Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Read in English

Борис Заходер

Сіра Зірочка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

– Отже, – сказав тато Їжак, – казка ця називається "Сіра Зірочка", за назвою ти нізащо не здогадаєшся, про кого ця казка. Тому слухай уважно і не перебивай. Усі питання потім.

– А хіба бувають сірі зірочки? – запитав Їжачок.

– Якщо ти мене ще раз переб'єш, не буду розповідати, – відповів Їжак, але, помітивши, що синочок збирається заплакати, пом'якшав:

– Взагалі-то їх не буває, хоча, на мою думку, це дивно: адже сірий колір найгарніший. Але одна Сіра Зірочка була. Так от, жила собі жаба – незграбна, негарна, до того ж від неї тхнуло часником, а замість колючок у неї були – можеш собі уявити! – бородавки. Брр!

На щастя, вона не знала ні про те, що вона така негарна, ні про те, що вона – жаба. По-перше, тому, що була вона зовсім маленькою і взагалі мало чого знала, а по-друге, тому, що її ніхто так не називав. Вона жила в саду, де росли Дерева, Кущі та Квіти, а ти повинен знати, що Дерева, Кущі та Квіти розмовляють тільки з тими, кого вони дуже-дуже люблять. Але ж ти не станеш називати того, кого ти дуже-дуже любиш, жабою?

Їжачок засопів на знак згоди.

– Так от, Дерева, Кущі та Квіти дуже любили жабу і тому звали її найніжнішими іменами. Особливо Квіти.

– А за що вони її так любили? – тихенько запитав Їжачок.

Батько насупився, і Їжачок одразу згорнувся.

– Якщо помовчиш, то скоро дізнаєшся, – суворо сказав Їжак. Він продовжував: – Коли жаба з'явилася в саду, Квіти запитали, як її звуть, і коли вона відповіла, що не знає, то дуже зраділи.

"Ой, як добре! – сказали Лілеї (вони першими побачили її). – Тоді ми самі тобі придумаємо ім'я! Хочеш, ми будемо звати тебе... будемо звати тебе Лілією? "

"Вже краще Маргаритою, – сказали Маргаритки. – Це ім'я значно красивіше!"

Тут втрутилися Троянди – вони запропонували назвати її Красунею; дзвіночки зажадали, щоб вона називалася Дінь-Дінь (це було єдине слово, яке вони вміли вимовляти), а Чорнобривці запропонували їй називатися "Чорноброва".

Їжачок пирхнув і перелякано зиркнув на батька, але Їжак не розсердився, бо Їжачок пирхнув вчасно. Він спокійно продовжував:

– Словом, суперечкам не було б кінця, якби не Айстри. І якби не Вчений Шпак. "Хай вона зветься Айстра", – сказали Айстри.

"Або, ще краще, Зірочкою, – сказав Вчений Шпак. – Це означає те ж саме, що й Айстра, тільки набагато зрозуміліше. До того ж вона дійсно нагадує зірочку. Ви тільки подивіться, які в неї сяючі очі! А оскільки вона сіра, ви можете звати її Сірою Зірочкою. Тоді вже не буде жодної плутанини! Здається, зрозуміло? "

І всі погодилися з Вченим Шпаком, тому що він був дуже розумний, умів говорити кілька справжніх людських слів і насвистувати майже до кінця музичний твір, що називається, здається... "Ой на горі два їжачки" чи то якось подібне до того. За це люди збудували йому на тополі будиночок.

З того часу всі стали називати жабу Сірою Зірочкою. Усі, крім Дзвіночків, вони як і раніше звали її Дінь-Дінь, адже це було єдине слово, яке вони вміли вимовляти.

"Теж мені придумали, "Зірочка", – прошипів старий гладкий Слимак. Він виповз на трояндовий кущ і підбирався до ніжних молодих листочків. – Гарна "Зірочка"! Та це ж звичайнісінька сіра... "

Він хотів сказати "жаба", але не встиг, тому що цієї ж миті Сіра Зірочка подивилася на нього своїми променистими очима – і Слимак зник.

"Дякую тобі, люба Зірочко, – сказала бліда від страху Троянда. – Ти врятувала мене від страшного ворога!"

А треба тобі сказати, – пояснив Їжак, – що у Квітів, Дерев і Кущів, хоча вони нікому й не роблять нічого поганого – навпаки, тільки добре! – теж є вороги. Їх багато! Добре, що ці вороги доволі смачні!

– Отже, Зірочка з'їла цього гладкого Слимака? – запитав Їжачок, облизнувшись.

– Скоріш за все, так, – сказав Їжак. – Хоча я не певен. Ніхто не бачив, як Зірочка їла Слимаків, ненажерливих Жуків і Шкідливих Гусениць. Але всі вороги Квітів зникали, варто було Сірій Зірочці подивитися на них своїми променистими очима. Зникали назавжди. І з того часу, як Сіра Зірочка оселилася в саду, Деревам, Квітам і Кущам стало жити набагато краще. Особливо Квітам. Тому що Кущі й Дерева захищали від ворогів Птахи, а Квіти нема кому було захищати – для Птахів вони надто низенькі.

Ось чому Квіти так полюбили Сіру Зірочку. Вони розквітали від радості кожного ранку, коли вона приходила до саду. Тільки й чути було: "Зірочко, до нас!", "Ні, спершу до нас! До нас!.."

Квіти говорили їй найніжніші слова, і дякували, і хвалили її на всі голоси, а Сіра Зірочка скромно мовчала – адже вона була дуже, дуже скромна, – і тільки очі її так і сяяли.

Одна Сорока, що любила підслуховувати людські розмови, якось навіть запитала, чи правда, що у неї в голові захований дорогоцінний камінь і тому її очі так сяють.

"Я не знаю, – зніяковіло промовила Сіра Зірочка. – Здається, ні..."

"Ото вже ця Сорока! От базікало! – сказав Вчений Шпак. – Не камінь, а плутанина, і не у Зірочки в голові, а в тебе! У Сірої Зірочки сяючі очі тому, що в неї чисте сумління – адже вона робить Корисну Справу! Здається, зрозуміло?"

– Тату, можна запитати? – запитав Їжачок.

– Усі питання потім.

– Ну, будь ласка, тату, тільки один раз!

– Один – ну, гаразд.

– Тату, а ми... ми корисні?

– Дуже, – сказав Їжак. – Можеш не сумніватися. Але слухай, що було далі.

Так от, як я вже сказав, Квіти знали, що Сіра Зірочка – добра, гарна і корисна. Знали це й Птахи. Знали, звичайно, і Люди, зрозуміло – Розумні Люди. І тільки вороги Квітів були з цим не згодні. "Мерзенна, шкідлива злюка!" – шипіли вони, звичайно, коли Зірочки не було поблизу. "Потвора! Гидота!" – скрипіли ненажерливі Жуки. "Треба розправитися з нею! – говорили Гусениці. – Від неї просто немає життя! "

Правда, на їхні лайки й погрози ніхто не звертав уваги, і до того ж ворогів ставало все менше й менше, але, на біду, в справу втрутився найближчий родич Гусениць – Метелик Кропив'янка. На вигляд він був абсолютно невинний і навіть гарненький, але насправді – жахливо шкідливий. Так іноді буває.

Так, я забув тобі сказати, що Сіра Зірочка ніколи не чіпала Метеликів.

– Чому? – запитав Їжачок. – Вони несмачні?

– Зовсім не через це, дурненький. Скоріш за все тому, що Метелики схожі на Квіти, але ж Зірочка так любила Квіти! І напевно, вона не знала, що Метелики і Гусениці – одне й те ж саме. Адже Гусениці перетворюються на метеликів, а Метелики відкладають яєчка, і з них виводяться нові Гусениці...

Так от, хитра Кропив'янка придумала хитрий план – як погубити Сіру Зірочку.

"Я скоро врятую вас від цієї мерзенної жаби!" – сказала вона своїм сестрам-гусеницям, своїм друзям жукам і слимакам. І полетіла з саду.

А коли вона повернулася, за нею біг Дуже Дурний Хлопчисько. В руці у нього була тюбетейка, він розмахував нею в повітрі і гадав, що ось-ось зловить гарненьку Кропив'янку. Тюбетейкою.

А хитра Кропив'янка вдавала, що ось-ось попадеться: сяде на квітку, удасть, ніби не помічає Дуже Дурного Хлопчиська, а потім раптом спурхне перед самісіньким його носом і перелетить на наступну клумбу.

І так вона заманила Дуже Дурного Хлопчиська у гущавину саду, на ту доріжку, де сиділа Сіра Зірочка і вела розмову з Вченим Шпаком.

Кропив'янка була одразу ж покарана за свій підступний вчинок: Вчений Шпак блискавкою злетів з гілки і схопив її дзьобом. Але було вже пізно: Дуже Дурний Хлопчисько помітив Сіру Зірочку.

"Жаба, жаба! – закричав він Дуже Дурним Голосом. – Бе-е-е, яка гидка! Бий жабу! Бий!"

Сіра Зірочка спершу не зрозуміла, що він говорить про неї – адже її ніхто ще не називав жабою. Вона не рушила з місця і тоді, коли Дуже Дурний Хлопчисько замахнувся на неї каменем.

"Зірочко, рятуйся!" – з відчаєм у голосі крикнув їй Вчений Шпак, мало не вдавившись кропив'янкою.

Тієї ж хвилини важкий камінь гепнувся на землю поруч із Сірою Зірочкою. На щастя, Дуже Дурний Хлопчисько не влучив, і Сіра Зірочка встигла відскочити в бік. Квіти і Трава приховали її з очей. Але Дуже Дурний Хлопчисько не вгамовувався. Він підібрав ще кілька камінців і продовжував жбурляти їх туди, де ворушилися Трава і Квіти.

"Жаба! Отруйна жаба! – кричав він. – Бий потвору!"

"Дур-р-ник! Дур-р-ник! – крикнув йому Вчений Шпак. – Що за плутанина у тебе в голові? Адже вона корисна! Здається, зрозуміло?"

Але Дуже Дурний Хлопчисько схопив палицю і поліз прямо у Трояндовий Кущ – туди, де, як йому здавалося, сховалася Сіра Зірочка.

Рожевий Кущ щосили вколов його своїми гострими колючками. І Дуже Дурний Хлопчисько з ревом побіг із саду.

– Урраа! – закричав Їжачок.

– Так, брате, колючки – це гарна річ! – продовжував Їжак. – Якби у Сірої Зірочки були колючки, то, можливо, їй і не довелося б гірко плакати цього дня. Але, як ти знаєш, колючок у неї не було, і тому вона сиділа під корінням Трояндового Куща і гірко-гірко плакала.

"Він назвав мене жабою, – ридала вона, – потворою! Так сказала Людина, але ж Люди все-все знають! Отже, я жаба, жаба!.."

Усі втішали її як могли: Лілеї казали, що вона завжди залишиться їхньою милою Сірою Зірочкою; Троянди говорили їй, що краса – не найголовніше в житті (з їхнього боку це була чимала жертва). "Не плач, Чорнобровочко", – повторювали Чорнобривці, а Дзвіночки шепотіли: "Дінь-Дінь, Дінь-Дінь", і це теж було дуже втішно.

Але Сіра Зірочка плакала так голосно, що не чула втіх. Так завжди буває, коли починають втішати надто рано. Квіти цього не знали, проте це чудово знав Вчений Шпак. Він дав Сірій Зірочці досхочу виплакатися, а потім сказав:

"Я не буду тебе втішати, люба. Скажу тобі тільки одне: справа не в назві. І, у будь-якому разі, зовсім неважливо, що про тебе скаже якийсь Дурний Хлопчисько, у якого в голові така плутанина! Для всіх твоїх друзів ти була і будеш милою Сірою Зірочкою. Здається, зрозуміло?"

І він засвистів музичний твір про те... як стояли на горі два Їжачки, щоб розвеселити Сіру Зірочку і показати, що вважає розмову закінченою.

Сіра Зірочка припинила плакати.

"Ти, звичайно, маєш рацію, Шпаче, – сказала вона. – Звичайно, справа не в назві... Але все ж таки... все ж таки я, мабуть, не буду більше приходити до саду вдень, щоб... щоб не зустріти якогось дурного... "

І з того часу Сіра Зірочка – і не тільки вона, а й всі її брати, сестри, діти та онуки приходять до саду і роблять свою Корисну Справу тільки вночі.

Їжак відкашлявся і сказав:

– А тепер можеш ставити запитання.

– Скільки? – запитав Їжачок.

– Три, – відповів Їжак.

– Ой! Тоді ... Перше запитання: а чи правда, що Зірочки, тобто жаби, не їдять Метеликів, чи це тільки в казці?

– Правда.

– А Дуже Дурний Хлопчисько казав, що жаби отруйні. Чи це правда?

– Нісенітниця! Звичайно, брати їх до рота я тобі не раджу. Але вони зовсім не отруйні.

– А чи правда... Це вже третє запитання?

– Так, третє. Все.

– Як все?

– Так. Ти вже втретє запитав. Ти запитав: "Це вже третє запитання?"

– Ну, татку, ти завжди дражнишся.

– Бач, який розумний! Ну гаразд, нехай, став своє запитання.

– Ой, забув... Ах, так... Куди все ж таки зникали всі ці неприємні вороги?

– Ну звичайно ж, вона їх ковтала. Просто вона так швидко хапає їх своїм язиком, що ніхто не може цього помітити, і здається, ніби вони просто зникають. А тепер у мене теж є запитання, пухнастику мій: чи не час нам лягати спати? Адже ми з тобою теж корисні і теж повинні робити свою Корисну Справу вночі, а зараз вже ранок...

Автор: Заходер Б.; ілюстратор: Чижиков В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова