Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Аудіоказка "Знамените каченя Тім"

Блайтон Енід

Знамените каченя Тім

Скорочено

Переклад українською - невідомо.
Ілюстрації - В.Сутєєв

 

Чуєте?
– Кряк! Кряк!
А знаєте, хто це кряче? Це кряче знамените каченя Тім. Ви коли-небудь чули про нього? Мабуть, чули.
Хто ж не знає Тіма! Про його пригоди можна написати цілу книгу.

У Тіма три сестри і три брати, але всі вони – звичайні каченята, а Тім особливий. Ви тільки гляньте на нього. Правда ж можна подумати, що Тім – найголовніший у дворі?
Тім любить гуляти сам, і Мама-Качка завжди хвилюється: де Тім? Чи не трапилося з ним чогось лихого? Всі у дворі жаліють Маму-Качку, всі кажуть, що у неї поганий син.

Корова Роза сказала:
– Цьому Тімові не минути лиха.
– Ох, – зітхнув козел Буль, – потрапить він коли-небудь на сковорідку.
А Тім лише голосно засміявся.
– Побачимо. Кряк! Кряк!

Одного разу, коли Мама-Качка та каченята гуляли, Тім, як завжди, йшов позаду. Та раптом Тім зупинився. Він побачив у траві якусь дивну річ. Це була стара труба від печі, всередині вся чорна від сажі. Ну, звичайно, Тіму треба було в неї зазирнути.
– Та це справжній тунель! – зрадів Тім. – От добре! А я буду паровозом!

Тім протиснувся у трубу і за мить увесь вимазався в сажу. І чим далі він ліз, тим ставав чорніший і чорніший. Бачите, який він виліз із труби: навіть дзьоб став чорний.

Мама-Качка не знала, що Тім поліз у трубу. Вона думала, що Тім спокійно собі йде ззаду. Раптом вона озирнулася.
– Ґвалт! Рятуйте! – зарепетувала Мама-Качка і кинулася до своїх каченят. – Тікаймо! Швидше! За нами женеться якась чорна потвора.

Мама-Качка і каченята побігли полем.
Вони мчали що було сили, а Тім біг за ними навздогін і кричав:
– Підождіть! Підождіть! Це я – Тім!

А Мама-Качка і каченята не чули Тіма, Вони бігли по траві, голосно крякали, падали, вставали і знову бігли.

Ось і ставок.
– Мерщій у воду! – скомандувала Мама-Качка. – Мабуть, чорна потвора не вміє плавати!
Каченята пострибали у воду, і Мама-Качка за ними.

А Тім? Тім теж побіг до ставка і теж стрибнув у воду. Він пірнув на дно і забулькав,
як жаба.

Але ось Тім виплив на поверхню води.
Він знову став жовтеньким.
Мама-Качка обережно подивилася на всі боки.
– Де ця чорна потвора? – Вона зникла! Ми врятовані! Тім, ти теж тут?
– Так, так, мамо, – крякнув Тім. – Це я прогнав чорну потвору. Не бійтесь! Я не дам вас скривдити!
– Молодець Тім! – хором закричали каченята. – Який ти розумний і хоробрий.
– Ну, не дуже-то хваліть його, – пробурчала Мама-Качка. – Це йому завадить. А зараз – хвости вгору, голови прямо, – пливіть за мною.

І вони попливли додому – Мама-Качка попереду, каченята позаду, а за каченятами – гордий і щасливий Тім.

Наступного ранку Тім сидів на березі ставка і грівся на сонечку. Раптом він вирішив прогулятися до річки. Тім озирнувся, чи не стежить за ним Мама-Качка. Ні, Мама-Качка дрімала, накривши голову крилом. Тім швидко шмигнув у ворота і побіг у поле, до річки.

Тім стрибнув у воду і поплив, та раптом побачив, як до берега підійшов чоловік з кошиком. "Що це він задумав? – подумав Тім. – Треба подивитися."
Й Тім став пильно стежити за чоловіком. А чоловік вийняв з кошика мішок і жбурнув його в воду!

Як тільки чоловік пішов, – Тім одразу ж підплив до мішка. Мішок був зав'язаний і тихенько пищав.

"Дивно, – подумав Тім: – я ніколи не чув, щоб мішки пищали". Він узяв мішок за мотузку і витяг його на берег.
– Няв, – пискнув мішок.
– Ой! – здивувався Тім і відскочив убік.
– Няв, няв! – пискнув мішок.
– Та там хтось є, – сказав Тім. Він потяг за мотузку. Мішок розв'язався, і з мішка вилізло худе, мокре, тремтяче від холоду чорне кошеня.

– Няв, – сказало воно. – Спасибі, каченя. Ти врятував мене від смерті. Хто ти?
– Знаменитий Тім, – гордо відповіло каченя. – А ти хто?
– А я Чорниш. Хазяїн каже, що я ненажера, що на мене не настачишся молока. От він і вирішив мене втопити, але ти мене врятував. Тільки куди ж я тепер піду?
– Ходім зі мною, – сказав Тім. – Ти житимеш у нас у дворі. У нас там багато їжі. Тільки, будь ласка, обтрусися спочатку, а то ти схожий на мокру курку.
Чорниш обтрусився так, що вся трава навкруг стала мокрою.
– Я готовий.
І Тім гордо повів Чорниша за собою.

Він привів його у двір. У дворі їх зустріла корова Роза, козел Буль і гуска Тіллі. Тім розказав їм сумну історію Чорниша.
– Який лихий хазяїн! – сказав козел Буль.
– Бідний Чорниш, – зітхнула гуска Тіллі. – Ну нічого, тепер ти житимеш у нас.
– А хто спробує його скривдити, буде мати справу зі мною, із знаменитим каченям! – крикнув Тім, і так розпушив своє жовте пір'я, що зразу став удвоє більший.
– Ніхто тебе не скривдить, Чорниш, не бійся! – закричали всі.

Тільки кіт Сніжок нічого не сказав. Це був білий хазяйський кіт. Він поважно підійшов до своєї мисочки і став хлебтати молоко. Чорниш подивився на мисочку і жалібно нявкнув. Він же нічого не їв з самого ранку. Проте Сніжок навіть не глянув на Чорниша і почав хлебтати ще швидше. Тім злякався, що Сніжок вип'є все молоко.
– Гей, Сніжок! – закричав Тім. – Залиш трохи Чорнишу!
Але Сніжок продовжував хлебтати, наче й не чув.

– Я такий голодний, – нявкав Чорниш.
А Сніжок все хлебтав і хлебтав.
– Стривай же, – прошипів Тім, – я тебе провчу за жадібність.
Він побіг у темний куток. А в темному кутку висів на павутині великий, волохатий чорний павук. Тім знав, що Сніжок страшенно боїться павуків.

Тім схопив павука і підбіг до Сніжка.

– Рятуйте! Павук! – зарепетував Сніжок і кинувся тікати.
Він біг з усіх ніг. Ось він повернув за ріг і влетів у кухню. Куди б сховатися? Швидше, швидше, кухонна шафа відчинена! Сніжок стрибнув у шафу. Забряжчав посуд, посипалося борошно, впала щітка... Сніжок забився в темний куток і згорнувся там в клубочок, тремтячи від страху.
А Тім у дворі качався від сміху.
– Іди обідать, Чорниш. Сніжок тепер не скоро повернеться.

Чорниш підбіг до мисочки. Як смачно! Миттю він вихлебтав усе молоко. А тепер треба вмитися. Чорниш лизнув передню лапку і витер нею вуса. Потім знову лизнув лапку і вмив щоки, потім знову лизнув і вмив вуха. Він був дуже охайним кошеням!
– Дякую, Тім, – сказав Чорниш, коли скінчив умиватися, – ти справжній друг. Спочатку ти врятував мене від смерті, а тепер від голоду.
– Пусте, – відповів Тім, – чи варто про це говорити.

У цей час Мама-Качка бігала по подвір'ю і шукала Тіма. Ніхто не знав, де він. Один лише Сніжок міг би сказати, де Тім, але Сніжок сидів у темній шафі і тремтів від страху.
– Я так хвилююсь, – говорила Мама-Качка:– я бачила за ворітьми лисицю. Я так боюсь, що вона потягне Тіма. Адже він завжди бігає сам.

Біля кухні Тім зустрівся з кроликом Лоппі і куркою Пенні.
– Будь обережний, – зашепотіли вони. – За ворітьми бачили лисицю. Дивися, щоб вона тебе не з'їла.
Тім злякався.
– Мамо! – загукав він, – де ти? Я хочу до тебе!
Але Мама-Качка була на другому кінці двору і нічого не чула.
"Що робити? – думав Тім. – Куди бігти?"

Раптом він побачив кошик, що стояв біля кухонних дверей. Це був круглий плетений кошик з щільною кришкою. Кухарка завжди ходила з ним на базар.
– От добре, – зрадів Тім. – Тут вже лисиця мене не знайде.
Він підняв кришку і заліз у кошик. Всередині було темно і пахло чимсь смачним. На дні лежав великий шматок ковбаси.
"Хай тепер лисиця мене пошукає!" думав Тім.

Він сів якнайзручніше і тихенько засміявся. А лисиця визирнула з-за будинку і побачила кошик.
Нюх-нюх-нюх! – потягнула вона повітря носом. – Пахне каченям. От добре. Віднесу я цей кошик моїм лисенятам. Ото вони зрадіють. Буде в нас на обід суп з качки.
Лисиця вибігла з-за рогу: вуха стирчать, хвіст угору, лапами туп-туп-туп, носом нюх-нюх-нюх, а очима так і водить навкруги – чи не йде кухарка.
"Ото мені та кухарка! Минулого разу жбурнула в мене щіткою. Хоча б вона не побачила мене зараз", подумала лисиця і озирнулася довкола. Але на подвір'ї не було нікого. Лисиця схопила кошик і побігла з ним до лісу.
Лисиця думала, що її ніхто не бачив, але вона помилилася. Чорниш сидів за рогом і все бачив. Він чув, як бідний Тім, надриваючись, крякав у кошику.
– Рятуйте! Рятуйте!
– Я врятую тебе, Тіме! – закричав Чорниш.

Він заметався по двору. Хоч би зустріти кого-небудь! І, немов навмисне, у дворі нікого-нікогісінько. Що діяти?
Чорниш метнувся до ставка. На березі ставка сиділа Мама-Качка з каченятами.

– Швидше, швидше! – загукав Чорниш, – Лисиця понесла Тіма!
– Який жах! – заплакала Мама-Качка. – Бідний мій синочок! Що мені робити? Де лисиця?
– Он вона! Бачите – там, далеко в полі? – показав Чорниш.
– Бачу! – закричала Мама-Качка. – Я її дожену. Біжімо!
– Ні, вам не догнати лисицю, – зітхнув Чорниш. – Вона ж бігає значно швидше за вас. От якби ви могли допливти до неї!
– Я можу зробити краще, – гордо сказала Мама-Качка, – я можу долетіти до неї. Дивись! – І вона розпростала крила.
Крила були білі, як сніг, великі й широкі. Вони лопотіли так сильно, що Чорниш навіть позадкував. Мама-Качка знялася в повітря, замахала крилами – мах-мах-мах! – і полетіла в поле за лисицею.

А лисиця вже підбігала до своєї хати. Вона дуже втомилася – кошик був важкий. Адже в ньому лежали каченя і ковбаса. Раптом вона почула над собою шум: мах-мах-мах! Це Мама-Качка наздоганяла її.
– Мамо! – закричав Тім, висунувши голову з кошика.
А Мама-Качка спустилася нижче, з нальоту схопила Тіма за пір`я на голові та полетіла з ним додому.

І скоро вони прилетіли додому. Увесь двір зрадів, побачивши Тіма.
А лисиця побігла додому с кошиком та ковбасою, але без каченя.

Через кілька днів Тім побачив свою маму, яка плакала гіркими сльозами.
– Що сталося? –злякався Тім. – Хто-небудь з'їв мого брата чи сестру?
– Ні, – заплакала Мама-Качка. – Лисиця. Вона хоче мене скривдити. З тих пір, як я вихопила тебе у неї з кошика, вона цілими днями підстерігає мене за рогом.
– Не плач, мамо, – сказав Тім. – Ми тобі допоможемо.
– Звичайно, – сказав Чорниш, – Тім щось придумає. Він такий розумний, він уміє навіть відмикати двері, слово честі!

Тім і Чорниш відійшли вбік.
– А як ми провчимо лисицю? – Спитав Тім.
– Почекаємо, – сказав Чорниш, – вона, напевно, незабаром з'явиться!
І справді, не встиг він договорити, як з'явилася лисиця.

Вона тихенько прокралася попід стіною, пробігла через подвір'я, підбігла до будки, в якій звичайно спав собака Топ, та сховалася в ній. От хитра! Вона знала, що в будці нікого немає, – адже щойно бачила Топа в полі.
– Швидше, Чорниш, – захвилювався Тім. – Я придумав, як покарати лисицю! Біжимо зі мною! Нам треба знайти Буля.

Вони побігли у поле. Буль скуб траву, а поруч з ним лежав Топ.
– Слухай-но, Буль, – сказав Тім, – допоможи нам упіймати лисицю. Вона залізла в будку Топа і підстерігає мою маму. Всі вчотирьох побігли до двору.
– Згода, – відповів козел і погукав Топа.
– А що ми зробимо? – запитав Буль. Тім щось зашепотів йому на вухо.
– Добре придумав, – засміявся Буль.
– Тихше-тихше! – прошепотів Тім, – Лисиця почує, у неї дуже чутливі вуха.

Вони тихенько зайшли у двір. Буль розбігся – і як стукне з усього розмаху рогами в будку! Грюк! – будка перекинулась і накрила лисицю.

Лисиця заметалася, забилася, але ніяк не могла вибратися. Лише кінчик її рудого хвоста стирчав назовні.

– Ага, спіймалася! – закричав Тім. – Будеш ще кривдити мою маму? От я зараз покличу хазяїна.
Але хазяїна і кликати не довелося. Він почув галас і сам визирнув у вікно!
– Жінко, жінко, гляди-но сюди! Лисиця в будці. Хто ж це її спіймав?
– Я, я, – замекав Буль.
– А хто придумав? Тім! – вигукнув Чорниш і скочив на будку.
– Ну, лисице, тепер вже ти не втечеш! – крикнув Тім.
І вірно, лисиці прийшов кінець.
– Я зроблю з неї комір, – сказала хазяйка. – Мені буде тепло взимку.

Вона зробила собі лисячий комір і в свята провітрювала його на підвіконні, щоб хутро не зіпсувалося.
Тоді всі збиралися під вікном і дивилися на лисяче хутро.
– Тепер вже лисиця не сплигне звідти, – говорила Мама-Качка.
– Куди там! Більше вона нас ніколи не займе, – кудахкала курка Пенні.
– Лихим лисицям і кінець лихий, – говорив собака Топ.
– Бачиш, мамо, – сказав Тім, – от ми й перемогли твого ворога. Ми спіймали лисицю, і хазяйка зшила з неї комір.
– Спасибі, синку, – сказала Мама-Качка. – Тільки прошу тебе, будь тепер слухняним і, будь-ласка, не забігай далеко.
– Добре, мамо, постараюся, – зітхнув Тім.

Скоро Тім прославився на весь двір. Всі його дуже хвалили. Тільки й чути було: наше знамените каченя, наш знаменитий Тім. А Чорниш, як і раніше, дружив з Тімом. Вони ніколи-ніколи не розлучалися. Якщо ви де-небудь побачите Тіма, – так і знайте: відразу ж з'явиться і Чорниш.

Автор: Блайтон Е.; ілюстратор: Сутєєв В.

Слухати аудіоказку:

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова