Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Read in English

Скринька

Рина Зелена та Сергій Іванов

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Що у скриньці

Ця книжка називається "Скринька". Зараз ти дізнаєшся, чому саме.

У скринях Кощій Безсмертний зберігав своє золото й срібло. А Василина Прекрасна у маленькій скриньці зберігала перлові намиста... Так у казках розповідають...

Але колись скриня була майже у кожній родині. У ній зберігали те, що хотіли зберегти: дідів солдатський пояс і старовинну мамину шаль, і прабабусину срібну каблучку, що переходила від поколінь до поколінь... Багато чого можна було знайти тут потрібного й корисного.

Так і в нашій "скриньці" – подивися уважно й відшукаєш! Тут заховані правила – найпростіші, але без них не обійтися.

А головне, що треба у цих правилах зрозуміти: ми всі живемо серед людей. Ось вони, навколо – такі ж самі, як і ти. І все, що неприємно тобі, так само неприємно і їм. А на твою добру усмішку люди відповідатимуть добром.

Подбаємо один про одного!

У кам'яному віці

Цю казку розповів один хлопчик. Невідомо, чи сам він її придумав чи десь почув...

У кам'яному віці усі люди ходили з камінцями і тому були дуже нечемні. Наприклад, зустріне одна людина іншу і замість того, щоб сказати: «Добрий день! Як ваші справи?», просто грюкне його камінцем по голові й одразу бачить, як у того справи.

Але ж то діло таке – кому пощастить. Сьогодні ти мене, завтра я тебе.

А часи у кам'яному віці і так були важкі: мамонти ходять-бродять – ще й на ногу наступлять, шаблезубі тигри шаблями своїми так і виблискують.

Якось один чоловік вийшов зі своєї печери на вулицю, у дрімучий ліс... Йде-йде, ніде нікого – мабуть, усі один одного перебили. Лише за кілька днів він зустрів іншого і так зрадів, що відкинув свій камінь, побіг назустріч. Але інший виявився дуже боязким і одразу замахнувся кам'яною сокирою. Тоді наш простягнув обидві руки: дивись, мовляв, у мене нічого немає.

Так і вийшло перше у світі рукостискання, перша у світі дружба і... перша у світі ввічливість.

Чуєте: дружба і ввічливість!

Дорослі

А зараз буде важке правило. Треба добре в ньому розібратися.

Говоритимемо про дорослих.

Дорослий може піти з тобою до цирку, подарувати тобі цуценя. Дорослі печуть хліб, шиють одяг, грають у ляльковому театрі. Годують нас кашею або купують морозиво.

Дорослим бути дуже важко: треба вміти робити все. Ти це зрозумієш, тільки-но виростеш і подорослішаєш. А поки що знай: дорослі дуже потребують твоєї уваги, твоєї турботи...

Але як про них піклуватися?

Подумай. Озирнись навколо добрим і уважним поглядом. Можливо, треба відшукати загублені дідусем окуляри? Чи подати старшій сестрі ножиці?.. Таких маленьких, звичайних справ трапляється за день дуже й дуже багато. Але в кожній з них, наче невидимий вогник, захована твоя доброта.

Якщо побачиш людину, на яку тобі цікаво подивитися, не розглядай її, як таргана... Ні, можна, звичайно, подивитися, але – делікатно: щоб вона цього не помітила.

Якщо до тебе звертається людина, особливо доросла, – повернися до неї.

Ха-ха-ха!

Якби не було сміху, люди, напевно, померли б від нудьги.

Буває, сидиш у театрі, чи в цирку, або тобі щось читають – смієшся до сліз, і ніби в душі кватирку відчинили.

У житті без жартів не проживеш. Хто вміє жартувати – молодець!

А якщо пожартували з тебе... не ображайся, і не відвертайся – засмійся у відповідь.

Але бувають випадки, коли сміх зовсім недоречний. Ідеш по музею, навколо картини, вази – люди дивляться. А Валерка тобі у цей час шепоче... Ти як засмієшся: ха-ха-ха! – На всю залу... Усі здригнулися, обернулися: це хто ж так себе поводить? Виявляється, ти...

Або таке: йдуть люди по вулиці, слизько. І якийсь товстун руками змахнув - геп: портфель в один бік, шапка в інший... Один зарегоче на все горло, а інший – можливо, ти – підійде, шапку підніме і не засміється.

Небезпечна парочка

Вони удвох мандрують світом – хвастощі та заздрощі... родичі!

Хвастощі спершу здаються нешкідливими.

З'явився у хлопчика велосипед. «Бачили, – кричить він, – напівгоночний! Блищить яскравіше від сонця!»

Блищить велосипед, а хвалько вважає, що це він сам так виблискує.

Хвалько завжди невіглас – він хоче принизити інших: «У вас таке. А у мене краще!» З хвальком мало хто дружить.

Але зовсім погано, коли хвалька беруть заздрощі... То все хвалився, радів, як раптом: «Ой! У Юрка папужки хвилясті, а у мене тільки шпак! У Наташки велосипед із багажником, а у мене простий велосипедик! У Левка старший брат, а у мене всього лише сестра Свєтка!»

Раніше це були твої друзі – Наташа, Юрко, Левко. А тут раптом вже й не друзі... Як це сумно, коли в душі у людини оселилася така чорнота!

Добре, якщо заздрощі не забралися в тебе глибоко. Добре, коли їх можна позбутися...

Страшна історія

Ось яка історія трапилася з одним хлопчиком.

Одного разу він виліз із трамвая, думаючи про вчорашній хокей, і кинув квиток на тротуар. Він завжди так робив: що не потрібно, одразу ж кидав – обгортку від жувальної гумки чи від шоколадки, стаканчик від морозива разом із облизаною паличкою.

Як раптом, тільки-но хлопчик зробив кілька кроків, як на нього накинувся вихор. Летіли папірці, газети, недопалки. Цукеркові фантики пурхали й стикалися, як розірвані метелики.

Несподівано з цієї хуртовини виринула маленька дівчинка. Вона ревіла від страху. До її щоки приліпився трамвайний квиток.

– Тікаймо! – закричав хлопчик. – Може, втечемо!

І тут по голові його стукнула коробка від торта. У вухах задзвеніло...

– Який нечупара кидає коробки на вулиці?! – закричав хлопчик, та так голосно, що... прокинувся.

Дзвенів будильник. Хлопчик сів на ліжку і одразу ж згадав дівчинку зі сну, квиток на її щоці – той самий, який він кинув, виходячи з трамвая. І тоді хлопчик нарешті зрозумів, звідки береться сміття на вулицях.

Шпарина у дачних парканах

Що правда, то правда: підглядати буває дуже цікаво.

Але одразу стає дуже нецікаво, коли підглядають за тобою.

Тут вже ти розумієш, які неприємні люди, ці підглядачі: єхидні, мерзенні! Правильно про них кажуть: не пхай свого носа до чужого проса... Щоб не відірвали іншим разом.

Так ми думаємо. І правильно думаємо!

Але раптом нам трапиться шпарина в паркані. Вона виблискує, як діамант! Як же хочеться подивитися!..

Що тут робити?

Кожен нехай вирішує сам.

І все ж таки запам'ятай. Не хочеш, щоб із тобою чинили погано, поводь себе добре. Не хочеш, щоб за тобою підглядали, не підглядай за іншими.

Обережно, лікті

Виявляється, про лікті теж є правила.

Коли всі сідають обідати, мама каже: «Прибери зі столу лікті». Не можна штовхати сусіда за столом. Якщо всі почнуть лікті розкладати, не вистачить місця, незручно буде їсти. Тебе штовхнуть, і суп проллєш.

Сиди за столом прямо, і всім буде зручно. А якщо треба щось попросити, не штовхай сусіда, згадай про чемні словах: «Дякую... Будь ласка... Прошу...»

А ось ще про лікті. Дехто вважає, що замість слів треба діяти ліктями. Наприклад, у магазині вони без попередження розштовхують усіх наліво й направо – гадають, що тільки так і можна робити.

Але це невірно!

Ти спробуй колись попросити: «Дозвольте, будь ласка, пройти». І люди тихо розійдуться – ти пройдеш, нікого не зачепивши.

Тварини

Тварини? А до чого тут тварини? Чи може треба ще й кішкам місцем поступатися? Або собакам лапу подавати? А якщо ворона каркне, кричати у відповідь: «Здрастуйте!»

Ні звичайно. А все ж таки і тут доброта дуже потрібна і привітність теж.

Подивися, ось горобець: підстрибнув, злетів, і він уже на гілці... Нам так нізащо не зуміти!

А мураха? Дивись, він тягне суху стеблинку. Якщо порівняти вагу мурашки і вагу його вантажу, це вийде, що йде по вулиці твій тато і несе на спині трамвай!

А ось кошлатий та маленький пес, який стрибає від щастя, ледве почувши за дверима твої кроки. Він тебе любить більше за всіх на світі, більше за самого себе!

Здрастуй, мій любий песику!

Здрастуй, пташко за вікном!

Здрастуйте всі, хто вміє нявкати, свистіти, чи просто хитати гілками, чи просто рости... Які ви всі різні! Які ви всі дивовижні! І я обов'язково ставитимуся до вас із повагою, завжди вас оберігатиму!

Автор: Зелена Р.,Іванов С.; ілюстратор: Чижиков В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова