Сніжинки

У студеній високості
Народилися сніжинки,
І летять на землю в гості
Діамантові пушинки.

«Ой, які ж вони хороші!» –
Кажуть люди і дерева.
У таночку у пороші
Линуть білі королеви.

Тонко різьблені віночки
Із кришталю, із перлини.
Задивляються дубочки,
Зупиняються машини.

Фари блимають щасливі,
Зачаровані красою,
Ліхтарі у злотній зливі
Сяють срібною ясою.

Кличуть вікна всіх будинків
Їх щоденно і щонічно:
«Любі зіроньки-сніжинки,
Заквітчайте нам ялинки
Зеленаві, новорічні».

І красуням дуже любо,
Їм на серці радо, ніжно –
Всіх цілують в очі, в губи,
Пригортають білосніжно.

Дружно, весело, завзято
Закружляли в хуртовині
З-над Полісся по Карпати –
Ген по всенькій Україні.

«Будем вічно танцювати!» –
Кажуть збуджені сніжини.
Раптом стали опадати
На зволожені стежини..

«Що ж то буде?
Гине, гине
Вся краса чудова наша!»
Над полями квітень лине,
Табуни жене на пашу.

Укриває землю рястом,
Лунко лускає бруньками,
Розкидає зелень рясно
Променистими руками.

І сніжинкам боязливим,
Що забилися в яруги,
Каже тихо: «Ви, щасливі,
Заквітуєте удруге.

Подивіться – сад у цвіті
Теплим снігом сяє біло,
Це краплинки – ваші діти –
Щедро землю напоїли.

Це вони збудили соки,
Що дають життя рослині.
Жито виросте високе,
Шовк-трава на верховині.

Людям буде хліб і каша,
Буде яблук, винограду...
І краса казкова ваша
У очах цвістиме радо».