Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Зустрілися два олені

Наталя Романова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Спірін

Сторінки:   1    2    3   

Однак сонце зійшло, і почалася спека.

Треба вам сказати, що олені не переносять спеку. У спеку олені лежать на галявинах та дрімають. Від їхніх тіл залишаються навіть вм'ятини на землі, наче земля робить ліжечка для них.

От і наш Благородний олень, вибравши нарешті підходящу галявину, потоптався деякий час на місці, ніби не наважуючись прийняти нове положення для свого великого тіла. Але потім нарешті зважився і, вставши спочатку на одне коліно, потім на друге, завалився на бік і ліг.

Побачивши це, Жук-олень здивувався: навіщо знадобилося Великому Благородному оленю ні з того ні з сього лягти посеред трави? Може, Великий олень сміється з нього? Може, він і не думає везти його туди, куди обіцяв?

Ви, звичайно, пам'ятаєте, що Великий Благородний олень обіцяв допомогти маленькому оленю в його біді. Правда, ви ще не знаєте, як саме він вирішив це зробити. Тепер я розповім вам про це.

А вирішив він ось що.

У лісі, на горі, жив старий олень. Він був Найблагороднішим із Благородних оленів. І всі інші Благородні олені, скільки їх тут було, всі слухалися його. Тому що і серед оленів бувають особливо мудрі. І коли Найблагородніший олень ревів, то всі Благородні олені кидали свої справи і починали знайомитися один з одним, і хто їм не подобався, з тим вони билися, а хто їм подобався, тих вони любили.

Ось до цього Найблагороднішого мудрого, старого оленя і вирішив звернутися наш Благородний олень. Звичайно ж, Найблагородніший олень повинен допомогти маленькому Жуку-оленю стати Великим і Благородним.

Але який жаль! Наш Великий олень і не думає, виявляється, поспішати до Мудрого оленя. Він лежить на галявині і задумливо пощипує травичку. Повільно та ліниво пережовує її. Крутить вухами то в один, то в інший бік: мало хто захоче завітати сюди.

Олені лежать на відкритих галявинах, щоб усе бачити навколо і одразу, схопившись, помчати геть. Але сонечко гріє, мухи дзижчать, очі злипаються, і Великий Благородний олень дрімає.

Ну що ж – невеличка зупинка і Жуку-оленю потрібна. Адже колись і йому треба поїсти. І Жук, покинувши роги оленя, летить шукати дубового соку.

Добре літати серед дерев. Тут серед листя холодок. Тут Жук усе знає: де удень можна знайти росинку – знає. Тут свої правила, свої закони життя. Ось павук сплів павутиння: треба вміти до нього не потрапити. Ось мураха повзе: треба поважати його доріжки. І про метелика Жук усе знає, і про комара... Вони раптом стали йому надзвичайно близькими. Але ж доведеться попрощатися з ними, з усім цим життям, з усім цим маленьким світом... Адже на нього чекає зовсім інше життя. Не схоже на це, невідоме йому.

Жук літає та злизує дубовий сік. Літай, Жуче-оленю, літай, можливо, це останній раз ти літаєш. І квітка, можливо, до тебе в останній раз схиляється. Сядь на неї, погойдайся.

І тут раптом Жуку так стало шкода себе, що він більше не літатиме, і не гойдатиме його квітка, і листочок не вкриє його, що він замислився: а чи варто йому перетворюватися на Великого оленя? Але тут йому сяйнуло: адже якщо у нього є крила, то і у Великого оленя вони мають бути! У Великого оленя мають бути величезні крила! То може Великий олень їх ховає? Може, він теж вміє літати? О! Якщо у Великого Благородного оленя є крила, він, напевно, за один помах облітає всю землю!

Ну звичайно ж! І Жук-олень поспішив до Благородного оленя.

А Великий Благородний олень усе так само лежав на галявині й дрімав.

Жук-олень подзижчав над ним і почав шукати крила. Спочатку Жук проповз по всій спині, потім по животу. Побував і на вухах, і на хвості, і ноги не залишилися без уваги – хтозна, де у Великого оленя можуть бути крила? Але крил ніде не було.

Спала спека, і ось вони знову в дорозі. Великий олень бадьоро біжить уперед. Але раптом зупиняється. Крутить вухами в один бік, в інший...

Чи бачили ви коли-небудь вуха оленя?

О-о-о!!!

Це два дзеркала. Дві таці. Дві живі істоти, що сидять на голові оленя і повертаються то в один бік, то в інший. Вони повинні попередити оленя про небезпеку, вони не мають права помилитися, проспати. Вони ніколи не сплять, навіть коли олень спить, вони не сплять. Вони слухають, вони слухають, вони слухають...

Ось і тепер вони слухають. І не тільки вони. Усе тіло оленя – слухає. Воно слухає, що йому скаже земля. Чи не біжить хтось за оленем? Адже земля теж уміє говорити: тільки треба вміти її слухати. Поштовх – і олень біжить у бік, протилежний тому боку, звідки чується тремтіння землі.

Великому оленю було чого боятися. Він повинен був вийти на голе місце, де немає ані дерев, ані трави і де земля вкрита білою шкорупою солі, що вийшла з землі. Кожного дня збираються тут олені. Кожного дня йдуть вони до цього місця, прислухаючись і тремтячи від страху, кожного дня хтось із них ризикує життям, бо вовки й тигри добре знають, що олені не можуть жити без солі і обов'язково прийдуть сюди. А місце голе, і ніде не сховаєшся.

Коли Великий олень вийшов нарешті до солі, Жук-олень побачив безліч Великих оленів. Та й не тільки олені були тут: були тут і ще якісь рогаті звірі. Усі вони прийшли по сіль. Усі вони крутили вухами. А їхні тіла, натягнуті як струни, готові були від найменшого звуку зірватися з місця та зникнути.

Ніяк не міг зрозуміти Жук-олень, сидячи на рогах Великого оленя і відчуваючи, як напружено тремтить його тіло, чого той боїться?

Такий Великий і сильний! Такий спритний і швидкий! Чого й кого він повинен боятися?!

Адже навіть Жук-олень сміливіший від нього!

І тут відчув Жук-олень у собі силу! Адже він – Жук-олень! Найбільший серед жуків, та й не тільки серед них! І у нього найбільша голова, яка тільки буває у жуків. Тож він якось сам розбереться – у чому тут справа, з цими чарами. А можливо, і немає тут ніяких чар. І не повинен зовсім Жук-олень бути Великим оленем. Адже вони з Великим оленем зовсім не схожі. Адже немає у Великого оленя крил. І боягуз він, гірше за хробака. І вуха у нього, яких не бачив Жук-олень.

Справа в тому, що у Жука-оленя дійсно немає вух. Але ось що вражає: Жук-олень вміє слухати всім тілом. Точнісінько як Великий олень. Пам'ятаєте, я вам розповідала, що він не тільки вухами слухає? Але Жук-олень не знав про це.

Наївшись солі, наш Благородний олень вирушив до річки.

Йому час у дорогу! Жук-олень втратив терпіння. Але що поробиш. Чи бачили ви коли-небудь, як п'є олень?

О-о-о!!!

І як тільки води вистачає в річці?

А як їсть олень?

О-о-о!!!

І як тільки листя вистачає на деревах?

Ось тут і замислишся, ким краще бути!

Ви ж знаєте, напевно, що Жук-олень нікому шкоди не робить. П'є він сік, який з дерева сам тече. Вже з якої причини тече, це Жука не стосується. Тільки Жук п'є, що дають.

А от Великий олень листя обриває, гілки ламає...

Тут, правда, треба дещо уточнити: часто сік із дерев тече через те, що самі олені свої роги об дерева точать. Тож, якби не олені, Жук-олень, можливо, загинув би з голоду.

Сторінки:   1    2    3   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова