Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Read in English

Василина Прекрасна

Російська народна казка

Василина Прекрасна

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Петров

В одному царстві жив колись купець. Дванадцять років жив він у шлюбі та нажив тільки одну доньку, Василину Прекрасну. Коли мати померла, дівчинці було вісім років. Помираючи, купчиха покликала до себе доньку, вийняла з-під ковдри лялечку, віддала їй та сказала:

– Послухай, Василино! Запам'ятай і виконай останні мої слова. Я помираю і разом зі своїм материнським благословінням залишаю тобі оцю лялечку, тримай її завжди при собі й нікому не показуй. А якщо трапиться з тобою якась біда, дай їй поїсти і запитай у неї поради. Поїсть вона і скаже тобі, чим зарадити нещастю. Потім мати поцілувала дочку і померла.

Після смерті дружини купець сумував, а потім став думати, як би знову одружитися. Він був чоловік добрий, тож багато хто не відмовив би йому, найбільше припала йому до вподоби одна вдовиця. Вона була вже в літах, мала своїх двох дочок, майже одноліток Василини, – отже, і хазяйка, і мати досвідчена.

Купець одружився із вдовицею, але помилився і не знайшов у ній доброї матері для своєї Василини. Василина була найпершою на все село красунею, мачуха та сестри заздрили її красі, примушували її багато працювати, щоб вона від роботи схудла, а від вітру й сонця почорніла, зовсім життя від них не було!

Василина все переносила покірно і з кожним днем все гарнішала й наливалася, а між тим мачуха з доньками своїми худла й поганішала від злості, незважаючи на те, що вони завжди сиділи склавши руки, як пані. Як же це так робилося? Василині допомагала її лялечка. Без неї дівчинка не впоралася б з усією роботою! Зате Василина сама, бувало, не поїсть, а лялечці залишить найсмачніший шматочок, і ввечері, як всі ляжуть спати, вона замкнеться в комірчині, де жила, та й пригощає її, примовляючи:

– На, лялечко, поїж, про мою біду послухай! Живу я в домі у батька, немає в мене жодної радості, зла мачуха зводить мене з білого світу. Навчи мене, як мені бути й жити і що робити?

Василина Прекрасна

Лялечка поїсть, а потім і дає їй поради та втішає в горі, а до ранку всяку роботу робить за Василину, та тільки відпочиває в холодочку та рве квіточки, а у неї вже і грядки виполоті, і капуста полита, і вода принесена, і піч витоплена. Добре було жити їй із лялечкою.

Минуло кілька років, Василина виросла, настав їй час нареченого шукати.

Василина Прекрасна

Усі женихи поблизу почали на Василину задивлятися, а на її сестер ніхто й не дивиться. Мачуха свариться ще голосніше і всім женихам відповідає:

– Не видам меншої перед старшими!

А проводячи женихів, побоями зганяє зло на Василині.

От якось купцеві знадобилося поїхати з дому на довгий час по торгових справах. Мачуха переселилася до іншого будинку, а будинок цей стояв на краю дрімучого лісу, а в самому лісі на галявині стояла хижка, а в хижці жила Баба-Яга, нікого вона до себе не підпускала і їла людей, наче курчат. Переселившись, купчиха постійно посилала ненависну їй Василину до лісу по те, чи по це, але вона завжди поверталася додому щасливо: лялечка вказувала їй шлях і не підпускала до хижі Баби-Яги.

Настала осінь. Мачуха роздала усім трьом дівчатам роботу на вечір: одній сказала мереживо плести, другій – панчохи, а Василині наказала прясти. Погасила вогонь в усьому домі, залишила тільки одну свічку там, де працювали дівчата, і сама лягла спати.

Василина Прекрасна

Дівчата працювали. Одна з мачухиних дочок узяла щипці, щоб поправити світильник, та замість того, за наказом матері, начебто ненавмисно і загасила свічку.

– Що тепер нам робити? – питають дівчата. – Вогню немає у цілому домі, а робота наша не закінчена. Треба побігти по вогонь до Баби-Яги!

– Мені від шпильок світло! – сказала та, що плела мереживо. – Я не піду.

– І я не піду, – сказала та, що в'язала панчоху. – Мені від спиць світло!

– Тобі по вогонь іти, – закричали обидві. – Іди до Баби-Яги!

І виштовхали Василину з кімнати.

Василина пішла до своєї комірчини, поставила перед лялечкою приготовану вечерю і сказала:

– На, лялечко, поїж та про моє горе послухай: мене посилають по вогонь до Баби-Яги, з'їсть вона мене!

Лялечка поїла, і очі її заблищали, як дві свічки.

– Не бійся, Василино! – сказала вона. – Іди, куди посилають, тільки мене тримай завжди при собі. Зі мною нічого не станеться з тобою у Баби-Яги.

Василина зібралася, поклала лялечку свою до кишені і, перехрестившись, пішла у дрімучий ліс.

Йде вона і тремтить. Раптом скаче повз неї вершник: сам білий, одягнений в біле, кінь під ним білий, і збруя на коні біла, – стало надворі світати.

Василина Прекрасна

Йде вона далі, аж скаче другий вершник: сам червоний, одягнений у червоне та на червоному коні, – стало сходити сонце.

Василина Прекрасна

Василина йшла цілу ніч і весь день, лише під вечір наступного дня вийшла на галявину, де стояла хижка Баби-Яги, паркан навколо хижі – з людських кісток, на паркані стирчать людські черепи з очима, замість дверей біля воріт – ноги людські, замість засувів – руки, замість замку – рот із гострими зубами. Василина обімліла від жаху та й стала як укопана. Раптом їде знову вершник: сам чорний, одягнений в усе чорне та на чорному коні, під'їхав до воріт Баби-Яги і зник, як крізь землю провалився, – настала ніч.

Але темрява тривала недовго: в усіх черепів на паркані засвітилися очі, і на всій галявині стало видно, як удень. Василина тремтіла зі страху, але, не знаючи, куди бігти, залишалася на місці.

Згодом почувся в лісі страшенний шум: дерева затріщали, сухе листя захрустіло, виїхала з лісу Баба-Яга – у ступі їде, товкачем поганяє, помелом слід замітає. Під'їхала до воріт, зупинилася і, обнюхавши навколо себе, закричала:

– Фу, фу! Людським духом пахне! Хто тут?

Василина Прекрасна

Василина підійшла до старої зі страхом і, низько вклонившись, сказала:

– Це я, бабуню! Прислали мене сестри до тебе по вогонь.

– Добре, – сказала Баба-Яга, – знаю я їх, ти спочатку поживи та попрацюй в мене, тоді й дам тобі вогню; а якщо ні, то я тебе з'їм!

Потім звернулася до воріт і гукнула:

– Гей, засуви мої міцні, відімкніться, ворота мої широкі, відчиніться!

Ворота відчинилися, Баба-Яга в'їхала, посвистуючи, за нею увійшла Василина, а потім знову все замкнулося.

Увійшовши до хати, Баба-Яга лягла на лавці й каже Василині:

– Подавай-но сюди, що там є в печі: я їсти хочу.

Василина запалила скіпку від тих черепів, що на паркані, і почала витягати з печі та подавати Бабі-Язі страви, а страв наготовлено було душ на десять, з льоху принесла вона квасу, меду, пива й вина. Усе з'їла, усе випила стара, Василині залишила тільки трохи капусняку, окраєць хліба та шматок свинини. Стала Баба-Яга спати лягати та й каже:

– Коли завтра я поїду, ти дивись – двір вичисти, хату вимети, обід приготуй, білизну випери та піди до засіки, візьми чверть пшениці й відділи її від чорнушки. Та щоб усе було зроблено, бо інакше – з'їм тебе!

Василина Прекрасна

Після такого наказу Баба-Яга захропіла, а Василина поставила недоїдки перед лялечкою, залилася сльозами й каже:

– Бери, лялечко, поїж, про моє горе послухай! Важку дала мені Баба-Яга роботу і погрожує з'їсти мене, якщо все не виконаю, допоможи мені!

Лялечка відповіла:

– Не бійся, Василино Прекрасна! Повечеряй, помолися та лягай спати, вечір думає, а ранок умає!

Вранці прокинулася Василина, а Баба-Яга вже встала, визирнула у вікно: у черепів очі потухли, ось майнув білий вершник – і зовсім розвиднилося. Баба-Яга вийшла у двір, свиснула – перед нею з'явилася ступа з товкачем і помелом. Промайнув червоний вершник – зійшло сонце. Баба-Яга сіла в ступу і виїхала з двору, товкачем поганяє, помелом слід замітає.

Залишилася Василина сама, оглянула будинок Баби-Яги, здивувалася достатку в усьому і зупинилася в роздумах: за яку роботу їй спершу братися. Дивиться, а вся робота вже зроблена, лялечка вибирає з пшениці останні зерна чорнушки.

– Ах ти, рятівнице моя! – сказала Василина лялечці. – Ти від біди мене врятувала.

– Тобі залишилося тільки обід приготувати, – відповіла лялечка, залізаючи до кишені Василини. – Приготуй з Богом, та й відпочивай на здоров'я!

Під вечір Василина накрила на стіл і сіла чекати на Бабу-Ягу. Почало сутеніти, майнув за воротами чорний вершник – і зовсім стемніло, тільки світилися очі в черепів. Затріщали дерева, зашелестіло листя – їде Баба-Яга. Василина зустріла її.

– Чи все зроблено? – запитує Баба-Яга.

– Подивися сама, бабуню! – відповідає Василина.

Баба-Яга все оглянула, посердилася, що нема за що посварити, і сказала:

– Ну, добре!

Потім крикнула:

– Вірні мої слуги, любі мої друзі, намеліть мою пшеницю!

З'явилися три пари рук, схопили пшеницю і забрали геть з очей. Баба-Яга наїлася, стала лягати спати і знову дала наказ Василині:

– Завтра зроби те ж саме, що й сьогодні, і крім того візьми з засіки мак та очисти його від землі по зернятку, бо бач, хтось по злобі землі в нього намішав!

Сказала так стара, повернулася до стіни і захропіла, а Василина почала годувати свою лялечку. Лялечка поїла і сказала їй як і вчора:

– Молися Богу та лягай спати: вечір думає, а ранок умає, все буде зроблено, Василино!

Зранку Баба-Яга знову поїхала в ступі з двору, а Василина з лялечкою всю роботу негайно зробили. Стара повернулася, оглянула все й вигукнула:

– Вірні мої слуги, любі мої друзі, вичавте з маку олію!

З'явилися три пари рук, схопили мак і забрали геть з очей. Баба-Яга сіла обідати, вона їсть, а Василина стоїть мовчки.

– Що ж ти нічого не говориш до мене? – сказала Баба-Яга. – Стоїш наче німа?

– Не смію, – відповіла Василина, – а якщо дозволиш, то мені хотілося б про дещо запитати в тебе.

– Запитуй, тільки не всяке питання до добра веде: хто багацько знає, той мало має!

– Я хочу запитати тебе, бабуню, тільки про те, що бачила: коли я йшла до тебе, мене обігнав вершник на білому коні, сам білий і в білому одязі: хто він такий?

– Це день мій ясний, – відповіла Баба-Яга.

– Потім обігнав мене другий вершник на червоному коні, сам червоний і весь у червоному одязі, це хто такий?

– Це моє сонечко червоне! – відповіла Баба-Яга.

– А хто такий чорний вершник, що обігнав мене біля твоїх воріт, бабуню?

– Це ніч моя темна – усі мої слуги вірні!

Василина згадала про три пари рук і замовчала.

– Що ж ти іще не питаєш? – каже Баба-Яга.

– Досить мені й цього, адже ти сама, бабуню, сказала, що хто багацько знає, той мало має.

– Добре, – сказала Баба-Яга, – що ти питаєш тільки про те, що бачила за двором, а не у дворі! Я не люблю, щоб у мене сміття з хати виносили, і занадто допитливих з'їдаю! Тепер я тебе запитаю: як встигаєш ти виконувати роботу, яку я задаю тобі?

– Мені допомагає благословіння моєї матері, – відповіла Василина.

– То он воно як! Забирайся ж ти від мене, благословенна донька! Не треба мені благословенних!

Витягла вона Василину з кімнати та й виштовхала за ворота, зняла з паркану один череп з палаючими очима, наштрикнула його на палицю, віддала їй і сказала:

– Ось тобі вогонь для мачухиних дочок, візьми його, адже вони по нього тебе сюди прислали.

Василина Прекрасна

Побігла мерщій Василина при світлі черепа, що згас тільки на світанку, і нарешті під вечір другого дня дісталася до свого дому. Підходячи до воріт, вона хотіла було кинути череп: "Напевно, вдома, – думає собі, – вже більше не треба вогню". Але раптом почувся глухий голос із черепа:

– Не кидай мене, неси до мачухи!

Вона подивилася на будинок мачухи і, не бачачи в жодному вікні ані вогника, зважилася йти туди з черепом. Вперше зустріли її лагідно і розповіли, що з тієї пори, як вона пішла, у них не було в хаті вогню: самі висікти ніяк не могли, а який вогонь приносили від сусідів – той згасав, тільки-но входили з ним до хати.

– Може твій вогонь втримається! – сказала мачуха.

Внесли череп до кімнати, а очі з черепа так і дивляться на мачуху та її дочок, так і палають! Ті давай ховатися, але куди не кинуться – очі скрізь за ними так і стежать, до ранку зовсім спалили їх на попіл, тільки Василини не зачепило.

Вранці Василина зарила череп у землю, замкнула двері на замок, пішла до міста і попросилася пожити до однієї безрідної старенької. Живе собі та й чекає на батька. От якось каже вона старенькій:

– Нудно мені сидіти без діла, бабуню! Сходи, купи мені льону найкращого, я хоч прястиму.

Старенька пішла купила льону гарного, Василина сіла за справу, робота так і горить у неї, і пряжа виходить рівна та тонка, як волосина. Набралося пряжі багато, пора б і за ткання прийматися, та таких берд не знайдуть, щоб годилися на Василинчину пряжу, адже ніхто не береться й зробити. Василина стала просити свою лялечку, та їй і каже:

– Принеси-но мені якесь старе бердо, та старий човник, та кінської гриви, я все тобі змайструю.

Василина дістала все, що треба, і лягла спати, а лялечка за ніч приготувала гарний верстат. До кінця зими і полотно було виткане, та таке тонке, що крізь голку замість нитки протягти можна. Навесні полотно вибілили, Василина і каже старій:

– Продай, бабуню, це полотно, а гроші візьми собі.

Стара глянула на товар і ахнула:

– Ні, дитино! Такого полотна, крім царя, носити нема кому, понесу до палацу.

Пішла стара до царських палат та все під вікнами походжає. Цар побачив і запитав:

– Чого тобі, бабуню, треба?

– Ваша царська величність, – відповідає стара, – я принесла дивовижний товар, нікому, крім тебе, показати не хочу.

Цар наказав впустити до себе стару і, як побачив полотно, – здивувався.

– Що хочеш за нього? – запитав цар.

– Йому ціни немає, царю! Я тобі в дар його принесла.

Василина Прекрасна

Подякував цар і відпустив стару з подарунками.

Стали царю з того полотна сорочки шити: розкроїли, та ніде не могли знайти швачки, яка б взялася робити. Довго шукали, нарешті цар покликав стару і сказав:

– Якщо зуміла ти напрясти й виткати таке полотно, зумій з нього й сорочок пошити.

– Не я, государю, спряла й виткала полотно, – сказала стара, – це робота дівчини, що живе в мене.

– Ну то нехай вона і пошиє!

Повернулася старенька додому і розповіла про все Василині.

– Я знала, – каже Василина, – що ця робота моїх рук не мине.

Замкнулася у своїй кімнаті, взялася до роботи, шиє не покладаючи рук, і згодом дюжина сорочок була готова.

Понесла стара до царя сорочки, а Василина вмилася, зачесалася, вдяглася та й сіла під вікном. Сидить собі й чекає, що далі буде. Бачить: йде у двір до старої царський слуга; увійшов до хати й каже:

– Цар-государ хоче бачити майстриню, що пошила йому сорочки, та нагородити її зі своїх царських рук.

Пішла Василина і постала перед очима царськими. Як побачив цар Василину Прекрасну, так і закохався у неї без пам'яті.

– Ні, – каже він, – красуне моя! Не розлучуся я з тобою, будеш ти моєю дружиною.

Узяв тоді цар Василину за білі руки, посадив її поруч із собою, а там і весілля справили. Скоро повернувся й батько Василини, втішився її долею та залишився жити біля дочки. Стареньку Василина взяла до себе, а лялечку до кінця свого життя завжди носила в кишені.

Василина Прекрасна



Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Петров М.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова