Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Французька народна казка

Барбовер Зелена Борода, або казка про принца, що програв свою голову

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

Жив колись у Франції король, у якого був тільки один син на ім'я Шарль. Брат цього короля був королем Англії, і у нього теж був один-єдиний син. От якось Шарль каже батькові:

– Батьку, чи не написали б ви моєму дядькові, англійському королю, щоб він відпустив кузена погостювати у нас при дворі. Я хочу з ним познайомитися, адже ми ще ніколи не бачили один одного.

Король французький написав братові, королю англійському, щоб він відпустив сина до Парижу погостювати.

І принц Англійський, якого звали Генрі, приїхав до Парижа зі своїм вихователем.

Молоді принци скоро потоваришували і стали нерозлучні. Якось вони полювали разом у великому лісі в околицях Парижа, і з ними було тільки двоє слуг. Шарль захопився переслідуванням вепра. Його супутники відстали, він згубив їх з очей і заблукав.

Настав вечір, і після довгої блуканини лісом Шарлю довелося шукати притулку у невеличкому готелі, на який він врешті-решт набрів.

Час був пізній, принц встиг зголодніти і без докорів сумління з'їв усе, що знайшлося у господарів. У готелі був ще один гість, який прибув незадовго до Шарля, і обидва вечеряли за одним столом. Вони розговорилися, але жоден з них не назвав себе.

Після вечері незнайомець запропонував принцу зіграти в карти. Шарль погодився, але йому так не щастило, що він програв усі гроші до останнього су, а потім і коня.

– Я більше не граю, – сказав він нарешті.

– Давайте ще раз, – запропонував його партнер.

– У мене більше нічого немає, на що ж ви будете зі мною грати?

– Ставте свою голову проти моєї.

– Ну що ж, згоден. – І він подумав: "Адже повинен я виграти хоча б раз".

Карти були роздані. На жаль! Принц знову програв.

– Через рік і один день, – сказав незнайомець, – приходьте до мене в замок розплатитися. Якщо не прийдете, я знайду вас, де б ви не були.

– Але як ваше ім'я і де ви живете?

– Мене звуть Барбовер Зелена Борода. А замок, в якому я живу, вам доведеться пошукати і знайти самому, бо інакше я сам вас розшукаю.

Другого ранку, на світанку, принцу показали дорогу, і він повернувся додому сумний і задумливий. Вбитого кабана він залишив господареві готелю як сплату за нічліг, оскільки грошей у нього не залишилося. Вдома усі страшенно горювали за зниклим принцом, але побачивши його живим і здоровим, змінили сум на радість.

Однак з цього дня колишня веселість і безтурботність не поверталися більше до принца. Ніщо його не тішило, він здавався хворим і танув на очах. Лікарі не могли знайти ліків від цього недуга, батьки принца і весь двір були дуже стривожені тим, що він так довго не одужує.

Так минуло місяців десять, і нарешті Шарль сказав батькові:

– Батьку, я повинен вирушити у подорож, і досить небезпечну. Не знаю, чи повернуся я, тож про всяк випадок попрощаємося.

І він поїхав, незважаючи на всі вмовляння і сльози батька, навіть не сказавши, куди і навіщо він їде. Він їхав навмання, не знаючи, яку вибрати дорогу. Їхав кілька днів і не помітив, як опинився у тому самому лісі, де заблукав під час полювання. Вже настала ніч, і він постукав до якоїсь убогої хатини, помітивши світло у вікні. Йому відкрив старий монах із сивою бородою.

– Здрастуйте, отче, – промовив принц.

– Здрастуй, сину мій. Чого ти шукаєш у лісі?

– Мені треба потрапити до замку Барбовера, а я не знаю, де він і якою дорогою туди їхати.

– Я знаю, де знаходиться цей замок. Але поспішати тобі нема чого. Поживи у мене кілька днів, а коли прийде час, я розповім тобі, як його знайти.

Вісім днів провів принц у монаха, а на дев'ятий день старець сказав йому:

– Сину мій, прийшов час тобі дотримати свого слова і їхати до Барбовера. Слухай мене уважно. Виконай точнісінько все, що я скажу, і тоді ти виплутаєшся з біди. Ось тобі клубочок, що буде сам котитися перед тобою. Ти йди за ним, і він приведе тебе до підніжжя гори, а на вершині тієї гори стоїть замок Барбовера. Докотившись до цього місця, клубочок повернеться до мене. Гора біля підніжжя оточена заростями терну і колючої ожини, такими густими, що тобі не пройти крізь них. Візьми оці ножиці, ними ти прострижеш собі дорогу. Коли вони будуть тобі більше не потрібні, ти тільки скажи: «Ножиці, поверніться додому», і вони самі повернуться до мене. А ти піднімися на гору. Коли дійдеш до вершини, побачиш широку рівнину, вкриту заростями запашних квітів. Посеред цієї рівнини є ставок, вода в ньому прозора, світла, дно викладено сріблом. Біля ставка стоять три красиві золоті лавки. Сховайся за лавровим кущем і чекай, поки з'являться три красуні-принцеси. Вони сядуть на золоті лавки, роздягнуться і увійдуть у воду. Ці дівчата – летуниці. Скоч на спину наймолодшій, вона підніметься з тобою в повітря і віднесе тебе до замку свого батька, Барбовера. Роби все так, як я тобі сказав, і тоді ти повернешся додому. А якщо не послухаєшся мене – то не бачити тобі більше рідного дому.

Шарль подякував старому монахові, пообіцяв запам'ятати всі його настанови і вирушив у дорогу слідом за клубочком, який котився поперед нього.

Нарешті він прийшов до підніжжя гори і відпустив клубочок. Той покотився назад до монаха. Потім принц простриг собі ножицями прохід крізь терня і ожину, і ножиці, як і клубочок, повернулися до старця.

А принц став підійматися на гору. Він дістався вершини і побачив сад, повний дивовижних ароматних квітів і дерев, що гнуться під вагою плодів. Знайшов він і ставок, викладений сріблом, і три золоті лавки біля самої води.

День був гарний, в ясному небі сяяло сонце. Принц сховався за лавровий кущ і скоро побачив, що з неба на широких крилах спускаються три великих птаха. Тільки-но вони торкнулися землі, як пір'я з них спало і птахи перетворилися на трьох напрочуд вродливих дівчат. Вони сіли на золоті лавки, посиділи з хвилину, а потім увійшли у воду. Шарль миттю вискочив зі свого сховку, підбіг до наймолодшої і стрибнув їй на плечі. Вона скрикнула, вибігла з води і, накинувши своє пір'я, здійнялася у повітря разом із Шарлем. Інші дві дівчини полетіли за нею. Вони прилетіли до батьківського замку, що висів між небом і землею.

Барбовер впізнав принца і сказав:

– А, це ти, син французького короля? Прийшов сплатити борг?

– Так, – відповів принц. – Адже прийшов час, чи не так?

– От і добре, що ти прийшов, тому що, якби мені довелося самому шукати тебе, ти б пошкодував про це. Іди за мною.

– Почекай до завтра, батьку, – сказала Барбоверу молодша з дочок.

– Ну добре, почекаємо до завтра, якщо вже він прийшов сам.

Молодшу дочку Барбовера звали Куантик. Шарль розповів їй, навіщо він сюди прийшов, і Куантик обіцяла допомогти йому. Коли Шарль пішов до себе в кімнату після вечері, вона прийшла туди слідом за ним і сказала:

– Принце, мені тебе дуже шкода. Втім, якщо мій батько погодився відкласти розплату до завтра, то є ще надія на порятунок. Завтра вранці він скаже, яке він тобі призначить випробування. Чого б він від тебе не зажадав, не занепадай духом, я тобі допоможу. Не дивуйся, якщо я буду говорити з тобою суворо і навіть іншим разом вдарю. Пам'ятай, що це робиться для твого ж блага.

– На другий день Барбовер сказав своїй наменшій дочці:

– Гей, Куантик, приготуй-но сніданок цьому молодцю, час йому братися до роботи.

– Я? – заперечила Куантик. – На те у нас в домі є слуги, батьку мій!

– Ні, ти сама приготуєш йому сніданок. Я так хочу.

І Куантик приготувала сніданок, удаючи, ніби робить це проти волі.

Коли Шарль поїв, йому дали дерев'яну сокиру і веліли до заходу сонця начисто вирубати Великий Ліс.

З сокирою на плечі принц вирушив до лісу, але, коли побачив, яке йому дали завдання, сів під деревом і заплакав, твердячи: "Пропав я тепер!"

Опівдні Барбовер наказав Куантик віднести принцу обід. Вона прийшла до лісу і застала Шарля на тому ж місці під деревом: він все ще сидів і плакав.

– Оце так ти збираєшся довести справу до кінця? – запитала вона.

– Навіщо й пробувати? – заперечив принц. – Краще б мене вбили одразу, ніж так знущатися.

– Давай сокиру, я зараз покажу, як треба рубати дерева.

Вона взяла у нього дерев'яну сокиру, вдарила нею по стовбуру найближчого дерева; дерево впало на сусіднє, друге повалилося на третє, третє на четверте – і години не минуло, як увесь ліс лежав на землі.

– Ось і закінчена сьогоднішня справа, – промовила Куантик. – Покладися на мене, принце, не треба так легко впадати у відчай.

І вона пішла.

Із заходом сонця Шарль теж повернувся до палацу. Він йшов, насвистуючи, із сокирою на плечі.

– Ну що, чи зробив ти все, що було наказано? – запитав Барбовер, який чекав його на порозі.

– Так. – відповів Шарль спокійно.

– Ти вирубав увесь ліс?

– Я вирубав увесь ліс. Жодного дерева не залишилося.

– Ти мене розорив! Такий був чудовий ліс!

– Я зробив тільки те, що ви наказали!

"Що все це означає?" – здивувався про себе Барбовер.

На другий ранок він привів Шарля до підніжжя високої гори, дав йому дерев'яний заступ і наказав до вечора начисто зрити гору так, щоб на цьому місці залишилася тільки гладенька рівнина.

Залишившись сам, принц сів під деревом, розпалив свою люльку і почав курити, поглядаючи на гору і з занепокоєнням міркуючи, чи прийде Куантик і сьогодні йому на допомогу.

Опівдні Куантик знову принесла йому обід.

– Ти гадаєш, що таким чином зриєш гору? – запитала вона.

– Але ти ж сама знаєш, – заперечив Шарль, – що мені ні за що цього не зробити, хоч би я працював цілий вік.

Куантик узяла дерев'яний заступ, вдарила ним по горі й промовила:

– Гора, зникни!

І гора зникла, а на її місці розкинулася гладенька широка рівнина.

Під вечір принц повернувся до замку, безтурботно насвистуючи.

– Чи виконано роботу? – запитав Барбовер.

– Виконано.

– Не може бути!

– Підніміться на вежу замку й подивіться самі.

– Барбовер піднявся на вежу і з подивом побачив, що гора зникла.

"Що це означає? – подумав він про себе. – Ну та нічого. Завтра я придумаю для нього завдання, з яким він не впорається так легко".

Шарль повечеряв і пішов до своєї кімнати. Потайки туди прийшла Куантик і сказала йому:

– До цього часу ми з тобою виплутувалися досить легко. Завтра це буде важче. Але що б там не було, слухайся в усьому мене і покладися на мене.

Вранці Барбовер оголосив Шарлю, що він повинен розшукати і дістати на берег великий якір корабля, на якому плавав ще дід Барбовера. Цей якір вже більше ста років лежить на дні моря.

Принц слухав тепер усе, що б йому не наказали, не лякаючись так, як раніше. Він пішов на берег моря і, сівши на скелі, спокійнісінько запалив люльку.

Опівдні знову прийшла Куантик і сказала:

– Тепер ти повинен відрізати мені голову і кинути її в море. Зроби ямку в піску і збери в неї всю кров, яка витече з мого тіла. Дивись тільки не засни. Якщо заснеш, тоді нам з тобою кінець, ніщо нас не врятує. Ось тобі ніж: ріж спокійно, нехай рука твоя не здригнеться.

Шарль узяв ніж, який подала йому Куантик, і, не здригнувшись, перерізав шию дочки чарівника. Голову він кинув у море, а кров з рани зібрав у ямку, яку викопав у піску.

Раптом йому дуже захотілося спати, і він мало не піддався цьому бажанню, але голова Куантик виринула з води. За нею плив якір.

– Ти мало не заснув, милий друже, – сказала вона. – Швидше візьми мою голову і пристав її до тіла, вона сама приросте.

Шарль підняв голову, приклав її на місце, і тієї ж миті перед ним постала Куантик, така ж, як і раніше.

– Тепер мерщій йдемо додому, – сказала вона, – я втратила багато крові і дуже ослабла. Щастя, що тобі більше нема чого боятися мого батька, нашим випробуванням кінець. Завтра він запропонує тобі вибрати в дружини будь-яку з нас трьох. Ти скажи, що хочеш мене, Куантик. Тоді сестри закричать: "Ні, батьку, ми не згодні! Ми всі троє обернемося на мишей, і нехай нас покладуть у мішок, а принц суне туди руку, і яку він витягне, ту й візьме за дружину." – "Ну що ж, нехай буде так", – скаже батько. Коли ти сунеш руку в мішок, дві мишки одразу ж метнуться до тебе. Але ти не бери жодної з них, тому що це будуть мої сестри. Я ж сидітиму на дні мішка, і тобі легко буде впізнати мене.

Вони повернулися до замку, і Куантик пішла спати. Коли Барбовер побачив, що Шарль і з цим завданням впорався, він сказав:

– Ну, принце, немає тобі рівного в світі, і я хочу взяти тебе за зятя. У мене три дочки, яку ти вибереш?

– Куантик, – відповів Шарль не замислюючись.

– Ні, не так принц повинен вибирати! – негайно закричали обидві старші сестри. – Ми всі три обернемося на мишей, і нехай нас покладуть у мішок. Яку принц витягне, та й дістанеться йому в дружини.

– Добре, зробимо так. – сказав Барбовер.

І ось трьох принцес поклали в мішок. Шарль сунув до нього руку, і негайно ж дві мишки кинулися до нього. Але він їх відштовхнув і став нишпорити на дні мішка, шукаючи третю, яка сиділа тихенько, не ворушачись. Він її витягнув і показав Барбоверу:

– Я хочу ось цю!

Мишка вмить перетворилася на прекрасну дівчину. Це була Куантик.

Їх повінчали, і на честь цього в замку влаштували великий бенкет.

Вночі, коли наречені увійшли до своєї спальні, Куантик навмисне жбурнула підсвічник на приготоване для них ліжко. Тієї ж миті ліжко провалилося у прірву, що розкрилася під ним, впало на колесо, утикане гострими, як бритва, ножами, і розлетілося на дрібні шматочки. Це сестри Куантик, такі ж чарівниці, як і вона, приготували нареченим пастку.

Шарль і його дружина вирушили до Парижа в гарній золотій колісниці, що летіла у повітрі. Пролітаючи над лісом, де жив старий монах, вони опустилися вниз і провели у нього цілий день. Монах охрестив молоду чарівницю.

Прибувши до Парижа, вони застали старого короля дуже хворим, на порозі смерті. Але коли король побачив сина, якого він вважав загиблим, і його красуню дружину, до нього одразу ж повернулося здоров'я.

Автор: Французька народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова