Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Німецька народна казка

Златокудра принцеса

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

В одному королівстві жила маленька принцеса. Батько в неї помер, але з нею залишилася любляча мати-королева. Волосся в королеви блищало, наче чисте золото, і маленька принцеса успадкувала від матері чудові локони. Якось королева пішла зі своєю донькою гуляти; вони вийшли з замку, спустилися з гори і прийшли у зелений ліс. Принцеса бігала і збирала квіти, але раптом, зриваючи гілку ожини, вона до крові роздерла ручку.

Тоді королева зайшла з нею до хатини вугляра, і молода дружина вугляра дбайливо перев'язала рану дівчинці. За кілька хвилин королівська дочка вже весело гралася із сином вугляра, маленьким Вальтером. Їй ще ніколи не доводилося грати з іншими дітьми, і це їй так сподобалося, що вона захотіла, щоб Вальтер переселився до неї в замок. Мати пояснила їй, що цього не можна вимагати, зате Вальтер обіцяв завтра ж прийти пограти з нею.

Кожного разу, коли Вальтер приходив, діти бігали і грали разом. А коли вони втомлювалися, королева розповідала їм казки і співала дивні пісні.

Одну вона співала особливо часто, тому що діти її дуже любили. У ній йшлося про вербу, що росте над прозорим струмком; зі сходом місяця біля неї збираються ельфи, вони кружляють у повітряному танці, і прекрасніша серед них – королева із золотою короною на голові.

– Чи бачив ти коли-небудь, як танцюють ельфи? – запитала принцеса.

– Ні, – відповідав Вальтер. – Я ніколи не бачив. Це можуть побачити тільки поети. Адже вони розуміють, про що шепочуть дерева, про що співають птахи і про що дзюрчить струмочок.

– А чи можеш ти зрозуміти? – спитала принцеса.

Вальтер відповів:

– Звичайно, можу.

Коли ввечері зійшов місяць, Вальтер пішов до струмка, сів під вербу і став чекати – і він побачив, як танцюють ельфи, а їхню королеву він впізнав по тому, що на голові її сяяла золота корона. Він милувався на їхні танці аж до самого світанку, а на другий день пішов у замок і розповів про все, що бачив.

Коли знову настала ніч, маленька принцеса тихенько вийшла з замку: їй теж хотілося подивитися, як танцюють ельфи.

Вона довго сиділа біля струмка і чекала, але так нічого й не побачила.

В цей час принцесу помітила зла відьма, вона схопила дівчинку і забрала до себе.

З тієї ночі принцеса зникла, а королева засумувала і замкнулася в замку. Їй не хотілося більше зустрічатися з людьми, і тільки Вальтер, як і раніше, приходив до неї, а коли у нього померла мати, королева взяла його до себе, як сина. Коли ж він підріс, вона послала його вчитися в чужі краї.

І ось настав час, коли принцесі мало виповнитися шістнадцять років. Тоді королева оголосила, що принц, який знайде її дочку, отримає її руку і престол. Знайшлося чимало принців, охочих знайти принцесу; одні шукали її протягом місяця, а інші витратили на це кілька місяців і навіть півроку; але все було марно, і потроху всі принци зневірилися і припинили пошуки.

У цей час повернувся Вальтер, який став прекрасним, струнким юнаком. Він сказав королеві:

– Дозволь мені вирушити на пошуки твоєї дочки. Правда, я всього лише бідний син вугляра і знаю, що мені не можна одружитися з принцесою, але мені хотілося б знову бачити тебе щасливою і веселою, тому що ти завжди була така добра до мене.

– Але як же ти її впізнаєш? – запитала королева.

Тоді Вальтер відповів:

– Якщо я зустріну дівчину, у якої волосся схоже на світло сонця і яка так само чарівна, як і ти, тоді я зрозумію, що це твоя дочка.

– Але ж моє волосся стало сивим від горя! – сказала королева. Але Вальтер заперечив:

– Мені воно здається як і раніше золотим.

– Обличчя моє зблідло від безсонних ночей.

– Для мене ти як і раніше прекрасна.

– Ти так кажеш, тому що ти поет?

– Ні, тому що я тебе люблю! – сказав Вальтер. Тоді королева поцілувала його в лоб зі словами:

– Тож іди з богом, сину мій!

І вона подарувала йому гарне вбрання і найкращого коня зі своїх стаєнь.

Коли Вальтер в'їхав у зелений ліс, він запитав у дерев:

– Скажіть, чи знайду я королівську дочку?

– Шукай, – прошуміли дерева.

Він запитав у птахів:

– Скажіть, чи знайду я королівську дочку?

– Шукай, хто знає! – щебетали вони.

Тоді він звернувся до струмка.

– Шукай! Іди за моєю течією! – продзюрчав він.

Вальтер поїхав за течією струмка і дістався до темної хатини. Увійшовши до неї, він побачив стару і запитав її:

– Чи не знаєш ти, де мені знайти златокудру принцесу?

– Зачекай хвилинку, – сказала стара і, вийнявши із золотої скриньки якийсь темний корінець, пішла до сусідньої кімнати.

За прочиненими дверима Вальтер побачив, як там промайнуло щось золоте. Одним стрибком Вальтер підскочив до дверей і відчинив їх; але він нічого не побачив, крім золотистої канарки, що сиділа на підлозі, сумно схиливши голівку.

Довелося йому поїхати від старої ні з чим. Знову почав він скрізь шукати і всіх питати, відвідуючи одне королівство за одним, і всюди його радо приймали, оскільки він співав людям чудові пісні.

Настала зима, за нею прийшла весна, і ось вже знову наближалася зима; тоді Вальтер подумав:

"Сніговий король вважається великим чарівником. Чи це не він зачарував принцесу?"

І, повернувшись, він попрямував у бік, протилежний сонцю. Після довгої мандрівки він приїхав до високої гори, на якій виднівся замок снігового короля. Він став підніматися на гору, і з кожним кроком робилося все холодніше й холодніше, нарешті стало так холодно, що кінь його почав замерзати і втрачати сили. Помітивши це, Вальтер сказав йому:

– Іди вниз і чекай мене на галявині.

Далі він вирушив пішки і згодом по обидва боки дороги побачив людей: вони замерзли і були вкриті кригою. Але принцеси серед них він не знайшов.

І чим вище піднімався він, тим товщим ставав лід, що сковував нещасних людей.

Але він ішов уперед все вище й вище, туди, де і замерзлих вже більше не траплялося. Нарешті він побачив на самій верхівці гори снігового короля, що сидів на сліпучо-білому троні.

Підвівши голову, Вальтер крикнув:

– Чи не чув ти чогось про принцесу із золотим волоссям?

Сніговий король засміявся і подумав:

"Цьому вдалося зайти далеко. Але заморозити його буде непросто, тому що кров у нього сильна, гаряча".

І він наслав на сміливця крижаний холод, від якого Вальтер негайно відчув утому і слабкість в усьому тілі.

Розуміючи, яка йому загрожує небезпека, він зібрав останні сили, потягнувся, розправив задубіле тіло і, струсивши чари снігового короля, кинувся бігти з гори вниз.

На галявині він знайшов свого вірного коня і сказав йому:

– Тепер поїдемо до сонячної королеви.

І розумна тварина помчала його зі швидкістю вітру назустріч сонцю.

І ось доїхав Вальтер до гори, де стояв престол сонячної королеви. Вона зустріла його ясним поглядом, який зігрів його серце, і він заспівав їй найкращі свої пісні.

Сонячна королева запитала його:

– Звідки ти з'явився, милий співаче?

І Вальтер відповів:

– Я щойно був у снігового короля. Мила королево, хіба ти не можеш своїми теплими променями звільнити людей, що стоять там на горі?

– Вони самі винні у своєму нещасті, – пояснила королева. – Це жорстокі люди з черствим серцем, які завжди дбали тільки про себе. Сніговий король має владу тільки над такими, і вони замерзають до самого серця. Але почекай трошки, скоро настане весна, а навесні мені завжди вдається відігріти хоч кількох.

І коли прийшла весна, вона направила свої найгарячіші промені на гору снігового короля і відігріла ними так багато людей, як ніколи раніше. Навіть самому королю на його високому троні стало тепло.

Тільки тих людей, які стояли вище за всіх на горі, добра королева не могла врятувати; це були скупі, жорстокі люди, вони повинні були залишатися замороженими назавжди.

Чарівна краса і сяйво золотих сонячних променів нагадали Вальтеру про його обіцянку, і він запитав сонячну королеву:

– Чи не знаєш ти що-небудь про королівську дочку із золотистими кучерями, що сяють наче промені сонця?

– Ні, – відповіла королева.

– Тож, значить, мені треба йти шукати її далі, – сказав Вальтер.

Королева дуже засмутилася й запитала:

– Навіщо тобі йти? Я хотіла попросити тебе залишитися у мене назавжди, молодий співаче.

Але Вальтер розповів їй все про свої пошуки, і королева погодилася з ним:

– Так, у такому випадку ти повинен іти.

– Що ж ти порадиш мені? – запитав її Вальтер.

І королева відповіла:

– Адже струмочок сказав тобі: йди за моєю течією. Чи добре ти обшукав його береги? Іди туди ще раз!

– Добре, я піду.

– Адже ти бачив щось золотисте в хатині? Неодмінно навідайся туди ще раз, – сказала королева.

– Так, я піду прямо туди. Прощавай, мила королево.

Повільно і сумно Вальтер поїхав назад на батьківщину.

Коли він удруге наблизився до темної хатини, стара побачила його і подумала:

"Він, мабуть, дуже сильний. Треба його перетворити на коня, щоб змусити працювати на ріллі. Але це не так легко буде зробити, тому що у нього гаряча й швидка кров. Треба буде пошукати в лісі новий корінь мандрагори; старий вже почав втрачати силу".

Вона ласкаво прийняла Вальтера, виставила для нього на стіл найкращі страви і напої і попросила нікуди не йти до її повернення.

А в кутку, як і раніше, сиділа золотиста пташка і сумно дивилася на нього. Вальтеру знову згадалася принцеса, і він тихенько став насвистувати пісеньку про вербу, яку їм так часто співала колись королева.

Раптом пташка почала йому підспівувати. Вальтер замовк, а пташка сумно продовжувала щебетати мелодію.

Тоді Вальтер швидко підійшов до неї і сказав:

– Ти, напевно, не пташка, а зачарована людина?

Пташка нахилила голівку на знак згоди.

Вальтер запитав:

– Звідки ж ти знаєш цю пісню?

І раптом він відчув, що серце його радісно забилося, і він вигукнув:

– Ти, напевно, златокудра принцеса?

– Тіу, тіу! – відповіла пташка, і Вальтер зрозумів, що вона каже: "Так, так!"

– Тож навчи мене, як тебе звільнити, – попросив Вальтер.

Пташка негайно полетіла і повернулася із золотим ключиком, який вона поклала на золоту скриньку. Вальтер відімкнув її і побачив корінь мандрагори.

- Тіу-ті! Кидай у вогонь, – щебетала пташка.

Вальтер схопив корінь і кинув його у вогонь. І коли корінь згорів дотла, Вальтер побачив перед собою прекрасну принцесу. Тут вона розповіла йому, як мучила її зла відьма важкою роботою, а коли хто-небудь приходив, стара торкалась до неї чарівним коренем і перетворювала на канарку.

Разом вони вийшли з хатини, сіли в тіні старих дерев, і він почав їй розповідати про її матір і про свої пошуки.

Раптом вони побачили, що навколо них збирається безліч людей, теж звільнених від чар; усіх їх відьма перетворила на різних тварин і тримала під замком. Вони дякували Вальтерові і пішли за ним, коли він разом із принцесою вирушив до замку.

По дорозі Вальтер розшукав свого батька і покликав його з собою; старий аж нестямився від радості.

А королева сказала:

– Жоден принц не зумів зробити того, що зробив ти. Тому ти гідний стати королем. Якщо моя дочка погодиться, то одружись із нею.

А оскільки принцеса з радістю погодилася, то скоро відсвяткували пишне весілля, і королева від радості зовсім помолодшала.

А стара відьма померла від страху, коли повернулася додому і побачила, що всі її чари зруйновані.

Автор: Німецька народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова