|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Н.Абрамцева
А я хто?
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Гвоздьова
Бабуся купила на базарі цуценятко. Недорого. За половину карбованця.
Дуже маленьке було цуценя. Таке маленьке, що здавалося майже іграшковим.
У великому бабусиному дворі, де жили кури, гуси, здоровенний пес Полкан, кішка Клаша, такого маленького цуценятка було навіть і непомітно.
"Ой, – злякалося цуценя, – скільки тут усяких великих, корисних живе ... хто будинок охороняє, хто курчат висиджує... а я…"
І тут, м'яко ступаючи, до цуценяти підійшла кішка Клаша. Гарна й хитра. З зеленими очима.
– Здрастуйте, – лагідно сказала вона. – А хто ви такий? – І навмисне сіла так, що цуценя, повертаючись до неї, мало не заплуталося у власних лапах і не впало.
– Я... – цуценя серйозно подивилося на Клашу. – Я – собака. Скоро буду. Коли виросту.
– А... Собака. Яким же собакою ви будете?
– Я ... Ну ... – цуценяті не хотілося зізнаватися в тому, що воно ще не знало, яким собакою стане.
– Може, ви станете сторожовим собакою? – насмішкувато підказала кішка. – Сторожовий, як наш Полкан?
– Ну, так! Звичайно! – зраділо цуценя. – Я піду щось постережу.
Воно побігло шукати, чого б такого важливого та цінного постерегти:
лавку в палісаднику...
опудало на городі...
будку Полкана...
старий велосипед...
Що ж найважливіше? Ще раз усе перевірило: лавка, опудало, будка Полкана, старий велосипед…
– Ну, що ж, що ж найважливіше? Все ж таки, мабуть, будка Полкана: адже в неї такий гарний червоний дах!
Яке же було обурення старого Полкана, коли він дізнався, що це цуценя зібралося стерегти його, Полканів, дім.
– Ну я ж хотів як краще! – виправдовувалося цуценя.
– Хотів, хотів, ну, звичайно, хотів, – "втішала" кішка Клаша, яка "випадково" опинилася поруч. – Напевно, ви все ж таки не сторожовий собака, – зітхнула кішка.
Цуценя тільки винувато кивало.
– А що, як ви, – Клаша хитро примружилася і смикнула кінчиком хвоста, – а що, як ви станете мисливським собакою?
– Мисливським? Дійсно, дійсно! Саме мисливським! Я одразу ж почну полювати. Дякую, що підказали.
"Цікаво, – подумала кішка, – на кого збирається полювати цей дурник?"
І Клаша спокійно вляглася на сонечку, але поспати їй не вдалося. З повітки з вереском вискочило цуценя.
– Ну що ще? – ліниво запитала кішка.
– Ой-ой-ой! Боюся я їх! Ой, боюся! – верещало цуценя.
– Кого? Кого такого страшного знайшло ти в нашій повітці? – потягуючись, запитала кішка Клаша.
– Там ці... Не знаю, як називаються. Сірі, з довгими хвостами. Я хотів на них полювати, але чомусь боюся. Вони шарудять дуже, – виправдовувалося цуценя.
– Як ти насмілилося, щеня? Як ти сміло полювати на моїх мишей? – зашипіла кішка Клаша, одразу зрозумівши, хто ці сірі, довгохвості, що шарудять. – Це негарно – полювати в чужих володіннях.
Цуценя вже не знало, боятися йому довгохвостих мишей, що шарудять, чи кішку, що розпушилася від обурення.
– Ну гаразд... Пробачаю, якщо не зловив. Але взагалі, ти, звичайно, не мисливське цуценя, якщо мишей боїшся. Хіба мисливські собаки чогось бояться?
– А який же я собака? Ну який же? – схлипувало цуценя.
– Ну... Ну, не плач! – кішці Клаші було вже шкода цуценяти. – Не плач! Ти, мабуть, знаєш, яким собакою будеш? – кішка Клаша підвела зелені очі, згадуючи слово. – Будеш собакою де-ко-ра-тив-ним. Ось так!
– Яким? Яким? – Цуценя зовсім не зрозуміло дивного слова.
– Де-ко-ра-тив-ний собака – це означає: собака для краси, – поважно сказала кішка. – Будеш щось прикрашати.
– Я?! Як це?
– Отак це! – кішці вже набридло маленьке нетямуще цуценя. – Прикрашай, що хочеш і як хочеш.
І Клаша пішла. У неї були серйозні справи. Їй зовсім не до цуценят усяких-різних.
А маленьке цуценя сумно пішло шукати, що б таке собою прикрасити. Старий велосипед? Нецікаво. Будку Полкана? Ой-ой-ой! Тільки не це. Лавку в палісаднику? І так гарна – пофарбована.
Аж ось щось цікаве! Клумба біля лавки: жовті, коричневі, блакитні квіти, схожі на веселі очі. Така смішна клумба!
Цуценя залізло в саму серединку і лягло у квітах. І одразу ж заснуло. Адже втомилося. Сторожем було. Мисливцем було. А зараз ще й прикрасою стало.
Ось і бабуся прийшла. І бачить, що нове цуценя лягло прямо на її улюблені квіти. І що ж? Бабуся розсердилася? Хотіла. Але роздумала, розсміялася. Адже цуценя зовсім маленьке. Ось і переплутало все. Хіба можна на нього сердитися?
Узяла бабуся цуценя, поклала в кошик з чимось м'яким і теплим і сказала:
– Краще ось тут спи!
І вже уві сні цуценя подумало:
"Можливо, завтра розберемося, яким собакою я стану, коли виросту".
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова