Сестриця Оленочка і братик Іваночко
Російська народна казка

Переклад українською – Н.Забіла
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Багін
Були собі чоловік та жінка, і було в них двоє діточок – дочка Оленочка і синок
Іваночко. Жили вони мирно та дружно. Та раптом прийшла біда неминуча – занедужала
рідна матінка і померла. Батько потужив-поплакав та й оженився на другій. А у
мачухи була й своя дочка. Погано стало жити сестриці Оленочці та братику
Іваночкові. Мачуха дочці – пирога, а Оленочці – штовхана, мачуха дочці – молока,
а Іваночкові – холодної водиці. Цілий день мачушина дочка в садку на перині
байдикує, яблука гризе, а Оленочка від зорі до зорі за роботою спину гне.
Як прийде свято, мачуха дочку в стрічки та в намиста вбирає, а Оленочці брудну
ганчірку ткне, на, мовляв, убирайся!
Та Оленочка і в старенькому сарафані, наче маків цвіт: коси золоті, очі голубі,
брови чорні. А мачушина дочка – як палиця суха, як вугіль чорна, ще й серцем зла
та заздрісна!
Одного разу поїхав батько в далекі краї, а мачуха розлютилася, розгнівилася та й
вигнала з дому Оленочку з Іваночком:
– Ідіть, куди очі світять, додому не повертайтесь!
Заплакала Оленочка, взяла за
руку братика Іваночка та й пішла світ за очі...
А мачуха на ґанок вийшла, рукавом махнула, гучним голосом гукнула:
– Висихайте в лісі, річки бистрі, ручаї веселі, озера сині, не давайте Оленочці
з Іваночком ні краплинки води!

Ідуть сестриця Оленочка та братик Іваночко по лісі. Сонце пече, пити хочеться.
Підійдуть до річки – річка висохла, підбіжать до ручаю – в ручаї води нема.
Плаче братик Іваночко:
– Сестрице Оленочко, я пити хочу!
Коли це бачать вони – на м'якій землі слід від коров'ячого копитця, повне
копитце свіжої водиці. Каже Іваночко:
– Сестрице Оленочко, я вип'ю водиці з копитця?
– Не пий, братику Іваночку, бо телятком станеш!

Пішли далі. Сонце височенько, колодязь далеченько, спека діймає, піт виступає.
Іваночко плаче, гіркі сльози ллє. Аж гульк – на землі слід від свинячого копитця,
повне копитце свіжої водиці.
– Сестрице Оленочко, я нап'юся з копитця?
– Не пий, Іваночку, поросятком станеш!
Пішли знову. Сонце ще вище, колодязь ще далі, спека сильніша, піт ллє по лиці.
Стоїть козяче копитце, повне свіжої водиці.
Не витримав Іваночко, не спитався Оленочки, напився водиці з козячого копитця –
і став козлятком. Коло Оленочки стрибає, копитцем б'є.

Заплакала Оленочка, обв'язала його шовковим поясом і з собою повела.
Через якийсь час дійшли вони до царського палацу. Побачив цар Оленочку – коси її
золоті, очі голубі, брови чорні, полюбилася вона йому, схотів з нею одружитися.
А Оленочка каже:
– Буду я тобі, царю, дружиною, тільки візьми й козлятко зі мною. Нерозлучні ми з
ним, де я – там і воно.
– Що ж, – каже цар, – мені й самому козлятко до серця. Хай буде по-твоєму.
І стали вони хороше, дружно жити. У царя в садку дерева цвітуть, квіти ростуть,
трава-мурава колихаеться.

Як почула лиха мачуха про Оленоччине добре життя – від заздрості світ
потьмарився їй. Схотіла вона Оленочку погубити. Перерядилася, перебралася, взяла
свою дочку, до Оленочки прийшла:
– Царице Оленочко, сонце пече, по лиці піт тече, ходім на ставок купатися.
Послухалася Оленочка, пішла.

Тільки підійшла до ставка Оленочка, лиха мачуха її у воду штовхнула, а свою
дочку в царський одяг одягла, в Оленоччине ліжко поклала.
У царя в садку дерева посохли, трава пов'яла, квіти обсипались.
Повернувся цар з полювання, вибігла до нього мачуха й каже:
– Батечку-царю, занедужала цариця Оленочка, схотілося їй козлятинки, звели
козлятко зарізати, м'ясце зварити!
Здивувався цар:
– То без козлятка не пила, не їла, а тепер козлятко зарізати наказує!
А цареві козлятка шкода, пішов він до Оленочки. Лежить цариця, чорна та страшна,
на себе не схожа.
"Справді, – думає цар, – дуже хвора Оленочка..."
А мачушина дочка говорить:
– Звели, царю, козлятко зарізати, поїм козлятинки – одужаю!
Робити нічого. Звелів цар козлятко зарізати.

Прибігло козлятко до царя, плаче:
– Пусти, царю, до ставка сходити, чистої водиці напитися, з білим світом
проститися, помити копитця!..
– Іди, козлятку!
Прибігло козлятко до ставка, стало на бережку, закричало
жалібно:
– Оленочко, сестрице моя!
Виплинь, виплинь на бережок,
вогні горять горючії,
котли киплять кипучії,
ножі точать булатнії,
мене хочуть зарізати!
|
А Оленочка йому відповідає:
– Іваночку, братику мій!
Не вийду я, не виплину:
важкий камінь до дна тягне,
шовкова трава на руках сплелась,
жовті піски на груди лягли!
|

Заплакало козлятко, назад пішло. Надвечір котли скипіли, ножі наточили, почали
слуги козлятко ловити.
Прибігло козлятко до царя:
– Царю-батечку, пусти до ставка востаннє чистої води напитися, з білим світом
проститися, помити копитця!
– Іди, козляточку, – каже цар, а сам думає: "Чого це козлятко до ставка бігає?"
Пішов цар нишком за козлятком, за деревом притаївся.
Чує – плаче козлятко:
– Поможи, врятуй, Оленочко!
Поможи, врятуй, ріднесенька!
Вогні горять горючії,
котли киплять кипучії,
ножі точать булатнії,
мене хочуть зарізати!
|
А Оленочка йому відповідає:
– Іваночку, братику мій!
Не врятую тебе, ріднесенький:
важкий камінь до дна тягне,
шовкова трава на руках сплелась,
жовті піски на груди лягли!
|

Почув ці слова цар – закричав громовим голосом:
– Збирайтеся, люди добрі, запускайте неводи, закидайте сіті шовкові!
Зібрався народ, закинув шовкові неводи, витягли Оленочку.
Зняли з Оленочки важкий камінь, розплели шовкові трави, струсили з Оленочки
жовті піски – стала Оленочка ще вродливішою!
Радіє цар, радіє козлятко. У царя в садку дерева цвітуть, квіти ростуть,
трава-мурава колихається.
А мачуху з дочкою покарали на смерть. Так їм, лихим, і треба!
