попросив різних продуктів, велів затопити плиту і залишити його самого на кухні. Коли всі пішли, він замкнув двері, розстелив чарівну скатертину і побажав, щоб на ній з'явилася страва, яка припаде до смаку принцесі.

Через кілька хвилин лицар зажадав, щоб його проводили до кімнати хворої, оскільки він сам повинен дати їй свої ліки.

Тільки-но він увійшов і зняв кришку із золотою миски з чарівною стравою, уся кімната наповнилася чудовим ароматом. Принцеса відкрила очі і промовила слабким голосом:

– Я чую запах тієї страви, якої мені давно хотілося. Чому мені раніше її не давали?

Насилу піднявши голову, принцеса з'їла кілька ложок і їй одразу ж стало краще. Випивши ковток чарівного вина, вона заснула міцним спокійним сном.

Коли вона прокинулася, її не можна було впізнати. На щоках у неї з'явився ніжний рум'янець, голос став голоснішим, вона всміхалася і просила знову тієї ж страви і вина.

Дивуванню й радості короля не було меж. Він просив лицаря залишитися в палаці, хоча б до одужання принцеси. Кожного дня лицар приносив їй чарівні страви, і вона їла їх із великим задоволенням.

Через кілька тижнів, на превелику радість короля і всього народу, який любив добру принцесу, вона була цілком здорова, весела і стала ще вродливішою, ніж раніше.

Король, не бажаючи відпускати від себе лицаря, якого полюбив як сина, віддав за нього заміж свою дочку і передав їм не половину, а все своє королівство. А сам залишився жити в палаці, тішачись із щастя своїх дітей та їхніх підданих, серед яких, завдяки чарівному подарунку маленької феї-білочки, ніколи не було жодного голодного.

Автор: Шведська народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова