|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Латиська народна казка
Білий олень
Ілюстрації – М.Кочергін
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
|
Вечір, закінчився день, |
Жили два брати. В злагоді жили, завжди разом були. Піднялися міцні парубки, наче на горбочку дубки. От батько їм і каже:
— Скажіть мені по правді, яке діло вам любо-мило?
Сини спочатку головами похитали, а потім і зізналися:
— Добре бути теслярем або хліборобом, проте мисливство нам більш до вподоби. Хочемо ми полями-лісами гуляти, на диких качок, гусей та лебедів полювати.
Ну, як так, батько дав кожному синові в руку по луку та кожному собаку. Вивів синів за поріг і проводив як зміг, добре слово їм промовляючи, порадами розумними наставляючи.
Брати йшли, йшли. Нарешті в темний ліс прийшли. Почали на гусей, диких качок-лебедів полювати, стріли з лука пускати. От вже зовсім мисливцями стали справними, як трапилось лихо: зайшли в таку гущавину, що не знайти дороги звідти, не вийти ніяк у поле, на вільну волю. Та все ж вирішили: "Як не погано нам, а все ж сумувати не станемо".
Дивляться — біжать дві сарни. Брати — за луки, і вже хотіли стріляти. А сарни почали молити їх, людським голосом промовляти:
— Не стріляйте в нас. У важку годину станемо вам у нагоді.
Ну гаразд, ідіть з миром, та й годі.
Йдуть далі. Аж біжать два вовки. Брати за луки. А вовки просять парубків:
— Не стріляйте в нас. У важку годину станемо вам у нагоді.
Ну гаразд, відпустили вовків.
Йдуть далі. Дивляться — біжать два зайці. Брати — за луки. А зайці просять:
— Не стріляйте в нас. У важку годину станемо вам у нагоді.
І зайців пожаліли, не вбили.
Так стало в кожного з братів ще по три звіра лісових: у кожного сарна, сірий вовк та заєць-русак, це ще не рахуючи собак.
Ось так. Йдуть вони далі. Дійшли до роздоріжжя. Сперечалися-сперечалися, яку дорогу обрати. І от надумали брати різними шляхами піти. Але перед тим як розійтися, увіткнули ножі свої в кору старого дуба. Щоб був знак, якщо ніж гострий та гарний, то все в брата справно, а як ніж іржею вкрився, значить, з бідою брат зустрівся, треба йти його рятувати.
Домовилися так. І пішов кожен у свій бік: один ліворуч, другий праворуч.
Старший брат день ішов — нічого не знайшов. Два дні йшов — нічого не знайшов. А на третій бачить: стоїть палац дерев'яний, із сосни зрублений, верхівка уперлася в хмари. І нікого ніде — що за мара? Тільки дівчина одна дивиться з вікна.
— Скажи, красуню, куди всі поділися люди? — питає старший брат.
— Білого оленя пішли ловити та обернулися на кам'яні брили, а з ними і батько мій милий.
— Не сумуй, красуню. Всі пішли без помічників, а у мене, бач, скільки їх. З ними і оленя можна спіймати, і батька твого врятувати.
Швидко говориться та довго справа робиться. Вийшов старший брат у двір і бачить: біжить звір — олень білий.
Кинувся старший брат за оленем з усіма своїми звірами: сарною, зайцем та вовком сірим. А олень стрибнув та як крізь землю провалився, тільки туман по землі розстелився. А на лісовій галявині, біля пню та вогню, сидить бабуся, а круг неї — валуни-брили, великі та сірі.
Підійшов до неї старший брат та просить:
— Чи не пустиш, бабуню, біля твого вогню погрітися?
— Чому ж не пустити! Тільки дозволь мені звірів твоїх погладити. Не бійся, поганого в тому немає.
— Гладь собі на здоров'я, — старший брат відповідає.
Ледь стара звірів торкнулася, на валуни ті обернулися, стоять з них сірі брили, і старший брат разом з ними.
А тим часом молодший брат весь ліс пройшов вздовж і впоперек, з заходу на схід, нема куди більше йти, і залишився в одного короля овець пасти.
Та от у те королівство прийшло горе — з'явився змій страшний та могутній поруч у морі. Велить всіх трьох дочок королівських йому на поживу віддати. А як не віддадуть, то здатен він все королівство за це покарати: він, мовляв, хвостом закрутить, море скаламутить, підніметься хвиля і затопить усі міста — від малих і до великих.
З горя пообіцяв король віддати меншу дочку за того, хто змія здолає. Обшукав король всю округу та такого сміливця ніде немає.
Посумував король, та сумом ворога не переможеш, і сльозами горю не допоможеш. От ранок настав — треба везти старшу дочку, змію віддавати.
Прознав про те молодший брат, і йому це дивно, як це — ні за що ні про що гинути королівні! І вирішив він вдень пасти овець як завжди, а вночі — скувати собі меч, щоб врятувати всіх від біди. Кував всю ніч до зорі.
Тільки день розпочався, повіз візник до змія старшу королівну. Як раз тою долиною, де молодший брат пас овець.
Гей, візнику, куди прямуєш? — питає пастух.
— До змія, он як він у морі реве, хіба не чуєш? А ти що, хлопче, хочеш змієві полічити кістки?
— Чом би й ні? — відповів молодший брат, взяв меч і за візком став потихеньку йти.
Доїхали до берега моря, зупинив візник візок, ступила старша королівна на пісок. А сама сльозами заливається, просить, щоб хтось за неї заступився. Та візник мерщій відвів коней від води, подалі від біди: не годиться, каже, йому без меча змія бороти, вибач, королівно, скласти голову немає охоти.
Стало тут море чорніти і мутніти, і показався з води змій з трьома головами. Кинулися на нього вірні звірі, а молодший брат скочив на коня та мечем всі три голови змію зняв. Потім кожну голову підняв, язики з пащ повирізав та у торбу поклав. І пішов собі в долину, де овець королівських покинув.
А візник тут вже до королівни підступає:
— Бачила, як ми тебе врятували? Стане король питати, як все було, ти скажи, що це я переміг змія в бою, а якщо не скажеш так — я тебе вб'ю!
Нема чого робити королівні, пообіцяла так сказати, адже не хочеться вмирати.
На другий день з'явився в морі змій о шести головах.
Той же візник повіз і середню королівну змію на поживу. Знов по тій долині, де молодший брат пас овець. І цього разу пастух королівську доньку врятував. І всі шість язиків собі в торбу склав.
На третій день приплив новий змій, о дев'яти головах. І знов повіз візник дочку королівську, мимо того пасовиська, де молодший брат пас овець. І втретє пішов пастух вслід за ними.
І втретє візник зупинив біля моря візок, і ступила молодша королівна на пісок. І почала плакати та благати, щоб хтось взявся її врятувати. І в третій раз візник відвів мерщій коней від води, подалі від біди.
І знов море помутніло та почорніло, і показалася з моря страшенна потвора. Кинулися звірі на змія, а молодший брат замахнувся мечем і відрубав усі дев'ять голів змієвих. Тоді наймолодша королівна дала своєму визволителеві з пальця кільце (а візник і не прознав про це).
Вклонився молодший брат королівні, а потім знову вирізав у змія язики, в торбу поклав та повернувся в долину.
А візник підступає до королівни, погрожує їй та промовляє:
— Скажеш батькові-королю, що це я переміг змія в бою, а якщо не скажеш так — я тебе вб'ю!
Робити нічого, довелося і молодшій королівні пообіцяти. Адже не хочеться вмирати.
А в палаці король радіє. Обіймає він візника і каже:
— Одержав ти над зміями перемогу, тож і я не відмовлюся від слова свого. Віддаю за тебе молодшу дочку та ще півкоролівства крім того.
Сказано — зроблено. Через три дні — весілля. А як же ж пастух? Та ніяк. Перекинув пастушу торбу через плече і потайки пробрався до палацу.
Побачила його молодша королівна і каже батькові:
— Піду з тим до вінця, хто поверне мені мого кільця. В того воно, хто мене у змія відбив.
Тут візник підніс нареченій різьблену чашку з водою. Зробила королівна один ковточок і дала випити пастухові. А той опустив тихенько в чашку її кільце (а візник і не прознав про це!).
І сказала батькові королівна:
— Ось мій справжній визволитель!
Та не вірить батько.
— Ну, а якщо і цього замало, тоді той гідний моєї руки, в кого змієві язики.
— Добре, — каже король візникові, — покажи скоріш язики змієві, та час до столу сідати.
Та де ж їх взяти, як їх нема? Ніде взяти і шукати дарма.
Проте молодший брат біля королівни встав і всі вісімнадцять язиків з торби дістав.
Тоді король наказав одягнути пастуха в золоте вбрання і повінчати з молодшою королівною.
А візника геть прогнати з королівства.
І став молодший брат жити з молодою дружиною, весело та багато. Та спало йому на думку подивитися на ніж брата. Прийшов до того дуба, дивиться, а братів ніж зовсім іржавий, видно, погані у брата справи. Хоч і шкода з дружиною розлучатися, а треба в дорогу збиратися, братові на виручку.
Покликав він своїх звірів — сарну, сірого вовка і зайця, та ще собаку — і пішов шукати старшого брата.
Йшов, йшов, поки не побачив: стоїть палац дерев'яний, із сосни зрублений, верхівка уперлася в хмари. І нікого ніде — що за мара? Тільки дівчина одна дивиться з вікна.
— Скажи, красуню, куди всі поділися люди? — питає молодший брат.
— Білого оленя пішли ловити та обернулися на кам'яні брили, а з ними і батько мій милий. А ще мисливець один був, теж пішов оленя шукати та й пропав.
— Так це ж мій брат! Піду його виручати.
Швидко говориться та довго справа робиться. Вийшов молодший брат у двір і бачить: біжить звір — олень білий.
Кинувся молодший брат за оленем з усіма своїми звірами: сарною, зайцем та вовком сірим. А олень стрибнув та як крізь землю провалився, тільки туман по землі розстелився. А на лісовій галявині, біля пню та вогню, сидить бабуся.
Підійшов до неї молодший брат і питає:
— Скажи-но, бабусю, що це за валуни, що за брили, що стоять отут скрізь сірі?
— Чого ж не сказати, скажу. Тільки дозволь мені погладити твоїх звірів.
— Ні, стара, не годиться так, ти хитра, та я теж не простак. Кажи правду, а не то оцим мечем, голову тобі стину з плечей.
Довелося відьмі зізнатися:
— Оці валуни були людьми, а ті — звірами. Тут і брат твій.
— Кажи, як їх оживити, та пам'ятай: ось мій меч!
— Бачиш багаття? Попелу з нього візьми та потруси на валуни.
Зробив так молодший брат. Воно й справді: обернулися на людей брили — країна народу ціла, і король їхній тут. А з ними і старший брат зі своїми звірами. Кинулися звірі на відьму, розірвали її на шматки, лише клаптики полетіли в усі боки.
Як же всі зраділи! А король, за таке діло, віддав свою дочку старшому братові. Вона теж зачаклована була — з палацу ніяк вийти не могла.
А молодший брат повернувся до дружини, та й досі живе у своїй країні, якщо не помер.
А олень тут до чого?
Слухайте ж і про нього:
В той самий час, як відьма померла, білий олень спіткнувся об пень і спала з нього недобра сила, що завжди людям лихо робила. З того часу бігає він по лісах, як дух легкий, ось він олень який!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова