|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Вишивальниця птахiв
Грецька народна казка
у переказі В.Важдаєва
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Тамбовкіна
Жив у далекому селі бідний юнак. Звали його Маноліс. Батьки в нього померли, і все, що йому залишилося у спадок – це стара скрипка.
Ця скрипка втішала і його у сумні дні, і таких само бідняків, яким був Маноліс. За це й любили люди Маноліса і його скрипку.
Одного вечора повертався Маноліс із сусіднього села, як раптом почув у заростях чагарнику якийсь шум. Розсунув Маноліс гілки і побачив вовчицю-матір, що потрапила у капкан.
Шкода стало Манолісу нещасної вовчиці, її маленьких діток, пожалів він її та й випустив на волю.
І вовчиця одразу ж зникла, а Маноліс пішов додому.
Вночі його розбудив стукіт. Тільки-но він відсунув засув, як двері з гуркотом розчинилися, і до хатини увійшов величезний вовк.
– Не бійся мене, Манолісе! – сказав вовк. – Я прийшов до тебе як друг. Ти врятував моїх дітей, подарувавши свободу вовчиці-матері. І хоча люди вважають нас злочинцями, я доведу тобі, що за добро і вовк може відплатити добром. Я відведу тебе у нікому не відоме місце: там, за трьома дверима приховані незчисленні багатства і живе прекрасна, як весняний день, принцеса.
Здивувався Маноліс словам вовка, але сперечатися не став. Узяв скрипку, з якою ніколи не розлучався і пішов за вовком.
Коли почало світати, побачив Маноліс удалині чудовий палац, вікна його світилися кришталевими шибками, а двері з чистого срібла виблискували ще яскравіше.
Вовк штовхнув срібні двері, і вони опинилися у срібній залі. Тут усе: і стіни, й підлога, і стеля – було з чистого срібла!
І тільки в глибині зали сяяли, немов сонце, золоті двері.
За золотими дверима була золота зала. За діамантовими – діамантова! Маноліс навіть заплющив очі, щоб не осліпнути.
Нарешті подорожні побачили виблискуючу дорогоцінним камінням високу залу. В її глибині, на троні, сиділа юна принцеса. Вона була прекрасна, як перший день весни. Маноліс завмер, захоплений красою дівчини.
Вовк наблизився до трону і, вклонившись, проказав:
– Вітаю тебе, принцесо! Бачиш, я виконав твоє бажання – привів до тебе того, хто зробив безкорисний вчинок.
І він повідав принцесі про те, як Маноліс звільнив вовчицю.
– Ти правий! – сказала принцеса. – Маноліс – сміливий і добрий юнак. Якраз такий чоловік мені й потрібен. Йому я зможу довірити усі мої багатства і свій трон!
Принцеса негайно оголосила, що виходить заміж за Маноліса.
А він? Він був такий захоплений її красою, що вперше в житті забув про свою скрипку.
Коли Маноліса вдягли у золоте вбрання і підвели до принцеси, вона, всміхаючись йому, промовила:
– Завтра ти станеш королем. Тому вже сьогодні тобі слід оглянути всі скарби, що зберігаються у палаці.
Вони обійшли весь палац, усі його зали й кімнати. З кожним кроком зростав подив Маноліса – такий багатий, такий дивовижний був палац.
Але от вони опинилися біля високої вежі. Принцеса сказала:
– У цій вежі немає нічого цінного і заходити до неї не варто.
Але юнака охопило незбагненне хвилювання. Він відчув непереборне бажання увійти до вежі.
Сам не знаючи чому, він сказав:
– Ні, я повинен піднятися туди! – і показав на верхівку зубчастої вежі.
Неохоче поступилася йому принцеса.
У вежі, дійсно, не було нічого примітного. І не було ніяких багатств. У єдиній кімнатці, розташованій під самісіньким дахом, біля вікна сиділа дівчина за п'яльцями й вишивала.
Маноліс подивився на неї й мало не відсахнувся – така вона була потворна. Тільки великі блакитні очі її світилися таким прекрасним сяйвом, що, раз побачивши, вже неможливо було їх забути.
– Хто ця дівчина? – пошепки запитав Маноліс.
– Це моя бідна родичка, – сказала принцеса, – я дала їй притулок із жалю. Вона оселилася у цій вежі й нікуди не виходить, щоб не зустрічати людей. Адже вона така негарна!
Поки принцеса нашіптувала усе це Манолісу, дівчина, схилившись над п'яльцями, продовжувала, не зупиняючись ні на мить, вишивати.
Здавалося, вона нічого не бачила й не чула. Під її моторними пальцями на шовку з'явився дивовижної краси птах. Але, коли дівчина зробила останній стібок, птах випурхнув і полетів у вікно.
Тоді дівчина у розпачі заломила руки і з відчаєм вигукнула:
– І цей полетів, як і всі інші! Так буде завжди!
– Цю нещасну зачаровано! – сказала принцеса. – День за днем вона терпляче вишиває, тому що чари спадуть з неї тільки тоді, коли вона вишиє сто птахів, а вони всі з останнім стібком відлітають! – Але що тобі до того? Краще повернемося скоріше до палацу і подивимося, як ідуть приготування до весілля.
Цілу ніч не міг заснути Маноліс. Думка про нещасну дівчину не виходила в нього з голови. Рано вранці, коли принцеса та її слуги спали, юнак непомітно вислизнув з палацу і прокрався до вежі.
Дівчина сиділа за п'яльцями й вишивала.
Маноліс збентежено запитав її:
– Чи не втомилася ти отак весь час вишивати?
– О ні! – відповіла дівчина. – Я готова вишивати скільки завгодно. Терпінню моєму немає кінця. Аби тільки птахи не відлітали. Але варто мені зробити останній стібок, як всі вони оживають і летять геть!
Вражений стояв Маноліс, слухаючи її сумну розповідь. Але що він міг зробити, чим допомогти нещасній? Адже чаклунські сили були непідвладні йому. І все ж таки він питав себе: якщо не можна їй допомогти, то, можливо, знайдеться засіб, здатний хоч трохи полегшити її страждання?
І він згадав про скрипку, про яку вперше забув у цьому палаці, повному розкоші й скарбів.
О, як поспішав, як біг Маноліс по свою скрипку!
Не гаючи часу, він одразу ж повернувся з нею до вежі.
Ніколи він так не грав. Ніколи так не співала його скрипка.
Усю свою добру душу, всю силу ніжного, сміливого серця вклав Маноліс у пісню, що лилася з-під смичка.
І – о диво! – птахи замовкли за стінами вежі. Спочатку вони прислухалися до звуків скрипки, потім підлетіли до вікна, потім залетіли до кімнати і ...
стали сідати на вишивання.
А Маноліс усе грав.
Потворне обличчя зачаклованої дівчини освітилося якимсь дивним сяйвом, коли вона подивилася на птахів, і в серці її спалахнула надія.
І в цей самий час внизу пролунав голос принцеси. Вона гукала Маноліса, тому що настав ранок і повинно було початися весілля.
А Маноліс продовжував грати. Він почув принцесу, але він бачив, з яким нетерпінням схилилася над своїм вишиванням дівчина, як її обличчя осяює надія.
А птахи все влітали й влітали до кімнати...
Несподівано двері з гуркотом розчинилися і до кімнати вбігла принцеса.
Останній гучний стогін видала скрипка. Розлючена принцеса вирвала її з рук юнака – і одночасно з цим у вежі пролунав інший крик, сповнений щастя й радості. Це був голос Маноліса. Він побачив, як змінилася бідна вишивальниця.
Вона раптом стала дуже вродливою. Виблискуючи красою, вона піднялася зі свого місця і простягнула принцесі сукню. Сто птахів прикрашали її.
– Візьми цю сукню! – сказала вона принцесі. – За наказом твого батька-чаклуна я вишивала її вже багато років. Хіба міг подумати він, людина з чорним серцем і чорною душею, що знайдеться юнак, який погодиться знехтувати багатством, владою, троном і навіть твоєю красою заради бідної потворної вишивальниці!
Твоєму батькові було мало того, що він захопив усі мої багатства, йому треба було ще забрати в мене й красу і віддати її тобі!
І тут тільки Маноліс побачив, яким потворним стало обличчя принцеси.
Щасливий юнак узяв за руки вишивальницю, і вони спустилися до зали, де вже все було готове до свята.
Вони повінчалися і відсвяткували пишне весілля.
І найкращою піснею, що прикрасила це свято, була пісня, яку проспівала скрипка Маноліса в ранковий час у бідній кімнаті самотньої вежі.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова