Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Велике задоволення

Катерина Карганова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Юдин

Жило собі Слоненя. Його так і звали – Слоненя. А в Слоненяти була мама – велика, розумна і добра Слониха. І всі її звали – Слониха-мама.

Якось маленьке Слоненя вирішило вирушити у свою першу самостійну подорож і сказало про це мамі.

– Ну що ж, – відповіла Слониха-мама, – ти прийняв правильне рішення. Найголовніше – зробити перший крок. І не лише для того, щоб навчитися ходити, а й для того, щоб більше знати і уміти. Після першого кроку буде другий, третій... Потім їх буде сто, двісті, триста... Прийде час, коли порахувати їх стане просто неможливо. Та й не варто. Важливо інше – знайти правильну дорогу, не збитися з неї та ні на кого не наступити. Іди, синочку! Будь уважним, дивись, слухай і не бійся ставити запитання. Ти отримаєш велике задоволення. Сміливіше, любий!

І Слоненя пішло.

Воно йшло й сурмило у свій ще зовсім маленький хобот:

– Ау-ду, ду-ду! Ау-ду, ду-ду! Я не боюсь, я сам іду. Туп-туп! – ось так.

Як це важливо – зробити перший крок!

А ще Слоненя думало про те, як добре було б отримати велике задоволення. І про те, скільки запитань йому доведеться поставити.

І ось – перше запитання!

– Хто це? – запитало Слоненя і обережно торкнулося хоботом довгих зелених вух, що погойдувались у повітрі і ніби намагалися полоскотати Слоненя за вушком.

– Хто це? Хто це?

Аж раптом згори почувся суворий скрипучий голос:

– Не "хто це?", а "що це?". Питання треба ставити правильно! Це – бананова пальма. Повтори!

Слоненя озирнулося, нікого не побачило, але слухняно повторило:

– Що це? Це – бананова пальма.

– Вірно. Молодець! Ну  ж бо, скуштуй її банан!

– Дякую! А це – велике задоволення? – радісно запитало Слоненя.

– Задоволення? – засміявся скрипучий голос. – Можливо! Але дуже маленьке. Бувай!

Слоненя з’їло банан і пішло далі. Маленьке задоволення було дуже смачне. А велике, мабуть, у тисячу разів смачніше. Але як його отримати?.. Слоненя замилилося і мало не наступило на сірий камінь, який раптом заворушився й висунув голову.

– Що це?! – вигукнуло Слоненя й відскочило назад.

– Не "що це?", а "хто це?!" – проскрипів уже знайомий голос зовсім поруч.

– Вибачте... Добрий день! – розгублено пробурмотіло Слоненя.

– Добррррого дня, добррррого! Ми вже бачилися. А питання все одно треба ставити правильно. Не "що це?", а "хто це?". Бо це не пальма, а жива істота! Че-ре-па-ха! Отже, слід запитати: "Хто це?" Повтори!

І Слоненя знову слухняно повторило:

– Хто це? Че-ре-па-ха. Жива істота... А велике задоволення? – наважилося запитати воно.

– Терпіння, друже, терпіння! Воно ще попереду. Кхр-кхр-кхр! – засміявся скрипучий голос.

Та Слоненя його вже не чуло. Воно бігло вперед – туди, де на нього чекало велике задоволення. Воно добігло до густих кущів і вирішило трохи перепочити.

"Тільки б встигнути до заходу сонця!" – подумало Слоненя, задерло голову і замість сонця побачило... це! Воно було велике! До самого неба! Золотисто-жовте з темними плямами! І дуже гарне!

– Що це? – не приховуючи захоплення, спитало Слоненя.

– Якщо маленьке Слоненя хоче щось запитати про мене, то слід казати "хто це?" – почувся з висоти лагідний голос.

– А-а-а! – зраділо Слоненя своїй кмітливості. – Звичайно, "хто це?". Ви – жива істота! Черепаха! Я знаю!

Золотисто-жовта істота тихо засміялася:

– Ти маєш рацію, малий! Я – жива істота. Але не Черепаха, а Жирафа. І познайомитися з тобою для мене – велике задоволення. До побачення!

"А для мене?" – хотіло спитати Слоненя. І глянуло собі під ноги: раптом велике задоволення впаде згори?

І щось таки впало – геп! – прямо Слоненяті на голову. А потім ще, ще й ще. Геп! Геп! Геп!

– Ай! Хто це? Ой! Що це? – верещало Слоненя, але зрозуміти нічого не могло. Усе навколо стрибало, переверталося, кривлялося й кричало:

– Що це? – Ноги! Що це? – Вуха! Що це? – Хобот! Що це? – Хвіст! Хто це? Хто це? Знаєте, хто це? Це...

– Це я! Я! – радісно закричало Слоненя та вискочило на середину галявини. – Це я – Слоненя! Ви що, мене не впізнали?

– А-а-а!!! – закричало у відповідь майже сто голосів. – Це Слоненя, яке всім ставить запитання і шукає велике задоволення!

– Слоненятку, лізь на пальму!

– Нумо стрибати через ліану!

Ну як тут встояти на місці?!

– Давай! Давай! Давай! – голосно кричало Слоненя.

Воно почало стрибати, кружляти, тупотіти ногами, плескати вухами!

На Слоненя напала така радість, що воно просто не могло зупинитися!

А коли нарешті зупинилось і озирнулося – на галявині нікого не було. Остання коричнева кулька з пустотливим поглядом зникла в листі.

– Куди ж ви?! Зачекайте! Я з вами! – у розпачі крикнуло Слоненя. – А що ж це було?.. Ні-ні! Не "що це?", а "хто це?" Це були живі істоти! Тільки, гадаю, не черепахи і не жирафи...

– Абсолютно вірно! Аж занадто живі істоти! Це – мавпочки. Шибеники й бешкетники. Ти робиш успіхи, маленьке Слоненя! Ніхто не поставив би питання точніше. "Хто це?" Саме так!

Знову той голос! Цього разу Слоненя дуже йому зраділо. "Зараз я дізнаюся, хто зі мною розмовляє!" – вирішило воно і розсунуло хоботом густе листя.

– Це-це-це ви розмовляєте зі мною таким скрипучим голосом? – спитало воно, затинаючись.

Пухнасте, яскраве, з великим гачкуватим носом і круглими чорними очима, хихикаючи, проскрипіло:

– Мабуть, я! Познайомимось! Папуга! – Папуга вклонився, підморгнув Слоненяті й додав: – Учений Папуга!

– Дуже приємно! – вклонилося у відповідь Слоненя і, ніяковіючи, спитало:

– А учений – це жива істота?

– Хо-хо-хо! – Запитання Слоненяти так розсмішило Папугу, що той ледве не впав із гілки. – Ти питаєш...

– Учений – жива істота? – підказало Слоненя.

– Буває – жива, а буває... усе залежить від того, чого він навчає. Втім, прийде час – сам про все дізнаєшся.

– А коли він настане?! – нетерпляче спитало Слоненя.

– Коли сонце стане не таким спекотним і прийде прохолода. Я запрошую тебе до школи. Там ти навчатимешся разом з іншими малюками. Прийдеш?

– Так, так! Дякую! Обов’язково прийду! – поспішно відповіло Слоненя.

– А зараз тобі вже час додому, – сказав Учений Папуга. – Твоя перша подорож була маленька, але дуже корисна. І я думаю, ти отримав велике задоволення!

– Як?! – роззявило від подиву рота Слоненя. – Я ж отримав тільки одне зовсім маленьке задоволення!

Папуга перелетів на ближчу гілку й подивився на Слоненя так, ніби бачив його вперше.

– Сподіваюсь, ти ж не думаєш, що велике задоволення – це тільки те, що можна з’їсти?

Слоненя заморгало, але нічого не відповіло. А Папуга продовжив:

– А висока пальма з м’яким, схожим на довгі вуха листям? А Черепаха зі своїм дивовижним кістяним домом, який вона носить на собі все життя? Думаю, ти не забув і красуню Жирафу з найдовшою шиєю в світі? Я вже не кажу про спритних, пустотливих мавпочок, з якими тобі було так весело. Хіба це не велике задоволення?

– Ось що мала на увазі моя мама! – засміялося щасливе Слоненя і погодилося з Ученим Папугою. – Це дуже, дуже велике задоволення!

– Чудово, малий! – вигукнув задоволений Папуга.

Велике задоволення – Це щось чарівне! Велике задоволення – Наука дивна! Велике задоволення – Ні з ким не сваритись. Велике задоволення З усіма здружитись!

А потім він злетів із гілки та крикнув Слоненяті на льоту:

– Ходи за мною! Я покажу тобі коротку дорогу додому!

Слоненя побігло слідом і думало: "Як чудово! Як усе чудово!"

Усе навколо захоплювало його: квіти, дерева, птахи, метелики... Ніколи в житті воно не бачило стільки цікавого, незнайомого, прекрасного! Скільки запитань можна поставити: "ХТО це?", "ЩО це?", "ДЕ?", "ЧОМУ?" – І на все знайти відповіді!

Але це буде вже потім, коли Слоненя вирушить у нову Велику подорож. І отримає від неї не просто велике задоволення, а найбільше задоволення! Якщо, звісно, вибере правильну дорогу, не зіб’ється зі шляху й ні на кого не наступить.

Минув час. Почалися заняття в школі. Слоненя стало старанним учнем. Учений Папуга часто його хвалив і навіть пробачав маленькі витівки, без яких не може жити жодна дитина.

А на перервах можна було почути пісеньку, яку співали малюки. Ось вона:

Автор: Карганова К.; ілюстратор: Юдин В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова