Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Німецька народна казка

Швець і Велетень

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

Колись давно жив на одній горі злий Велетень; він заманював до себе людей гарними квітами, а тварин – смачними травами, і коли вони потрапляли у його володіння, Велетень зіштовхував їх у глибоку прірву. Потім увечері, коли наставала темрява, він спускався вниз, розводив у прірві вогонь, підсмажував цілком на довгому рожні свою денну здобич і поїдав усе без розбору: овець, ослів, корів і людей. Це було великим лихом для всієї країни.

А в ті часи король цієї країни замовив собі у свого придворного шевця пару нових чобіт. Коли чоботи були готові, у замок їх поніс головний підмайстер, оскільки придворний швець захворів і лежав у ліжку. Підмайстер цей, веселий хлопець, зовсім нічого не боявся, і оскільки найкоротший шлях до замку лежав через гори, то він по цій дорозі й пішов, сказавши собі: "Навряд чи Велетень зловить мене у свою пастку! Не думаю, щоб йому подобалися такі худорляві як я!" І, насвистуючи веселу пісеньку, він вирушив у дорогу через гори.

Він пройшов вже більше половини шляху, як раптом натрапив на Велетня, який із жахливим ревом зібрався скинути його у прірву; але підмайстер замахав на нього рукою, здалеку показав йому чоботи і похитав головою.

"Дивно, що йому треба?" – подумав Велетень, а оскільки він був досить цікавий, то стримався і дав підмайстрові підійти.

– Послухай, друже мій, – сказав підмайстер, – мене аж ніяк не можна скидати у прірву; мені треба неодмінно потрапити до палацу і віднести королю ці чоботи.

– Ще чого! – заперечив Велетень. – Це мене не стосується! Я хочу, щоб у мене на вечерю була смачна печеня!

– Та ж з мене все одно доброї печені не вийде; проте ти не думай, що я зовсім від тебе піду. Адже ти можеш мене підсмажити, коли я буду повертатися. Тільки тепер відпусти мене, якщо я вчасно не віднесу до палацу чоботи, мій хазяїн не буде більше отримувати звідти замовлень.

– Он як! І чоботи ці, кажеш, отримає король?

– Ну звичайно. Подивись, які вони гарні. А знаєш, ти теж маєш носити такі чоботи. Такому велетню, як ти, непристойно ходити босоніж.

– Ти так гадаєш? Та звідки ж мені взяти чоботи?

– Та якщо хочеш, я їх тобі пошию, – сказав підмайстер. – Зараз у мене, звичайно, немає часу, але потім, коли я повернуся з палацу, я одразу ж зніму з тебе мірку, і через три тижні твої чоботи будуть готові.

Велетень погодився на це, і підмайстер міг безперешкодно продовжувати свій шлях. Коли ж він повертався, Велетень уже чекав на нього. Він сів на скелю, щоб підмайстер зняв з нього мірку.

– Тільки зроби мені точнісінько такі самі чоботи, як королю, – сказав він, – з такими ж блискучими колесами ззаду і з маленькими чорними ходулями під ними.

– Неодмінно, – відповів підмайстер, – точнісінько такі ж самі, і рівно через три тижні ти їх отримаєш.

Прийшовши додому, він негайно взявся за роботу. Справа була нелегка, він, однак, старанно шив і вбивав цвяхи день і ніч, і через три тижні, якраз до призначеного терміну, чоботи були готові. Він поклав їх на тачку і повіз на гору.

Велетень вже лічив години і дуже зрадів, побачивши підмайстра, що наближався до нього з чобітьми. Чоботи були дійсно гарні! Замість шпор підмайстер узяв колеса від воза і пофарбував їх яскравою сірою фарбою, тож вони блищали, як справжнє срібло; під підборами він прикріпив гарматні ядра, які крутилися при кожному кроці, а в підметки вбив величезні цвяхи так, що їх вістря стирчали всередині чобота.

– Ану приміряй, – сказав підмайстер. Велетень сів на скелю і дав узути на себе чоботи.

– Спробуй, чи можеш ти в них ходити, – сказав підмайстер, і Велетень послухався його, але при кожному кроці його обличчя кривилося від болю, оскільки цвяхи сильно кололи йому ступні. А ще він хитався на всі боки: адже на ядрах ходити не дуже зручно.

– Це тільки від незвички, – сказав підмайстер, – зіприся об мене, я тебе поводжу.

Велетень сперся об його плече, і підмайстер підвів його до прірви; коли вони опинилися біля самого її краю, підмайстер штовхнув Велетня, і той зі страшним гуркотом полетів у прірву і зламав собі шию.

Народ у долині, почувши гуркіт, казав, що в горах гримить грім, і вдивлявся у небо, вишукуючи грозові хмари.

Коли згодом люди дізналися про те, що сталося, всі дуже зраділи і вирушили зустрічати підмайстра. Попереду йшли музиканти і гвардія, усі мешканці махали хустками і кричали "Ура!", і навіть бики, осли, вівці й кози радісно мукали, мекали і ревіли. А врешті-решт бургомістр виголосив промову, у якій вихваляв підмайстра, і промову цю знову і знову перекривало гучне "Ура".

Автор: Німецька народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова