|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Сліпий падишах
Назим Хікмет
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Олена Малакова
За дуже давніх часів жив собі падишах. Усеньке життя він воював або полював. Верхи об'їздив увесь світ на чолі свого війська. Одне слово, і сам не знав спокою, і народові своєму не давав спокою.
Коли ж падишахові виповнилось сімдесят п'ять років, він раптом осліп. Умостився на своєму троні й став плакати-ридати. Щодня проливав по два відра сліз. Одне відро – золоте, друге – срібне.
Мудреці, лікарі, звіздарі відбігали ноги, шукаючи ліків для падишаха. Та марно.
Коли раптом з'явився дервіш, що прийшов з-за гори Каф.
– Мій повелителю, є спосіб зцілити твої очі. Треба взяти жменю землі з того місця, де не ступала нога твого коня, і прикласти її до очей.
Почувши таке, падишах заплакав ще ревніше. Чому ж то? Бо, самі розумієте, не було на землі такого місця, де б не ступала нога падишахового коня.
Тоді каже старший син падишаха:
– Батеньку, дозволь мені поїхати – я знайду таке місце що б не було!
Падишах не дуже сподівався, однак не перечив. Старший син скочив на коня й подався в путь-дорогу.
Минуло чимало часу, в палаці вже втратили усяку надію. Аж раптом юнак повернувся.
– Радій, батеньку, – каже, – ось земля, яка зцілить твої очі. Я узяв її з самого верху Сліпої фортеці, такої стрімкої й вузької...
Падишах лише зітхнув у відповідь і, тамуючи сльози, промовив:
– Ні, сину мій, ще замолоду я гарцював там на коні і з сином падишаха девів грав у дротика.
Приходить середульший син та й каже:
– Батеньку, дай-но спробую я.
Сказав і пішов. І з’явився, коли вже всі покинули сподіватися.
– Радій, – каже, – батеньку. Ось земля з провалля, що за Сімома Долинами. Воно таке глибоке, що, певен я, там зроду не ступала нога людини.
– Ні, синку, – відказує падишах, – ще замолоду полював я там диких качок.
Отже, не лишилось жодної надії на зцілення. Та ось одного дня приходить до падишаха його наймолодший син.
– І ти не знайдеш, синку, – каже падишах. – Нема на світі місця, де б не ступала нога мого коня.
Та хлопець не відступавсь свого. Тож батько обійняв його й дозволив шукати щастя. Пішов падишахів син до стайні, вибрав там жеребчика. Наказав годувати його лише родзинками й каштанами.
– Ось тепер це кінь, який вартий того, щоб бути під моїм сідлом, – мовив юнак, підострожив коня й вирушив у путь.
Третього вечора, коли мчав долиною, вгледів щось сліпучо-яскраве на землі.
Глянув – аж це перо якогось птаха. Підняв його, покрутив у руках.
– Не бери пера, юначе, бо накличеш біду, – раптом почув він таємничий голос.
Не послухав падишахів сни цієї перестороги, поклав осяйне перо до кишені, скочив на коня та й погнав щодуху.
Довго їхав чи коротко, але одного дня дістався юнак до міста. Відшукав караван-сарай, дав його господарці чималу жменю золотих.
– Прошу, сину мій, заходь, я тобі слугуватиму.
Юнак не знав, що того самого дня тутешній падишах дав наказ не світити світла вночі. Тому, лягаючи спати, поклав чарівне перо на полицю.
Вночі падишах об'їздив із своїм почтом містом. Аж бачить – у вікні караван-сарая світиться яскраве світло, начебто сонце сяє.
Падишахові люди схопили нашого хлопця й потягли до палацу.
– Як насмілився ти не послухатись мого наказу? – гримнув падишах.
– Я здалеку, – відказав юнак. – Приїхав зморений і рано ліг спати. А світло – не від лампи. То світилося перо, що я його знайшов.
Попросив падишах віддати йому це перо. Юнак погодився. І відтепер у палаці не треба було світити ламп – всюди стало ясно, мов удень.
– Чи є на світі падишах, щасливіший од мене? – тішився він.
– Коли б тобі того птаха... – сказав візир, почувши його слова.
– Гаразд, але де ж його взяти? – спитав падишах.
– Юнак, що знайшов перо, знайде й самого птаха, – відказав візир.
Падишах покликав до себе юнака та й звелів:
– Або ти принесеш мені птаха, або я відрубаю тобі голову!
Бідолаха не знав, що його робити. Пішов до стайні. Сідлаючи коня, вмивався гіркими слізьми.
Аж раптом кінь мовив до нього людським голосом:
– Чи ж не казав я тобі, щоб не брав пера. Тепер іншої ради немає – мусимо йти шукати птаха. Слухай-но мене гарненько...
Сказавши все, що мав, кінь замовк.
Юнак послухався його ради. Вони вирушили в путь, дісталися до горн Каф, на якій мали зібратися птахи з усіх кінців світу.
Там, як і казав кінь, юнак знайшов забитого мула, порозкидав під горою його м'ясо, а сам заліз між ребра й став чекати...
Звідусіль почувся шелест крил й різноголосий щебет. Та раптом всі замовкли. Юнак аж заплющив очі – таке яскраве світло побачив над собою. Це повільно опустився на землю падишах птахів.
Порозмовляв із своїми підданими, дозволив їм дзьобати м'ясо, а сам умостився на ребрах мула.
Юнак притьмом схопив птаха, скочив на коня, підострожив його і невдовзі був уже біля міської брами.
Падишах не тямився з радощів, побачивши птаха.
– Чи є на світі падишах, щасливіший од мене? – спитав він у візира.
– Усе це чудово, мій падишах, але... у такому пресвітлому палаці немає достойної шахині. А нею може бути тільки Світова Красуня. Накажи тому юнакові знайти її для тебе.
Вислухав юнак падишахове веління та й пішов до коня розказати про нове лихо. А кінь йому й каже:
– Земля, яку ти шукаєш, аби зцілити очі твого батька, є саме в тому краї, де живе ота дівчина. Що ж, їдьмо!
...Одного гарного ранку дісталися вони до саду Світової Красуні. Тут кінь промовив:
– Увійди в сад, виламай сім гілок з троянди. Світова Красуня щодня, поки розвидниться, гаптує на п'яльцях. Потихеньку підійди до неї, вдар гілками по голові, візьми за руку й приведи сюди.
Юнак увійшов у сад, виламав сім трояндових гілок і тут побачив красуню, що сяяла, мов сонячний промінь. Він скочив до неї, схопив за коси...
– Годі, юначе. Я піду з тобою. Я давно вже чекаю на тебе.
Юнак узяв з-під п’яльців Світової Красуні жменю землі, посадив дівчину на коня, та й поїхали вони до міста.
...Падишах робив усе, щоб полюбитися дівчині, та марно.
– Накажи пригнати з острова, що за Сімома Морями, моїх кобил. Скупаєшся в їхньому молоці й станеш молодий. Отоді я й піду за тебе.
І знов падишах посилає юнака. І знову кінь приходить на допомогу. Дісталися вони Острова Кобил. Узяв юнак сіру й ворону та й відвів їх до падишаха.
Молоком від вороної кобили змила красуня падишаха, і він раптом почав спадатися. Став малесенький і врешті геть зник. Опісля молоком сірої кобили змила вона юнака, і він став такий само безсмертний, як і вона.
Та минали дні, і юнак засумував.
– Сім років я шукав ліки для батька. Ліки знайшов, та ніяк не можу їх одвезти.
– Завтра ж поїдемо, – сказала Світова Красуня.
Сліпий падишах уже й не сподівався побачити сина.
– Я знайшов ліки на твої очі, тату, – почув він одного дня рідний голос.
– Де ж ти взяв землю, синку?
– З-під п’яльців твоєї невістки, Світової Красуні.
Падишах приклав землю собі до очей і враз прозрів.
Сорок днів і сорок ночей гуляли весілля. Усі раділи, порадіймо і ми.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова