Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ворони Ут-Рьоста

Петер Крістен Асбйорнсен

Норвезька легенда

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Д.Чербаджи

Буває так, що рибалки північної Норвегії, повернувшись з моря додому, знаходять то прилиплі до керма хлібні колосся, то ячмінні зерна в шлунку у виловленої риби.

Тоді вони знають, що їхні човни проходили повз чарівні острови, про які співається у старих дідівських піснях. Сонце світить там яскравіше, ніж тут, луки там зеленіші, поля більш родючі, а риба в морі ніколи не переводиться: скільки не закидай сіті - завжди повнісінькі.

Але не всім дано побачити ці острови. Тільки людині, що чиста серцем і смілива душею, у страшний час, коли люті хвилі загрожують загибеллю, відкриваються ці таємничі землі. І щасливий той, хто ступить на їхні привітні, сонячні береги, - він урятований.

За легендою в морі є три такі острови.

Один острів називається Сандфлес. Він постає з морської глибини, неподалік від Гельголанда, і берега його славляться рибою й дичиною.

Другий острів не має назви. Наче знехотя піднімається він у водах Вест-Фьорда. Його рівна поверхня так і залишається під водою, і тільки важке налите колосся колишеться над свинцевими хвилями.

Третій острів - найбільший - з'являється неподалів від Рьоста, на південь від Лофотенських островів, і називається Ут-Рьост.

Мешканці цієї благодатної землі ні в чому не знають потреби.

По великих зелених пасовищах Ут-Рьоста ходять огрядні стада, поля золотяться ячмінним колоссям, біля причалів стоять кораблі з рибальським знаряддям, завжди напоготові до виходу в море.

Старі рибалки розповідають, що їм траплялося бачити в морі невідомі кораблі, що мчали їм назустріч під усіма вітрилами.

Здається, ось-ось корабель вріжеться у рибальський баркас... Але в останню мить корабель раптом зникав, немов хмара, розвіяна вітром.

- Це Ут-Рьост вийшов на лови, - говорили старі рибалки.

***

Багато років тому жив неподалік від Рьоста бідний рибалка на ім'я Маттіас.

Дітей у нього була повна хата, а добра - всього лише човен та коза. Човен був старий, латаний-перелатаний, а коза худа й облізла, тому що харчувалася риб'ячими хвостами та жалюгідною травичкою, яку вона скубла на прибережних скелях.

Важко жилося Маттіасу. Діти його частенько були голодні. Але він був не з тих, хто скаржиться на долю і вішає голову, схиляючись перед невдачею.

- Нічого, нині вітер стрічний, завтра буде попутний, - любив примовляти Маттіас, коли йому не щастило. А не щастило йому часто, набагато частіше, ніж щастило.

І от якось вийшов Маттіас в море. Давно вже не було в нього такого гарного улову, як цього разу.

Одну за одною витягував він важкі сіті.

Човен його мало не до половини був забитий рибою, і він уже радів, підраховуючи, скільки борошна й сала купить він на гроші, виручені від продажу риби. Він був такий зайнятий своєю справою, що не помітив, як чорні хмари затягнули небо. Раптом стемніло, налетів ураган, і здійнялася така буря, якої Маттіас зроду не бачив.

Обважнілий від риби човен так і кидало з боку на бік. Врешті-решт бідоласі довелося викинути за борт весь улов, щоб не піти на дно разом зі своїм багатством...

І все ж таки йому було нелегко втриматися на оскаженілій хвилі. Але недарма Маттіас прожив усе своє життя біля моря.

Багато годин боровся він із бурею, спритно повертаючи човен щоразу, коли важкі вали падали на нього і морська безодня готова була його поглинути.

Час минав, а буря не вщухала, і туман згущався дедалі більше. В який бік не вдивлявся Маттіас - землі ніде не було видно. Чи то його закрутила буря, чи то вітер змінився, тільки він зрозумів, що його несе у відкрите море.

Він плив і плив, а куди - і сам не знав. Ось так все й було.

Як раптом серед гуркоту хвиль і виття вітру десь перед носом човна пролунав хрипкий крик ворона. Серце Маттіаса стислося.

"Це, напевно, морський дух співає мені похоронну пісню, - подумав рибалка. - Мабуть, прийшов мій останній час..."

Подумки він став прощатися з дружиною й дітьми і готуватися до смерті.

А каркання почулося вже зовсім поруч. Маттіас підвів голову. Перед самісіньким бортом промайнуло щось чорне, і він побачив на уламках щогли трьох величезних воронів.

Але в цей час сильна хвиля підхопила його човен і понесла далі.

Скоро Маттіас вже не міг боротися з бурею. Знесилені руки не могли впоратися з кермом. Від голоду і спраги він зовсім знесилив. І скінчилося тим, що він заплющив очі і заснув, опустивши голову на кермо...

Отямився Маттіас тому, що йому здалося, ніби човен торкнувся берега і тихо погойдується на місці.

Він здригнувся і підняв голову.

Хмари розійшлися. Крізь розриви хмар проглядало сонце і своїм яскравим промінням висвітлювало чудову землю. Схили пагорбів, вкриті оксамитовими луками і золотими нивами, спускалися до самого берега, а гори до самих вершин були одягнені у зелене лісове вбрання.

Повітря було ніби просякнуте запашним запахом трав і квітів, і Маттіас вдихав його на повні груди, наче це був солодкий цілющий напій.

"Тепер я врятований, - подумав Маттіас. - Це Ут-Рьост!"

Він витягнув човен на пісок і пішов стежкою, що ледь помітною ниточкою тяглася по ячмінному полю. З подивом роздивлявся Маттіас навсібіч - ніколи в житті не бачив він такого важкого налитого колосся.

Стежка привела його до низенької землянки, вкритої свіжим дерном. На її зеленому даху паслася біла коза з золотими рогами і шовковою шерстю. А перед землянкою на почорнілій колоді сидів маленький старий у білому жупані й курив люльку. Борода в нього була така довга, що звисала мало не до колін.

- Ласкаво просимо, Маттіасе, до нас на Ут-Рьост, - сказав старий.

- Хай щастя ніколи не покине цю землю, батьку, - сказав Маттіас. - Але хіба ти мене знаєш?

- А як же мені тебе не знати? Звичайно, знаю, - сказав старий. - Може, погостюєш у нас?

- З радістю, батьку, - відповів Маттіас.

- І ми гарній людині завжди раді, - сказав старий. - Скоро і сини мої повернуться. Чи не бачив ти їх у морі?

- Ні, батьку, нікого я в морі не бачив, окрім трьох воронів.

- Та це ж мої сини й були, - сказав, сміючись, старий. Він вибив свою люльку і підвівся. - Ну заходь, заходь, добра людина. Мабуть зголоднів, пити-їсти хочеш. - І він прочинив перед Маттіасом двері своєї землянки.

Маттіас переступив через поріг, та так і застиг на місці від подиву. В житті не бачив він одразу стільки всякої їжі. Стіл аж ломився під вагою мисок, тарілок, горщиків, глечиків. І чого тільки в них не було! І смажене, і варене, і солоне, і копчене, і сир, і сметана, і вершки, і паштет, і ціла гора Бергенських бубликів, і вино, і пиво, і мед!..

Маттіас їв безперестанку, пив без відпочинку, і все одно тарілка перед ним увесь час була наче незаймана, а склянка ані на мить не залишалася порожньою.

Сам господар їв мало, розмовляв і того менше та все на двері поглядав.

Раптом зовні зашуміли, заплескали сильні крила, і почулося хрипле каркання.

Двері з шумом розчинилися, і до землянки увійшли троє статних, плечистих парубків - один від одного вищий.

- Ось вони, мої сини! - сказав старий з гордістю.

Маттіас зніяковів, коли він побачив цих здоровенних хлопців. Він поспішив встати з-за столу. Але брати знову посадили його і почали навперебій пригощати.

Кожен з трьох братів їв і пив за трьох, а на столі нічого не зменшувалося, немов ніхто і не торкався їжі.

Вино брати запивали пивом, пиво - медом, але ніхто з них не п'янів, а до глечиків чиясь дбайлива рука весь час підливала питво.

До кінця вечері брати зовсім заприятелювали з Маттіасом. І, коли вони встали нарешті з-за столу, старший сказав Маттіасу:

- Ну, друже, лягай відпочивати. Завтра на світанку ми вийдемо на лови і тебе візьмемо з собою. Не можна ж тобі повертатися додому з порожніми руками!

Наступного ранку, на світанку, вони вийшли в море.

Тільки-но човен відчалив від берега, як здійнялася страшенна буря.

Старший брат тримав кермо, середній тримав вітрило, а молодший сидів на носі.

Маттіасу дали великий черпак, щоб він черпав воду. Добряче ж довелося йому попрацювати! Черпак так і миготів у нього в руках. І якби Маттіас не був увесь мокрий від води, він давно б промок від поту.

Човен мчав під усіма вітрилами, і брати навіть не приспустили їх, а коли води в човні набиралося дуже багато, брати ставили його так, щоб він нахилявся на бік і вода водоспадом стікала з корми.

Нарешті буря вщухла - так само раптово, як і почалася. Брати дістали свої рибальські снасті і закинули їх у море. І Маттіас закинув свої сіті.

Риби в цих місцях водилося стільки, що брати кожного разу витягували повні сіті, і тільки сітка Маттіаса як була, так і залишилася порожньою.

- Що ж це в тебе, друже, справа не йде? - сказав старший брат і перезирнувся з молодшими. - Адже риби навколо достатньо.

- Риби багато, тільки от не щастить, - відповів Маттіас.

- Може, в тебе сітка дірява? - сказав середній брат.

А молодший додав:

- Візьми-но оцю! Вона в нас запасна.

Маттіас закинув нову сітку, і не встигла вона зануритися в море, як її вже треба було витягувати. За все своє життя він не виловив стільки риби, скільки виловив тепер за один раз.

Коли човен був повний риби до країв, брати знову поставили вітрила і повернули човен до берегів свого дивного острова.

Подув попутний вітер, і човен летів по хвилях так само легко й швидко, як і тоді, коли він ішов порожній.

Повернувшись на берег, брати разом із Маттіасом почистили рибу і розвісили на вішаки - сушитися та в'ялитися.

А на другий день знову вийшли в море... І куди б вони не пливли, вітер завжди був для них попутний, а риба немов чекала на них.

Цілий тиждень прожив Маттіас на Ут-Рьості і нарешті почав збиратися додому.

Господарі не утримували його.

Вони віддали йому всю рибу, яку наловили того дня, а ще подарували йому на прощання новий восьмивесельний човен і на додачу до нього мішок борошна, цілу штуку тонкої парусини, діжку сала і ще багато всякого добра.

Маттіас не знав, як і дякувати старому та його синам.

- Довіку не забуду вас і вашу благословенну землю, - говорив він, вклоняючись.

- А якщо не забудеш, то ласкаво просимо до нас знову навесні, - сказав старий. - Поїдеш з нами рибу продавати. До твого приїзду вона якраз висохне.

- Та як же мені вас удруге знайти? Адже цього разу мене буря до вас закинула.

- А ти йди за вороном, коли він прямо у відкрите море летить, от і знайдеш нас, - сказав старий. - Ну, попутного тобі вітру! Прощавай!

І не встиг Маттіас відчалити від берега, як Ут-Рьост зник у тумані. Скрізь, куди не подивишся, без кінця і краю простягалося море.

Попутний вітер підхопив човен Маттіаса і поніс до рідних берегів.

Цілий рік прожив Маттіас вдома без горя й турбот.

А навесні, тільки-но минули зимові бурі, він знову спорядив свій човен і вийшов у море.

Одразу ж над його вітрилом закружляв ворон.

Ворон тричі хрипко крикнув і полетів, вказуючи Маттіасу шлях до берегів Ут-Рьоста...

Біля причалу дивного острова вже стояв напоготові корабель.

Маттіас ніколи не бачив такого великого, багатого корабля.

Він був такий величезний, що від носа до корми не долітав людський голос, і тому посередині корабля стояв матрос, який, почувши команду штурмана, передавав її керманичу. Та все одно обом доводилося кричати на все горло.

Господарі Ут-Рьоста вже завантажили на корабель рибу свого улову, і тепер залишалося тільки знести до трюму частку Маттіаса.

Але скільки не знімали риби з вішаків, на яких вона сушилася, риби на вішаках не меншало. На Ут-Рьості ні в чому не буває збитку.

Нарешті трюм був набитий доверху і корабель відчалив.

У Бергені Маттіас вдало продав свою рибу і на виручені гроші, за порадою старого, купив двощогловий човен з усім рибальським знаряддям.

- Ну, Маттіасе, - сказав господар Ут-Рьоста, прощаючись із ним, - настав час нам розлучатися. Ти нас більше ніколи не побачиш. Але, поки серце в тебе добре, а душа відважна, ми стоятимемо поруч із тобою за кермом, своїми плечима підпиратимемо щоглу, коли буря буде гнути її, разом із тобою будемо закидати сіті. І щастя не покине тебе!

Так воно з тих пір і пішло.

Яку б справу не почав Маттіас, щастя жодного разу не зрадило йому, а біда далеко обходила його дім на суші і корабель у морі.

І завжди, коли він вів свій вітрильник по неспокійних морських хвилях, коли він закидав свої сіті та витягав їх, чиїсь невидимі руки допомагали йому тримати кермо, ставити вітрила та тягнути сітку.

Дійсно, ніколи більше не довелося йому побачити чарівний острів та його щедрих господарів, але щороку, того самого дня, коли буря принесла його до дивних берегів Ут-Рьоста, він прикрашав вітрильник різнокольоровими прапорцями і запалював вогні на честь своїх невидимих друзів.

Автор: Асбйорнсен П.К.; ілюстратор: Чербаджи Д.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова