|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Вовк у чоботях
С.Прокоф'єва
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Портнягіна
Жив у лісовій хатинці Сірий Вовк. Ви гадаєте, що це був звичайнісінький вовк? Аніскільки. У цього Вовка було п'ять пар чобіт. Одні – гумові – ходити по болотах. Другі – хутряні – на великі морози. Треті – стрибучі – за зайцями ганятися. Четверті – тихі – підкрадатися. А п'яті – хитрі – усіх дурити.
Усі звірі по черзі Вовкові чоботи чистили. Довше від усіх чистила Білка. Доти чистила, поки жодної волосинки на хвості не залишилося.
Прогнав Вовк Білку. Сів на лавку й замислився: "Невже доведеться самому свої чоботи чистити? Ні! Нізащо!"
– Іди до міста, господарю! – порадили йому хитрі чоботи. – Удай із себе собаку, знайди якогось дурника, замани його до себе в хатинку, от він тобі й чиститиме чоботи.
– Присягаюся іклами й каблуками! – зрадів Вовк. – Гарно придумано! – Взув Вовк хитрі чоботи й вирушив до міста.
Аж ось і звіряче місто.
– Аварія! Аварія! На площі Чотирьох Лап зіткнулися дві вантажівки!
– Кожного дня на цій площі аварія! Ах, як нам потрібен світлофор! – засмучено похитав головою жираф, який працював у місті підйомним краном.
Біля звірячої школи зібралися учні.
– Коли я виросту, я піду у слідопити, – сказало Щеня. – Я вже вивчив напам'ять усі сліди.
– А я коли виросту, стану акробатом! – сказало Жабеня й підстрибнуло вище за школу.
– А я коли виросту, стану дрімателем, – сказало Кошеня. – Або ж спателем. Це той, хто цілий день спить.
Але ж ось пролунав дзвоник.
– Сьогодні я вам розповім, як відрізнити вовка від собаки, – сказав старий мудрий вчитель Слон.
– Перша ознака, – пояснив Слон, – у собаки очі жовті, а у вовка – зелені. А коли Вовк сердиться, очі в нього стають червоні.
– Тепер друга ознака, – сказав Слон. – Коли собака чомусь радіє, вона виляє хвостом. А вовк виляти хвостом не вміє.
Усі учні слухали дуже уважно. Тільки ледаче Кошеня, згорнувшись клубочком, проспало увесь урок на задній парті.
Тим часом Вовк, скрадаючись, ішов по вулицях міста.
– Господарю, – шепнули йому хитрі чоботи. – Ось школа. Тут багато малюків. Вони дурні й нічого не знають. Ти обов'язково когось обдуриш.
Першим зі школи вибігло Щеня.
– Любий племінничку, – розчулено сказав Вовк. – Я твій старий дядечко Сірко. Я пам'ятаю тебе ще маленьким, капловухим. Потіш старого, підемо до мене в гості.
– Я дуже радий! – погодилося Щеня і завиляло хвостиком.
– А я який радий! – вигукнув Вовк. Але хвостом, звичайно, не завиляв.
– Чому ви не виляєте хвостом? – позадкувало Щеня. – Ні, ви не дядечко Сірко! Ви – Вовк! – І Щеня втекло від Вовка.
Зі школи вистрибнуло Жабеня.
– Я добрий гарний собачка, – сказав йому Вовк. – Я працюю в цирку. Ходжу по канату, а ще тримаю на носі Зайченя. Хочеш піти зі мною до цирку?
А Жабеня подивилося на нього та й мерщій тікати.
– Ні, ні, у вас зелені очі! – на бігу крикнуло Жабеня. – А тепер від злості вони стали червоними. Ви не собака, ви – Вовк!
Вовк від люті затупав ногами.
– Заспокойся, господарю, – зашепотіли хитрі чоботи. – Іди до лікаря Ведмедя. Він лікує очі й хвости.
Прийшов Вовк до Ведмедя. Очі він заплющив, а хвіст перев'язав хусточкою.
– Мене звати пес Сірко, – жалібно сказав Вовк. – Цілісінький день я бився зі злим Вовком. І от, очі не бачать і хвіст не виляє...
– Зараз я дам вам темні окуляри і забинтую хвіст, – співчутливо сказав добрий Ведмідь.
У цей час до кабінету увійшла Білка. Вовк ледве встиг сховатися за ширму.
– Де ж мій пацієнт Сірко? – здивувався лікар.
– Ах, лікарю, подивіться на мій хвіст, – зі сльозами сказала Білка. – Я цілий місяць чистила Вовкові чоботи...
– Цьому горю можна зарадити! – лікар помазав хвіст маззю, і він одразу ж став пухнастим, як і раніше.
– Ай, ширма у чоботях! – раптом скрикнула Білка. – Я впізнаю ці чоботи! Це Вовк, злий Вовк! – Вовк прожогом вискочив з кабінету.
– Хмурячись та сердячись ішов він по вулиці як раптом наступив на хвіст сплячого Кошеня.
– Якщо ви великий собака, то значить можна ходити по чужих хвостах? – сонно пробурчало Кошеня.
– Присягаюся іклами й каблуками! – у захваті прошепотів Вовк. – Воно думає, що я собака!
– Я добрий й симпатичний собачка, – сказав Вовк солодким голосом. – Усе своє життя я мріяв потоваришувати з Кошеням. Ходімо до мене в гості!
– Добре, ходімо, – погодилося Кошеня.
А тим часом усі наші друзі зібралися разом.
– До нашого міста пробрався Вовк, – стурбовано сказав Слон. – Він удає з себе собаку. Я хвилююся за ледачого Кошеня. Треба його знайти.
Жираф витягнув свою довгу шию. Він став вищим за всі будинки в місті.
– Я бачу всі вулиці й провулки, – сказав він. – Але Кошеня ніде немає.
Щеня понюхало землю.
– Ось сліди Кошеняти! – вигукнуло воно. – А поруч сліди Вовка! Ідіть за мною!
А Кошеня вже було у вовчій хатині.
– Ха-ха-ха! Я зовсім не собака, а злий сірий Вовк! Ану ж бо, розпуши свій хвіст і починай чистити мої чоботи!
– Але ж я не вмію! – перелякано скрикнуло Кошеня. – Я – ледар!
– Тоді я тебе з'їм! – розлючено вигукнув Вовк і кинувся на Кошеня...
Сліди привели Щеня прямісінько до вовчої хатини. Усі звірі навалилися на двері, але двері не піддавалися.
Тоді Жабеня стрибнуло у вікно. Воно спритно перескочило через Вовка, відкинуло клямку і впустило до хатини звірів.
Кошеня підбігло до Слона.
– Я більше не буду лінуватися. Ніколи! – запищало воно.
– А ти, Вовче, негайно випий ліки Доброти! – суворо сказав лікар Ведмідь і примусив Вовка випити три ложки чарівної мікстури.
– Дивіться! Дивіться! Очі у Вовка одразу стали жовтими!
Вовк гірко заплакав.
– Адже добрий Вовк у лісі пропаде! Що робити? Як мені жити?
– А ти йди до нас, працюватимеш світлофором, – сказав Жираф. – Гарна робота. Усі тебе поважатимуть.
Від радощів Вовк завиляв хвостом і став так танцювати, що каблуки відлетіли й хитрі чоботи розвалилися.
На площі Чотирьох Лап стоїть тепер світлофор. Це Вовк. Очі його спалахують то червоним, то жовтим, то зеленим світлом. Тепер тут ніколи не буває аварій.
І тепер учні йдуть через площу без страху.
– Які оцінки? – озивається Вовк до Кошеняти.
– Гарні! – гордо відповідає Кошеня.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова