|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Алип-Манаш
Алтайська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Воронков
Коли було створено небо й землю, то разом із ними було створено й Байбарака-богатиря.
Коли було створено місяць та на небі засяяли зірки, разом із ними народилася красуня Ермен-Чечен. І не було на Алтаї парубка, гідного неї.
Лише Байбарак-богатир відважився шукати її руки. Одного разу він став поперек шляху красуні, припав на одне коліно, правою рукою торкнувся її руки та проказав:
- Віднині ми завжди будемо разом.
- Так, завжди, - відгукнулася Ермен-Чечен.
Весело, плавно біжить кінь під Ермен-Чечен. Широко крокує плямистий, як барс, кінь Байбарака-богатиря. Швидко йдуть: тільки-но зустрінуть вершники схід сонця, аж коні примчали до заходу.
Сюмелу-Пай, батько красуні Ермен-Чечен, кинувся в погоню на своєму чорнокрилому коні. Вдень без спочинку, вночі без сну летів він. Але лише через рік знайшов він шатро Байбарака-богатиря.
У білому шатрі на руках у Ермен-Чечен лежав новонароджений син - Алип-Манаш. Розгніваний Сюмелу-Пай сказав дочці:
- За те, що ти втекла без дозволу, буде твій син спати цілий рік. Засне він, як надумає одружитися.
Минув час. Не знаючи горя, виріс Алип-Манаш. Стріла його завжди влучала в ціль. Спис його вражав і ведмедя, і барса.
Одного разу на полюванні зайшов Алип-Манаш далеко в тайгу і побачив там людей. Наче дикі звірі ці люди їли траву та гризли кору дерев.
- Допоможи нам! - сказали вони. - Злий Ак-Каан забрав нашу худобу та угнав її на свої пасовиська, забрав наші землі. Він розорив сімдесят народів. А дочка його, розбійниця Ерке-Каракчі, вбила сімдесят сім богатирів.
А тим часом, пам'ятаючи про гнівні слова Сюмелу-Пая, батьки шукали для Алип-Манаша вірну дружину, щоб не покинула молодого чоловіка, коли засне він на цілий рік непробудним сном. Та просватали за нього дівчину Камюжек-Ару - Чисту Перлину.
Але не захотів увійти Алип-Манаш у шатро до Чистої Перлини. Він скочив на свого коня та сказав:
- Батьки мої, люба Камюжек-Ару, не ставайте мені поперек шляху, не чіпляйтеся за поділ моєї шуби. Поки не здолаю я Ак-Каана, поки не візьму в полон дочку його, додому не повернуся.
Прискакав Алип-Манаш до річки. Зупинився під ним кінь, говорить:
- Зупинися, Алип-Манаше, за річкою стійбище Ак-Каана. Дивись, скільки слідів туди ведуть, а назад - жодного немає. Трава всипана людськими кістками, на стовпах черепи біліють.
Ударив Алип-Манаш коня батогом та примусив його перескочити через річку.
А назустріч вже летить Ерке-Каракчі-розбійниця. Білим полум'ям виблискує в її руці меч, наче вогонь майорить грива її рудого коня.
Почався бій. Від кінського тупотіння, від гучного іржання, від крику богатирського трусилися гори, річки виходили з берегів.
Спустилися вершники з коней, не землі продовжили битися. Торкнулася Ерке-Каракчі рукою землі, подивився Алип-Манаш їй у вічі, і наче блискавка пронизала йому серце.
- Віднині ми завжди будемо разом, - говорить він їй.
- Так, завжди, - відповіла Ерке-Каракчі.
І тут прокляття Сюмелу-Пая здійснилося. Упав Алип-Манаш на землю та заснув непробудним сном. Біло-сірий його кінь обернувся на зірку та полетів у небо.
Зібрав Ак-Каан своє військо та пішов на сплячого богатиря. Бронзові стріли загули як бджоли, але, вдарившись об груди Алип-Манаша, розсипалися, наче скло.
Наказав Ак-Каан вирити глибоку яму, штовхнути туди сплячого Алип-Манаша та прикувати його до скелі. Зброю богатиря він хотів узяти собі, але жоден воїн не зміг ані зрушити з місця його списа, ані підняти його меча.
Настала весна. Попливли по небу хмари, полетіли дикі гуси. Прокинувся Алип-Манаш, але не може встати - міцними ланцюгами сковані його руки й ноги.
Заспівав Алип-Манаш. Почули дикі гуси його пісню, покружляли над ямою, як раптом один гусак відірвався від зграї та впав Алип-Манашу на груди.
Засміявся Алип-Манаш, розірвав ланцюги на руках. Вкусив себе за палець та кров'ю написав листа на крилі гусака.
Рано вранці пішла Камюжек-Ару по воду, побачила на річці дикого гусака. Підплив гусак до берега, підняв крило. Прочитала Камюжек-Ару листа.
Принесла вона гусака у шатро Байбарака-богатиря. Прийшли сусіди, щоб послухати листа. Слухають про нелегку битву Алип-Манаша, про те, як кинули його у глибоку яму, як скували йому руки та ноги. Слухають та плачуть.
І тільки богатир Ак-Кобен - товариш Алип-Манаша - не опустив голови, не заплакав. Подивився він на Камюжек-Ару і каже:
- Я поїду шукати Алип-Манаша. Якщо він живий - разом із ним повернемося, якщо загинув - я не покину Камюжек-Ару.
Доскакав Ак-Кобен до глибокої ями, де лежав Алип-Манаш. Схопив він шматок гори із лісом, підняв та й кинув на Алип-Манаша.
А коли Ак-Кобен поїхав назад, то впала з неба зірка, вдарилася об гору та обернулася на біло-сірого коня.
Ударив кінь копитом гору і вона встала на своє місце.
Опустив кінь до ями свій хвіст, ухопився за нього Алип-Манаш та вибрався із ями.
Розбив він мечем ланцюги на своїх ногах, сів на свого вірного коня. А назустріч йому їде військо, і попереду - Ак-Каан на чорному коні.
Однією рукою схопив Алип-Манаш Ак-Каана із седла, другою рукою змахнув мечем, розщепив ним тисячолітній дуб і в цю щілину сунув Ак-Каана.
Покидали зброю воїни Ак-Каана, впали на коліна, поставили перед собою своїх дітей:
- Бери, Алип-Манаше, будь-який викуп, тільки не вбивай нас!
Але відповів Алип-Манаш:
- Не треба мені викупу. Вставайте! Живіть на своїй землі мирно, але якщо воювати надумаєте - начувайтеся!
Повернув Алип-Манаш худобу, яку забрав Ак-Каан, своїм господарям і говорить їм:
- Забирайте, люди, свою худобу, живіть мирно, але якщо підете один на одного війною, нікого не помилую!
Тут до сіро-білого коня підбіг рудий кінь. Подивився Алип-Манаш на Ерке-Каракчі.
- Ми з тобою присяглися бути разом. А ти мене зрадила, війною на мене пішла.
Хльоснув він батогом рудого коня:
- Біжи! Доганяти не стану!
Прискакав Алип-Манаш до річки. А річка розлилася, тепер її не перескочити конем. Стоїть біля берега човен, біля човна - старий сивий перевізник плаче.
- Чого ти плачеш, дідуню?
- Я оплакую Алип-Манаша. Адже сьогодні друг його Ак-Кобен одружується з Чистою Перлиною.
Замислився Алип-Манаш. Потім обернувся на старого Тас-Таракая, у рваній одежині, а його біло-сірий кінь став маленьким худеньким лошам. Сіли вони в човен, і повіз їх старий перевізник на той берег.
Приїхав Тас-Таракай у стійбище Байбарака-богатиря. А там людей - як дерев у лісі. По праву руку від Байбарака-богатиря сидить Ак-Кобен, жирне м'ясо їсть.
Камюжек-Ару у білому шатрі сидить. Шість жінок заплітають у шість кіс її волосся, як перли посивіле.
Прочинив Тас-Таракай двері, заспівав жалібним голосом:
- Чи давно ти знайшла нового нареченого, Камюжек-Ару?
Почув Ак-Кобен таку пісню, розсердився, увійшов до шатра, схопив Тас-Таракая, та й закинув його за сім гір, за десять морей.
Не встиг він навіть опустити руку, а Тас-Таракай знову тут, співає до дівчини.
- А що, як Алип-Манаш живий, що робитимеш?
Підвелася Камюжек-Ару, відповідає:
- Біло-сірому коню шерсть поглажу, Алип-Манаша обійму та поцілую.
Тоді Тас-Таракай скинув із себе рвану одежину, плечі розпрямив, і став Алип-Манаш поруч із Чистою Перлиною. А Ак-Кобен обернувся на журавля та полетів геть.
Погукав Алип-Манаш людей з усього Алтаю на своє весілля. Всі приїхали. Усі племена, що колись ворогували між собою, помирив Алип-Манаш та зібрав в один народ.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2026 Валерія Воробйова