І.Бєлишев

Уперте кошеня

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Рєпкін

В однієї дівчинки жило маленьке сіре кошеня. Воно було таке вперте, що все хотіло робити по-своєму. Якось вийшло кошеня погуляти, а дівчинка йому каже:

— Не йди далеко, заблукаєш.

Не послухалося кошеня і пішло у ліс.

Йшло-йшло та й заблукало. Ходить котик по лісу, ніяк дороги додому не знайде, — так і ходив до ночі.

Раптом заухкав у лісі пугач. Злякалося кошеня, сіло на пеньок і заплакало.

Біжить мимо зайчик. Побачив кошеня і питає:

— Ти чого тут сидиш?

А кошеня йому відповідає:

— Я загубився.

— От дивак, — здивувався зайчик. — Ти хто такий?

— Не знаю, — каже кошеня, — я маленький.

— От дурний, адже мама в тебе хто?

— А в мене замість мами дівчинка, — відповідає кошеня.

Засміявся зайчик, сів біля пенька на траву, заплескав вухами і почав думати.

Думав-думав та й каже:

— А ти стрибати вмієш?

— Стрибати я добре вмію, — відповідає кошеня.

— Ну тоді ти зайченя, — каже йому зайчик. — Ходімо, я тебе додому відведу.

Пострибали вони разом. Перестрибнули канаву, а зайченя й питає:

— А чому в тебе вуха маленькі?

— От причепився, — розсердилося кошеня, — чому та чому. Чи не все одно? У мене зате хвіст довгий.

— Ну гаразд, — відповів зайчик, — тоді пішли далі.

Привів зайчик кошеня до городу, де жили зайці.

— Мамо, — каже він зайчисі, — я в лісі зайченя знайшов.

— Добре, — відповідає зайчикова мама, — дай йому поїсти та лягайте спати, пізно вже.

Взяв зайчик капустяний лист і дає кошеняті.

— На!

— Що — на? — дивується кошеня.

— Це значить, бери та їж, — каже йому зайчик.

Взяло кошеня капустяний лист і заплакало.

— Я, — каже, — їсти його не вмію, я маленький.

— Що ти все маленький та маленький, — передражнив його зайчик, — я сам теж маленький, а дивись як...

Вихопив він у кошеня капустяний лист і одразу його згриз, тільки один кінчик лишився.

Взяло кошеня кінчик капустяного листа і стало ним сльози витирати. Побачила кошеня зайчикова мама, похитала головою.

— Ні, — каже, — це не зайченя.

— Зайці! — закричала вона, — Ану швидше всі сюди, подивіться, якесь звірятко мій син у лісі знайшов.

Зібралися зайці, дивляться, ніяк не можуть второпати, що це за звір незрозумілий.

Вийшов з ліщини старий кульгавий та кривоногий заєць.

— Відійдіть, — каже, — дайте мені подивитися.

Оглянув кульгавий заєць кошеня з усіх боків і питає:

— А чи вмієш ти лазити по деревах?

— Вмію, — відповідає кошеня.

— Ну тоді ходімо, я відведу тебе додому. Я знаю, хто ти. Ти — білченя. Бачите: вуха маленькі, а хвіст довгий та пухнастий.

— Вірно, вірно, — закричали зайці. — Як це ми раніше не здогадалися.

Пошкандибав кривоногий заєць, а кошеня за ним. Перейшли вони через поле, зайшли на узлісся і прийшли до старого дуба. Тут у дуплі жила білка.

Підійшов кульгавий заєць до дупла і затарабанив по стовбуру.

— Хто там, — крикнула зверху білка.

— Це я, кульгавий заєць, білченятко до тебе привів.

— Нехай лізе сюди, — каже білка. — Мені ніколи, я запаси на зиму готую.

Полізло кошеня по дубу. Лізло, лізло, насилу дібралося. Сунулося в дупло, а білка йому дає шишку:

— На, — каже, — бери, їж.

Образилося кошеня:

— Сама таке їж, — каже кошеня і кинуло шишку.

— Як ти смієш, — закричала білка, — шишки кидати! От я тебе покараю!

Хотіла вона його відшльопати, замахнулася лапою та зупинилася.

Подивилася і каже:

— Адже ти не білченя!

— Я не знаю, — відповідає кошеня, — я їсти хочу.

— Що тобі дати, — каже білка, — хочеш сушених грибів?

— Ні, — відповідає кошеня, — я мишку хочу.

— От дурний, — розсердилася білка, — що ж ти мені раніше не сказав, я б відразу здогадалася, що ти їжаченя.

Привела білка кошеня до їжаків.

— Заберіть, — каже, — ваше їжаченя, його в лісі знайшли.

— Нехай іде до їжаченят, — відповідає їжачиха, — мишку з'їсть та спати лягає.

Повечеряло кошеня та тільки-но лягло спати разом з їжачатами, як схопиться!

— Ой, не можу, усі боки поколов, — і заплакало.

Прокинулася їжачиха і каже:

— Що мені з тобою робити? Не зайченя ти, не білченя, не їжаченя. Хто ж ти?

— Я не знаю, — відповідає кошеня, — я маленький.

Позіхнула їжачиха та пішла спати до себе в нору. А кошеня сіло під деревом і проплакало всю ніч.

Вранці, коли визирнуло сонечко, на високій сосні прокинулася ворона. Побачила вона кошеня і каже:

— А я знаю, хто ти.

— Хто? — питає кошеня у ворони.

— Кошеня ти, ось хто, — відповідає ворона.

— Правду кажеш? — говорить кошеня.

— От дивак, чи то я кошенят не бачила?

— Вороно, вороно, — запитує їжачиха, — а чи не знаєш ти, де він живе?

— Знаю.

— То відведи його додому.

Ворона полетіла, а кошеня за нею побігло. Вийшли вони з лісу на дорогу. Побачило кошеня будинок, задерло хвостика і побігло щодуху.

Прибігло і каже:

— Ніколи більше в ліс ходити не буду.