Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Карлища і Велеток

П'єр Грипарі

Карлища і Велеток

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Лебедєв

Жив колись велетень, маленький-малесенький, на зріст як дитина. І звали його Велеток.

Жила якось карлиця, велика-величезна, така, як ми з вами. І звали її Карлища.

Батьки просто не знали, що з ними робити. За столом на Карлищу та Велетка раз у раз сипалися нарікання.

– Ти чому не доїв свого слона? – гнівалася на сина Велетка. – Навіть ніжку не обгриз!

– Ото вже ненажера! Двох комашок з'їла, а тепер просиш третю? – сердилась на дочку Карлиця.

Карлища і Велеток

– Я більше не хочу", – торочив Велеток.

– Хочу ще! – торочила Карлища.

– Ти зовсім нічого не їж! – сумував Велетень. – Звідки ж візьмуться сили?

– Ми так скоро в жебри підемо! – сумував Карлик. – І як це дівчисько не лусне?

Карлища і Велеток

Бачачи, що син і не думає рости, велетні повели його до лікаря. Бачачи, що дочка росте не щодня, а щогодини, карлики зробили те саме.

– Дитина не росте, тому що надто мало їсть, – промовив доктор Велетеніус.

– Дитина росте, тому що надто багато їсть, – сказав доктор Карликус.

– Ага, от бачиш! – вигукнули батьки. – Що ми тобі кажемо день і ніч!

– Знаєте, лікарю, вчора на вечерю йому дали малесеньке слоненятко, але ж малюк майже не покуштував його! 

– Знаєте, лікарю, вчора наша дочка з'їла трьох величезних комашок, а потім вимагала добавки!

– Картина ясна, – поважно промовив лікар.

– Але що ж нам все-таки робити? – благали батьки.

– Змусіть його їсти силою, щоб ріс як годиться!

– Не годуйте її зовсім, і вона перестане рости!

Батьки подякували лікарю і точно дотримувалися його порад. 

Велетка примусили їсти. Він їв-їв, їв-їв, навіть захворів, але анітрохи не виріс.

Карлищу посадили на дієту. Вона нічого не їла, худла, худла, але росла як і раніше. 

Така впертість батькам швидко набридла. Зрештою, їм урвався терпець і вони вирішили розлучитися зі своїми дітьми. 

"Не син, а сором, – думали батьки, – через нього з нас усі друзі сміються!"

"Не донька, а якась ненажера, – думали батьки, – через неї ми збанкрутуємо. Оце горе, оце лихо!"

Щоб діти не знайшли дорогу додому, їх завели подалі від міста. Ті чудові краї були багаті на поля, луки, ліси та села.

Велетень узявся обома руками за довгі пасма волосся Велетки, і обидва перетворилися на стовпи електропередачі. 

Карлик одягнув крислатий червоний капелюх у білий горох, Карлиця теж, і обидва перетворилися на мухомори.

– Тату! Мамо! Де ж ви? Агов! – закричали Карлища та Велеток.

Але навколо було тихо, тільки гули і потріскували дроти на стовпах.

Але навколо було тихо, тільки мухомори погойдували капелюшками. 

– Тату, де ти? Мамо, де ти? – І знову тиша.

Два стовпи так і залишилися стовпами, на велетнів вони більше не перетворяться!

І двом мухоморам назавжди судилося залишитися мухоморами!

Карлища і Велеток голосно гукали батьків, кричали щосили, але дарма.

Тоді Велеток сів на великий камінь і заплакав.

А Карлища, плачучи, сіла на зелену траву.

Коли вони зрозуміли, що сльозами горю не допоможеш, то встали, витерли очі і побрели світ за очі. Незабаром вони побачили річку.

Велеток став підніматися вгору вздовж річки.

А Карлища пішла вниз за течією.

На щастя, обидва йшли одним берегом, інакше не було б цієї казки.

Пройшовши трохи більше кілометра, Велеток зустрів Карлищу.

Пройшовши трохи менше кілометра, Карлища зустріла Велетка.

Вони зупинилися, усміхнулися, подивилися один на одного і запитали: "Хто ти? Як тебе звати?"

– Мене звуть Велеток, і я справжній велетень.

– Мене звуть Карлища, і я справжня карлиця.

І обидва вигукнули: "Хто б міг подумати!"

І обидва в один голос відповіли: "Так-так, саме через це батьки мене й кинули!"

– Мене покинули тому, що я надто маленький, адже це просто сором! – сказав Велеток.

– Мене покинули тому, що я надто велика, адже це просто жах! – сказала Карлища.

– Ну що ти, що ти! – обурилися обидва.

– Ти нітрохи не більша за мене, – сказав Велеток, – це чудовий зріст.

– Ти нітрохи не менший за мене, – сказала Карлища, – і це чудово!

– От і вір після цього батькам! Дивись, ми чудово підходимо один одному! – Тут обидва, зніяковівши, замовкли.

– Я хочу щось сказати тобі, – почав нарешті Велеток, – але не наважуюсь...

– Правда? – озвалася Карлища. – І я теж... не наважуюсь...

А самі подумали: "Здається, я знаю, про що йтиметься мова..."

– Послухай, – сказав Велеток, – я дуже хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Згодна? 

– Звичайно! – відповіла Карлища. – Я саме хочу, щоб ти став моїм чоловіком!

Разом вони дійшли до найближчого села і попрямували до мерії. Мер сидів у своєму кабінеті. Побачивши молодих людей, він запитав: "Що ви хотіли?"

– Мене звуть Велеток, – сказав юнак, – і я хочу взяти за дружину Карлищу – ось вона.

– Мене звуть Карлища, – сказала дівчина, – і я хочу взяти за чоловіка Велетка – ось він.

– Це дуже просто, – відповів мер. – Ваші професії?

 – А що це означає – професії?

 – Ну як же – хто ви такі, що робите, чим годуєтеся?

– Я велетень, – сказав Велеток, – і годуюся слоновими ніжками.

– А я карлиця, – сказала Карлища, – і годуюся смаженими комашками.

– Ви – карлиця? Ви – велетень? – здивувався мер. – Це неможливо!

– Запевняємо вас, це правда!

– Що ж, доведіть!

Тоді Велеток пред'явив своє посвідчення велетня, де чорним по білому було написано, що він і справді велетень.

А Карлища, у свою чергу, показала спеціальне свідчення, яке підтверджує, що вона справді карлиця.

– Нічого собі! – вигукнув мер. – Це простіше, ніж у боксерських рукавичках зіграти партію в карти! Сумніву немає, ваші документи в повному порядку!

– А чи знаєте ви, пане Велетку, що ви найменший велетень у світі?

– А ви, пані Карлища, чи знаєте, що ви найбільша карлиця в світі?

– Знаємо, – відповіли вони, – але чим же тут пишатися? Саме тому нас батьки й покинули!

– Мене, – сказав Велеток, – за те, що я надто маленький!

– А мене, – підхопила Карлища, – за те, що я надто велика!

– Не варто сумувати, – заспокоїв їх мер, – відтепер ваші нещастя позаду. Я відкрию балаган і виступатиму з вами на ярмарках. Ціну за вхід призначимо цілих десять франків – і швидко розбагатіємо!

Ліворуч на вивісці я напишу: "Велеток, найменший велетень у світі".

А праворуч: "Карлища, найбільша карлиця в світі".

Так вони й вчинили. З того часу наші друзі, кочуючи з ярмарку на ярмарок, побували у багатьох країнах, заробили купу грошей. Вони так само кохають один одного. Зрозуміло, що колись у них народяться діти. Але ж які вони будуть?

Може, велетарлики?

Чи карлетні?

Хто зна, хто зна...

Карлища і Велеток

Автор: Грипарі П.; ілюстратор: Лебедєв А.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова