|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Зустрілися два олені
Наталя Романова
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Спірін
Одного разу в лісі зустрілися два олені: Великий Благородний олень і маленький – Жук-олень. А що з цього вийшло, я вам охоче розповім. Тому що люблю розповідати всякі історії про тварин.
Того ранку, як завжди, зійшло сонце, і, як завжди, на галявинах розпустилися квіти, а в траві зацокотіли коники!
Наш Великий Благородний олень, про якого йде мова, гуляв по лісі. Це був не густий ліс. Олені не люблять густих лісів: у густому лісі може з'явитися хтозна звідки вовк. Це був гай із просіками, з молодими деревцями і соковитою травою.
Чи бачили ви коли-небудь Великого оленя? Благородного оленя? Напевно, таке прізвисько дарма не отримаєш. Тільки розумний, гарний, чесний може отримати його. Благородний олень не такий легкий і полохливий, як Плямистий олень, і не такий важкий, як Північний. Чесний погляд його карих тихих очей. Спокійна його задумлива хода. Гарний колір його шерсті. Його роги схожі на дерево, що виросло на лобі. Щовесни це дерево падає, а до кінця літа виростає знову.
Олень відчуває, що ліс любить його. М'якими губами, майже з ніжністю зриває він тонкі гілочки і потім повільно, задумливо пережовує їх.
От і тепер, високо задерши голову, наш Великий Благородний олень вже збирався зірвати гілочку, як раптом почув писк. Пищав хтось, хто сидів на листочку. На тому самому листочку, який олень вже збирався відправити до рота.
Треба сказати, що олені до всякої дрібноти, особливо до тієї, що літає, ставляться з великою обережністю. Чи не комашня це?! Комашню олені не люблять. Комашня тільки й чекає моменту, щоб вкусити оленя. І не просто вкусити, а в найболючіше місце. От коли олені скидають роги і на місці рогів кровоточить ранка із тоненькою шкірою, от тоді в неї і кусає комашня.
Та й кліщ не кращий від комашні. І комар...
А хвоста у Великого оленя, у Благородного оленя, можна сказати, й немає. Тобто він є. Але він такий маленький, що комашні зовсім не страшний. Це тобі не хвіст корови. Та змахне хвостом та й геп кого завгодно. Бідолашний Великий Благородний олень змушений тільки вухами смикати, та передніми ногами, а то і задніми – чухатися.
Ось чому Благородний олень, почувши писк чогось крихітного, насторожився і підняв вуха.
Справа в тому, що олені краще чують, ніж бачать. Та й навіщо оленю бачити комашню чи то іншу якусь дрібноту? Побачить він їх чи ні, захиститися від них все одно немає жодної можливості. Порятунок один: піти в місця, де їх менше.
Але як не погано бачив Благородний олень, все ж таки, придивившись, він помітив щось таке, що дуже вразило його. У цієї маленької істоти на голові були точнісінько такі ж самі роги, як і у нього. Оленячі роги!
О-о-о! Я вам вже розповідала про ці роги. Оленячі роги ні з якими іншими не сплутаєш. Ці роги – наче корона. Тільки чому вони такі маленькі? Та й господар їх дуже маленький.
Ви вже здогадалися, кого зустрів наш Благородний олень? Ну, звичайно ж, він зустрів маленького Жука-оленя. Скажу ще: у їхній зустрічі не було нічого дивного. Адже Благородний олень їсть дубове листя, а Жук-олень харчується дубовим соком. Тому вони обов'язково повинні були колись зустрітися.
А тепер поговоримо про Жука. Жук-олень, побачивши Благородного оленя, теж надзвичайно здивувався.
Треба сказати, що жуки-олені розрізняються за розміром. Великий жук-олень – і роги у нього великі, і гіллясті вони, і величні. І пошани більше такому жуку. Різниця ж між жуками зовсім невеличка. А тут перед нашим Жуком – величезний олень, такий величезний, що сонце собою закриває, і неба за ним не видно, і дістає він до верхівок дерев. А роги у нього такі, які тільки можуть бути і які й мають бути у велетенського оленя.
Про що ж пищіть маленький Жук, сидячи на дубовому листочку? Ну, звичайно ж, про те, що і він – олень. Такий само олень, як той великий, який випадково мало не з'їв його.
О-о-о!!!
Я вам не дарма розповіла про Благородного оленя. Якби на його місці був який-небудь інший: ну, скажімо, легкий, як вітер, Плямистий олень або твердий на голову – Північний, то ця зустріч, можливо, ні до чого б і не призвела. Але з Жуком-оленем зустрівся Благородний олень! Розумний, спокійний, розважливий олень.
Благородний олень ще раз подивився на Жука-оленя та раптом вирішив: цей маленький олень тому такий маленький, що він зачарований. Ну звичайно ж! Тому й роги оленячі у нього теж – маленькі.
І Великий Благородний олень сповістив про свою здогадку Жуку-оленю.
А тепер уявіть собі, що повинен був відчути Жук-олень, коли почув, що він – зачарований. Що він – зовсім не він, тобто він, звичайно, він, той самий, що і був; але, виявляється, він має бути великим, ні – величезним, як сонце, сильним, як вітер, і не тільки він, але й усі його друзі жуки-олені...
О-о-о!!!
Наш Благородний олень зрозумів сум'яття Жука-оленя. Недарма він був таким, яким він був. І яким я вам його змалювала.
І Благородний олень пообіцяв Жуку-оленю допомогти в його біді.
Правда, для цього треба було вирушити у далеку дорогу. А у Благородного оленя були свої справи, бо наставав час знайомитися з Благородними оленихами. Але ж не міг Благородний олень покинути нещасного зачарованого оленя!
І вони вирушили в дорогу. Маленький Жук-олень зручно влаштувався на рогах Благородного оленя, і вони поспішили туди, де Благородний олень сподівався розгадати таємницю чар.
Чи бачили ви коли-небудь, як ходять олені?
О-о-о!!!
Олені не ходять. Це земля ходить під ними і відкидає їх від себе. Тільки-но торкнувшись землі, олень знову в повітрі. Задні ноги, передні, задні, передні – олені біжать, стрибають, скачуть...
Жук-олень, сидячи на рогах Благородного оленя, деякий час не міг отямитися від того, що сталося. Він, якого кожен міг розчавити, просто не помітивши його існування на землі, виявляється, могутній і величезний.
Ось так він буде скакати, як цей Великий олень. І всі ці трави, дерева, усі ці дрібні квіти (бо тоді вони для нього будуть дрібними), усе це буде під його ногами.
А павуки! Зі своїм павутинням. Жук-олень, звичайно, у нього потрапляв. Але все одно! А птахи!!! Птахів, яких бояться всі комахи, він (навіть смішно подумати!) пошиє в дурні.
І їжаків і землерийок... Ха! Ха! Ха! Він буде сміятися з них! А що скажуть його знайомі мурахи, коли він прийде до них? Мурахи – майстри впізнавати: спробуй сунься до них, якщо вони тебе не знають. Але чи зможуть вони у Великому олені вгадати жука? Ось тут і замислився Жук-олень: адже для того, щоб прийти до знайомих мурах, та й не тільки до них, треба повернутися додому. Але як він знайде дорогу назад, якщо Великий олень так швидко мчить? Жук-олень просто не в змозі запам'ятати її.
Бідолашному Жуку-оленю стало не по собі. Перетвориться він, чи не перетвориться на Великого оленя – це ще невідомо. А ось те, що він ніколи не зможе повернутися додому, це вже точно.
Але тут Великий Благородний олень зупинився. Понюхав повітря, покрутив шиєю, вухами та раптом притулився головою до дерева. У Благородних оленів по щоках течуть особливі краплі. Ці краплі пахнуть, і олень мітить ними дерева. Це значить – олень тут господар. Це значить, він не може заблукати.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова