Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Г.Циферов

У ведмежачу годину

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Тржемецький

Коли я був маленький, я ходив у дитячий садок. Нещодавно я дізнався, що й звірі теж ходять.

Так, так. Мій знайомий ослик і його друзі, порося і ведмедик, придумали, наприклад, свій дитсадок.

І у них все, як у справжньому дитсадку.

Навіть розклад є, коли вони що роблять.

Ось, наприклад, вранці. Вранці вони слонячать, а це значить — добре і багато їдять.

Потім свинячать. Ну, це й без слів ясно. Просто сидять у брудній калюжі.

Потім вони каченячать — миються.

І знову слонячать — обідають.

А після обіду ведмежачать — міцно сплять.

Дуже гарний розклад, чи не правда? Коли я його прочитав, він мені дуже сподобався. Так сподобався, що вирішив я сам пожити у дитсадку.

Цілий рік я жив там, слонячив, каченячив, а іноді, якщо з кимось траплялося щось кумедне, я це записував.

Ось чому я назвав ці казки «У ведмежачу годину». Я писав їх, коли всі спали.

Як ослик купався

Прийшов довговухий до річки, а вода холодна. Опустив він ніжку і зацокотів зубами: кккк...

Визирнуло з води жабеня і запитало

— Чого ви тут цокаєте: кккк!

Осликові стало соромно, що він боїться холодної води.

— А я, я тому що кккк... Просто я їм дерев'яні колоди. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — сказало жабеня. — Отже, ви — той самий страшний крокодил.

— Абсолютно точно, — кивнув ослик.

— А, вибачте, будь ласка, — знову запитало жабеня, — а крім колод, ви ще щось можете їсти? Я чув, паротяг, навіть.

— Абсолютно точно, — кивнув ослик.

— Ну, а чому тоді, — заквакало жабеня, — ви такий худий?

— Просто, — відповів ослик, — спізнився сьогодні з'їсти паротяг. Я прийшов, а він поїхав в Африку гріти животик.

— Зрозуміло, — сказало жабеня. — В Африці спекотно. І якщо там довго гріти живіт, він розтане, і замість паротяга вийде корито.

— Ну то й що, — сказав ослик. — Адже корито з'їсти ще простіше.

— От, от, — застрибало жабеня, — я теж так подумав. Чому і заговорив про паротяги. Любий крокодиле, у мене є корито. У ньому мама купає мене в чистому дощику. Мені це не подобається. Адже я... люблю бруд. Чи не допоможете ви? Чи не з'їсте це кляте корито на сніданок?

І тут ослик зареготав.

— Ото вже хитрун! Я хотів його обдурити, а виходить, він обдурив мене. Тож слухай, замазуро. Я не крокодил, звичайно. Але якщо ти не будеш митися, з'явиться справжній крокодил і з'їсть тебе. Більше за всякі колоди та корита вони люблять брудних жаб. Мийся швидше!

Де мотузочка?

Ослик любив казати «Все на світі просто, просто». Це, нарешті, набридло Ведмедику, і він сказав:

— Якщо все просто, то поясни, наприклад, чому зірки висять у небі і не падають. Хіба це просто?

— Звичайно, — сказав ослик. — Вони на ниточці.

— Ну, а Земля?

— Земля — вона велика і товста. Вона на мотузочці.

— А цікаво знати, — буркнув ведмедик, — де та мотузочка?

— Мабуть, десь є. Просто треба подивитися.

Вони пішли й подивилися. Спочатку вони побачили кілочок. Потім мотузочку. А на мотузочці — маленьке, маленьке ягня.

— Ось, — зареготав ведмедик, — одне ягня тримає всю нашу Землю! Хіба це не смішно, ослику?

— Ні, — зітхнув ослик, — це зовсім сумно. Адже дуже важко такому маленькому тримати таку велику Землю!

Не фантазуй

Ослик і його друзі завжди просипали. І от одного разу сказав ослик:

— Треба щось робити.

— Так, — сказав Ведмедик. — Півника б завести непогано. Він будить.

— А що таке півник — запитав дурний ослик.

— Ну, як тобі пояснити, — зацмокав Ведмедик. — По-перше, у нього гребінь.

— Гребінь, — не дослухав ослик, — знаю, це те, чим гребуть.

І він одразу ж побіг на луг, знайшов граблі й поставив їх на потилицю.

— Ось, здається, півник.

— Е-е-е-е, — засміявся Ведмедик. — Не півник, а телевізор.

— Телевізор — здивувався ослик. — А що це?

— Це дуже складна річ, — сказав Ведмедик.

— Ведмедику, — спитав ослик, — ну, а що їсть ця складна річ?

— Лампочки, любий ослику, лампочки. Якщо в телевізора відкрити живіт — там самі лампочки.

— Самі лампочки. Ну то й що? — Ослик усміхнувся, взяв торбу і пішов у місто.

— Тридцять лампочок. На обід, на сніданок і на вечерю, — сказав він продавцеві.

І всі тридцять лампочок зникли в животі ослика. Ослик погладшав, а під вечір засвітився.

Так, лампочки горіли у нього в животі, а всі думали: «А чи ослик це? Може, це маленький тролейбус?»

Ну, звичайно, ви не забули, що на потилиці в ослика стирчали граблі, а ланцюжок вогників світився навкруг живота. І якби ви побачили ослика, то не впізнали б його. Ви б помилилися. Помилилися. Того вечора помилялися всі.

Кожен ставав за осликом у чергу і чекав, коли той його відвезе.

Але ослик не міг везти стільки народу. І він утік.

Але бувають же такі люди! Вони всюди бігали за осликом і кричали:

— Неподобство! Цей тролейбус відмовляється їхати. А хто дозволив йому, він же міський транспорт!

Врешті-решт справа кінчилася тим, що прийшов міліціонер.

Він узяв тролейбус за вушко і повів у міліцію. Там тролейбус поставили в кут, і він простояв у ньому всю ніч.

А до ранку вогні згасли, гребінь впав, і всі побачили:

— Та це ж дурний ослик!

Ослика відпустили додому і попросили більше не фантазувати. Не уявляти себе ані півнем, ані телевізором.

Пироги

Одного разу ослик, поросятко та ведмедик пекли пироги. І раптом ослик сказав:

— А ви знаєте, нещодавно я читав стару книгу. Там човни називалися дуже схоже — піроги. Мабуть, їх теж пекли?

— Звичайно, пекли, — заверещало порося. — А якщо вони починали текти, то дірочки затикали родзинками.

— Хо-хо! — зареготав ведмедик. — А це дуже смачно. Давайте спечемо таку пірогу і трохи поплаваємо в ній.

— Ура! — закричали ослик та порося і взялися за діло.

Дивна вийшла пірога. Смачна і велика-велика. Навіть слон зміг би в ній плавати. А ослик, поросятко та ведмедик всілися зовсім вільно. І попливли.

День пливли, два.

Їсти захотіли. З'їли шоколадні вітрила.

День пливли, два.

Їсти захотіли. З'їли пряникові весла.

День пливли, два.

Їсти захотіли. Стали виколупувати родзинки.

І тут пірога пішла на дно.

— Здається, тонемо, — зарохкало порося.

— Так, так, — відповів ослик, — вже давно.

— Що ж робити! — закричав Ведмедик.

— Кру-у-уг. Під час катастроф завжди-и потрібен рятувальний кру-у-уг, — заплакав ослик, — потрібен кру-у-уг.

— А, — забурчав ведмедик, знаю. Круг - це таке кругле. Ведмедик подивився на кожного з них і сказав:

— Порося буде кругом, воно найкругліше.

Ослик і ведмедик сіли поросяті на спину і попливли.

Вони пливли так до самого берега. І тільки рибам було шкода порося. Вони зітхали й говорили:

— У цього круга дуже сумний вигляд, мабуть у ньому дірки: він без кінця хрипить і рохкає.

Доріжка

Ти знаєш, як умів ослик жартувати. Власне кажучи, це було єдине, що його виручало.

Ось, наприклад, одного разу був такий випадок.

Пішов ослик на луг ловити метеликів. Ходив, ходив — нікого. Та раптом під кущами — щось велике, плямисте.

«О, — подумав ослик, — це метелик!»

І ослик накрив його сачком. А метелик як загарчить:

— Яке неподобство! Хто посмів це зробити!

— Я, — сказав ослик. — І зовсім це не неподобство. От ти поводиш себе жахливо, метелику, якщо так гарчиш. Метелики не повинні гарчати.

— Та я не метелик, — знову загарчало під кущем, — я тигр.

— Тигр, — злякався бува ослик. — Рятуйтеся! — І одразу ж подумав — Ні, ти не тигр, — сказав він. — Який же ти тигр, якщо в тебе на голові ковпак? Ти просто блазень.

— Який ще блазень? — здивувався тигр.

— Гороховий, — сказав ослик. — І тобі треба їсти горох.

— А це смачно? — спитав тигр.

— Смачніше за все-все на світі! — відповів ослик.

— А дай покуштувати, — попросив тигр.

— Гаразд, — сказав ослик. — Тільки спочатку ти зробиш те, про що я попрошу. Отже, значить, я тебе два рази стукну, а ти промовчиш.

— Гаразд, — кивнув тигр, — трішки потерплю заради твого гороху.

А ослик мерщій побіг додому і сказав:

— А ви знаєте, поросятку та ведмедику, я купив чудову доріжку. Таку в смужечку... Погляньте.

І показав на тигра.

Поглянули друзі і заплакали:

— Навіщо ти привів його, він нас з'їсть!

— Боягузи, — закричав ослик. — До чого дожили, доріжок навіть стали боятися. А ну, дивіться, зараз я буду вибивати з неї пил.

І ослик змахнув палицею і з усієї сили стукнув тигра по носі.

— Ой, — закричав тигр. — Не треба мені гороху. Не треба!

І він затиснув ніс лапою і втік до лісу.

Ну, а ослик? Ти гадаєш, він радів? Ні, він був справжній жартівник. Тому він і сказав із сумом:

— Ну от бачите, що ви наробили. Все вам не подобається. Через вас втекла така гарна доріжка. Ніколи я її більше не побачу.

І тут ослик заплакав, а ведмедик і порося стали його втішати:

— Пробач нам, ми такі дурні.

Літачок

Ослик ходив і з самого ранку кричав: «Уу-уу!»

— Що ти робиш? — спитав ведмедик.

— Моторчик, — сказав ослик.

— А навіщо?

— Розумієш, — пояснив ослик. — Я зробив дерев'яний літак, а він не літає. Немає моторчика. Ось тепер, якщо я в нього сяду і закричу, як моторчик, «уу», то він, мабуть, полетить.

— Звичайно, полетить! — закричав дурний ведмедик.

Йому дуже хотілося літати.

І вони одразу ж сіли на літачок.

— Уу-уу-уу, — загудів ослик.

Але літак не рухався.

— Чому ти не летиш? — спитав ослик у літака. — Хіба не чуєш, як гуде твій моторчик?

— Чую, — відповів літачок.

— Тоді в чому ж справа? — тупнув ногою ослик.

— А мені здається, — сказав літачок, — що в мене не той моторчик. Справжні мотори треба заводити.

— Ах так! — розсердився ослик. — Я справжній моторчик. — І він махнув хвостиком і крикнув ведмедику — Заводь!

Ведмедик схопив ослика за хвіст і смикнув.

І ослик вже ладен був крикнути: «у-уу!»

Але ведмедик дуже сильно смикнув. І тому замість «уу» ослик раптом крикнув: «Ай-ай-ай!» І зовсім злякався. І не полетів. Адже моторчики не можуть літати, коли замість «уу» кажуть раптом «ай».

Суперечка

Ослик і ведмедик завжди сперечалися. Це тому, що один казав «все приходить», а інший — «все йде».

Прокидався вранці ведмедик і радів:

— Дивись, настав ранок!

— Ну так, — плакав ослик, — адже пішла ніч.

І вдень було так само. Знову кричав ведмедик:

— День з'явився!

І знову плакав ослик:

— Ну так, адже ранок пішов.

А одного разу було ось що. До них у гості прийшов слон.

— Дивись, дивись! — закричав Ведмедик. — До нас прийшов слон!

— Ну так, — заплакав ослик, — адже він пішов з дому.

Град

Коли був град, ослик завжди ховався. Боляче було. У той град він теж сховався, але раптом подумав: «Так, я сиджу в будиночку і мені не боляче, але ж будиночку боляче. Треба його сховати».

Ослик заліз на дах і закрив будиночок парасолькою.

— Все добре, — сказав він.

Але раптом знову подумав: «Тепер мені не боляче, але парасольці, напевно, боляче. Як же бути?»

— Дурний ослик, — забурчав ведмедик. — Усіх від граду ніколи не сховаєш. Комусь все ж таки буде боляче.

— Якщо так, — сказав ослик, — нехай буде боляче мені. — І він зробив над парасолькою дах і став по ньому бігати — захищати його від граду.

Нарешті град скінчився.

Ведмедик потиснув осликові вушко і сказав:

— Ти дуже добрий...

— Що ти, що ти! — замахав на нього ослик вухами. — Просто я жалісливий ослик, і мені всіх шкода.

Автор: Циферов Г.; ілюстратор: Тржемецький Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова