Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Read in English

Свинка Перлинка і чарівна кісточка

Вільям Стейг

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Вільям Стейг

Був чудовий день, і замість того, аби йти після школи додому, свинка Перлинка байдикувала. Вона дивилася, як дорослі працюють у місті, як вони роблять те, що колись робитиме й вона сама.

Вона подивилася, як двірники замітають вулиці, зазирнула до пекарні у провулку Пасіп і побачила, як пекарі виймають з печі гарячі гарбузячі булочки та посипають сухарики цукровою пудрою.

Вона прогулялася бруківкою і зупинилася біля сараю Мальтбі, там вона постояла, дивлячись, як старі фермери кидають свої дзвінкі підкови та плюються тютюновою жуйкою.

Потім вона пішла до гаю між школою та її будинком і сиділа там на траві. А весна була така гарна й чудова, теплий вітерець так ніжно обдував її, що вона уявляла себе квіткою. А її світла сукня здавалася їй пелюстками.

"Ах, як я люблю цей світ!" – голосно сказала вона сама до себе.

– Я теж, – відповів їй якийсь голос.

Перлинка напружилася й озирнулася. Нікого немає.

– Де ти? – запитала вона.

– Подивися вниз, – почулося у відповідь. Перлинка глянула вниз. – Я маленька кісточка, що лежить у фіалках під деревом, біля каменю праворуч від тебе.

Перлинка з подивом дивилася на кісточку.

– Ти вмієш говорити? – пробурмотіла вона.

– Так. Будь-якою мовою, – відповіла кісточка. ¿Hablas español? Rozumiesz po polsku? Sprechen sie Deutsch? Я ще можу імітувати будь-які звуки. – І кісточка засурмила як сурма, що кличе солдатів до бою. Потім вона зашуміла як вітер, а потім зашелестіла як дощ. Потім захропіла, а потім чхнула.

Перлинка не могла повірити своїм вухам.

– Але ж ти кістка! – вигукнула вона. – Як ти можеш чхати?

– Я не знаю, – відповіла кісточка, – не я створила цей світ.

– Можна мені взяти тебе з собою додому, чарівна кісточко? – запитала Перлинка.

– Звичайно! – відповіла кісточка. – Я так довго була на самоті. Рік тому, у серпні, я випала з кошика одної відьми. Я могла погукати її, коли вона пішла далі, але я не хотіла більше бути її кісточкою. Вона постійно їла слимаків, зварених із часником, завжди скаржилася на свій ревматизм та говорила про нудні речі. Я була б щасливішою з кимось більш молодим та жвавим, наприклад, з тобою.

Перлинка підняла кісточку та обережно поклала її до сумочки. Вона залишила сумочку відкритою, щоб вони могли продовжувати розмову, та пішла додому, забувши свої підручники на траві. Вона хотіла показати цю кісточку батькам, і вона могла здогадатися, що буде, коли вона це зробить. Коли вона розповість про кісточку, що вміє розмовляти, мати скаже: "Ти все це придумала!", і батько з нею погодиться, а потім кісточка усе їм пояснить та переконає їх обох.

Весняна трава блищала під весняним сонцем. Кумкали жаби.

– Як чудово, – сказала Перлинка, – коли трапляються такі чудові речі, як те, що я тебе знайшла!

– Як і те, що я тебе знайшла! – відповіла кісточка. І вона почала насвистувати веселий марш, від чого прогулянка стала ще приємнішою.

Але раптом їхню приємну прогулянку зіпсували троє лісових розбійників з пістолетами та кинджалами. Вони вискочили з-за брили і накинулися на Перлинку. Вона не могла сказати, хто це були, тому що на них були плащі та маски, які зазвичай одягають на Геловін, але вони були лютими і кричали суворими голосами.

– Віддавай сумочку! – скомандував один з розбійників.

Перлинка б легко віддала сумочку, але тільки не кісточку, що лежала в ній.

– Я не віддам вам мою сумочку! – відповіла вона, здивована своєю сміливістю.

– Що в ній? – запитав другий розбійник, притуливши пістолет до голови Перлинки.

– Я в ній! – загарчала кісточка. І вона почала шипіти як змія та ричати як лев.

Розбійники не захотіли слухати, що буде далі. Вони втекли так швидко, що ви не могли б навіть сказати, куди вони поділися.

Перлинка засміялася. І кісточка теж.

Вони пішли далі, сміючись із того, що трапилося, та балакаючи про різні речі. Як раптом з-за дерева до них вийшов Лис і перегородив їм шлях. На лацкані його піджака стирчала гілочка бузку, у лапі він тримав ціпок, а ще він усміхався так широко, що весь світ міг би побачити його гострі білі зуби.

– Стій! – вигукнув він.

Перлинка застигла на місці.

– Це ж саме те, що мені треба! – продовжив він. – Молода, пухкенька та ніжна! Ти будеш найголовнішою стравою мені на вечерю. – І він міцно схопив Перлинку.

– Забери руки, злодію! – закричала кісточка. – Інакше я відкушу тобі вуха!

– Хто це говорить? – запитав здивований Лис.

– Хижий крокодил, який любить свіжі лисячі котлети, ось хто! – відповіла кісточка.

Хитрого Лиса не можна було так легко обдурити, як розбійників. Він не бачив небезпечного крокодила. Він зазирнув до сумочки Перлинки, звідки лунав голос, і витягнув кісточку.

– Отакої! – вигукнув він. – Говорюча кісточка! Завжди хотів мати щось подібне. – І він поклав кісточку до своєї кишені, не звертаючи жодної уваги на її ридання та крики.

Штовхаючи Перлинку поперед себе, Лис пішов до свого дому. Перлинка так жалісно ридала, що він не міг її не пожаліти. Але він твердо вирішив з'їсти її на вечерю.

– Будь ласка, пане Лисе, – прошепотіла Перлинка, – віддайте мені мою кісточку, принаймні, поки не прийде час мені померти.

– О, гаразд, – сказав Лис, відчуваючи себе гидко через свою м'якість. І він віддав їй кісточку, яку вона поклала назад до сумочки.

– Ви повинні залишити життя цій прекрасній молодій істоті! – кричала кісточка. – Хіба вам не соромно, пане?

Лис засміявся:

– Чому мені має бути соромно? Я не можу інакше, не я створив цей світ.

Кісточка почала сварити Лиса:

– Ти боягуз! – вигукнула вона. – Черв'як, дурний негіднику!

Це було неприємно слухати.

– Стули пельку, бо інакше я тебе з'їм, – пробурчав Лис. – А це було б кумедно – гризти кістку, що говорить... та кричить від болю.

Решту шляху кісточка мовчала, і Перлинка теж.

Коли вони прийшли до лисячого будинку, він завів Перлинку з її кісточкою до порожньої кімнати і замкнув двері. Перлинка сіла на підлогу та втупилася в стіну.

– Я знаю, що ти відчуваєш, – прошепотіла кісточка.

– Я тільки починаю жити, – прошепотіла Перлинка у відповідь. – Я не хочу, щоб моє життя закінчилося.

– Я знаю, – сказала кісточка.

– Невже не можна щось зробити? – запитала Перлинка.

– Я б дуже хотіла щось придумати, – сказала кісточка, – але я не можу, я почуваюся такою нещасною.

– Що це? – спитала Перлинка. Вона раптом почула якісь звуки з кухні.

– Він гострить ножа, – прошепотіла кісточка.

– О, матінко! – заридала Перлинка. – А це що?

– Схоже, наче кладуть дрова до пічки, – відповіла кісточка.

– Я сподіваюся, це не займе багато часу, – сказала Перлинка. Вона відчула запах оцту та олії. Лис готував салат до вечері. Перлинка притулила кісточку до грудей. – Кісточко, скажи щось, щоб заспокоїти мене.

– Я тебе дуже люблю, – сказала кісточка.

– О, а як я тебе люблю! – відповіла Перлинка. Вона почула скрегіт ключа у замку, і не могла вимовити жодного слова чи подивитися на двері.

– Не бійся, – прошепотіла кісточка.

Але Перлинка могла лише тремтіти. Її затягли до кухні, і вона побачила полум'я у прочиненій печі.

– Мені дуже шкода, що я змушений робити таке з вами, – зітхнув Лис, – нічого особистого.

– Віббен! – раптом сказала кісточка, навіть не знаючи, навіщо вона це сказала.

– Що це було? – запитав Лис, зупинившись.

– Віббен-сіббен! – вигукнула кісточка гучніше. – Джибракен-віббен-дигракен!

І тут сталося щось зовсім несподіване. Лис став на кілька сантиметрів коротшим.

– Алабам-чинук-бебопіт-гебук! – продовжувала кісточка, і якимось дивом Лис став завбільшки з кролика. Ніхто не міг зрозуміти, що відбувається, ані Перлинка, ані Лис, ані сама кісточка, чиї слова стали цьому причиною.

– Адоніс-ішгулак-кібокін-віпулак! – продовжувала вона. А Лис, разом з одягом та всім, що на ньому було, став розміром з мишу.

– Скреббоніт! – наказала кісточка, і миша – тобто зменшений Лис – шмигнув у нірку.

– Я не знала, що ти вмієш чаклувати! – вигукнула Перлинка.

– Я теж не знала, – сказала кісточка.

– Але чому ти проказала ці закляття?

– Я б теж хотіла про це дізнатися, – сказала кісточка. – Вони просто спали мені на думку і я мала їх проказати. Мабуть, я запам'ятала їх, коли жила з відьмою.

– Ти дивовижна кісточка! – сказала Перлинка. – А цей день я ніколи не забуду!

Було вже темно, коли вони прийшли до дому Перлинки. Тільки-но прочинилися двері, як вона опинилася у маминих обіймах, і одразу після цього – у батькових.

– Де ти була? – запитували вони в один голос. – Ми так хвилювалися!

Перлинка не знала, про що розповідати спочатку. Вона показала кісточку.

– Ця кісточка, – сказала вона, – вміє розмовляти!

І, як вона й очікувала, мати сказала:

– Кісточка, що вміє розмовляти? О, Перлинко, ти все це вигадала.

І батько теж сказав щось подібне. І, як Перлинка й очікувала, кісточка здивувала їх обох, зауваживши:

– У вас чудова дочка!

Перш ніж батьки отямилися від шоку, Перлинка почала розповідати їм про всі пригоди, що сталися з ними цього дня, а кісточка їй допомагала. Для батьків Перлинки це було занадто. А потім вони звикли.

Кісточка залишилася і стала частиною родини. Їй відвели почесне місце на срібному підносі на камінній шафі. Перлинка завжди брала її із собою до ліжка, коли вона йшла спати, і вони шепотілися до пізньої ночі. Іноді кісточка вкладала Перлинку спати, співаючи або імітуючи звуки арфи.

Кожен, хто залишався сам удома, завжди мав співбесідника. І всі вони могли слухати музику, коли вони цього хотіли, а іноді навіть і тоді, коли не хотіли.

Автор: Стейг В.; ілюстратор: Стейг В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова