Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Г.Циферов

Про курчатко та сонце

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Тржемецький

 

Коли я був маленький і знав дуже мало, я дивувався всьому і любив вигадувати. Летить, наприклад, сніг. Люди скажуть – опади. А я подумаю: мабуть, десь на синіх луках відцвіли білі кульбаби. Чи, може, вночі на зеленому даху присіли відпочити веселі хмарки, звісивши білі ніжки. Якщо хмарку смикнути за ніжку, вона зітхне і полетить. Далеко полетить кудись.

До чого я все це розповідаю? Вчора в нашому курнику сталася дивна річ: з білого курячого яйця у зелений світ вилупилося жовте курчатко. Вчора воно було маленьке і світ бачило вперше.

Ось про те, як воно було маленьке і все бачило вперше, я й вирішив написати книжку.

Добре бути маленьким. А ще краще – все бачити вперше.

 

Диво перше

Чому здивувалося курчатко спочатку? Ну, звичайно, сонечку. Воно подивилося на нього і сказало:

– А це що? Якщо це кулька, то де ж ниточка? А якщо це квітка, то де ж ніжка?

– Дурненький, – засміялася мама-курка. – Це ж сонечко.

– Сонечко, сонечко! – проспівало курчатко. – Треба запам'ятати.

Потім курчатко побачило ще одне сонечко, у маленькій краплині.

– Маленьке сонечко, – шепнуло воно йому в жовте вушко, – хочеш, я віднесу тебе в наш маленький будинок, у курник, де темно і прохолодно?

Але сонечко там не захотіло світити. Знову винесло курчатко сонечко на вулицю – горить.

– Дурне сонечко! – розсердилося воно. – Де світло – світить, а де темно – світити не хоче. Чому?

Але ніхто, навіть великі й дорослі не могли пояснити йому це.

 

Диво друге

А чому здивувалося курчатко потім? Знов, знову сонечку.

Яке воно? Звичайно, жовте. Таким курчатко побачило його вперше і вирішило, що таким воно буде завжди.

Але одного разу пустотливий вітерець розмотав золотий клубочок. На шляху, яким ходило сонечко, від пагорбів до річки протяглася різнобарвна веселка.

Подивилося курчатко на веселку і засміялося: адже сонечко зовсім не жовте, воно різнокольорове. Наче матрьошка.

Відкрий жовту матрьошку – в ній синя. Відкрий синю – в ній зелена. Відкрий зелену – в ній блакитна. А в блакитній – ще червона, помаранчева...

Так і сонечко. Якщо розмотати клубочок, буде сім кольорових смужок. А якщо кожну з цих смужок змотати окремо, буде сім кольорових сонечок. Жовте сонечко, синє, блакитне, зелене, всякі сонечка.

А скільки днів у тижні? Теж сім. Отже, кожного дня буде сходити якесь одне сонечко. У понеділок, наприклад, синє, у вівторок – зелене, в середу – блакитне, а в неділю – жовте.

 

Як курчатко вперше склало казку

Та дуже просто: взяло й написало. Розповіли йому казку про хатку на курячих ніжках. Подумало воно і одразу ж придумало іншу: про будиночок на телячих ніжках. Потім про будиночок на слонячих ніжках. Потім про будиночок на заячих ніжках.

У будиночка на телячих ніжках, за його словами, росли ріжки.

У будиночка на заячих ніжках росли вушка.

У будиночка на слонячих ніжках висіла труба-хоботок.

А в будиночка на курячих ніжках червонів гребінець.

Будиночок на заячих ніжках запищав: «Хочу стрибати!»

Будиночок на телячих ніжках замукав: «Хочу битися!»

Будиночок на слонячих ніжках запихтів: «П-ф-ф! Хочу в трубу дудіти!»

А будиночок на курячих ніжках проспівав: «Ку-ку-рі-ку! Чи не пора вам усім спати!»

Тут в усіх будиночках згасли вогні. І всі поснули.

 

Про друзів

Друзів у курчатка було мало. Всього один. Це тому, що він шукав друзів за кольором. Якщо жовтий – значить, друг. Якщо сірий – ні. Якщо бурий – теж ні. Йшло якось курчатко по зеленій доріжці, побачило жовту ниточку і пішло за нею. Йшло, йшло і побачило жовту гусеницю.

– Здрастуй, жовта! – сказало курчатко. – То це ти мій жовтий приятель?

– Так, це я, – пробурчала гусениця, – жовтий приятель.

– А що ти тут робиш?

– Не бачиш хіба? Тягну жовтий телефонний дріт.

– А навіщо?

– Не здогадуєшся? Блакитний дзвіночок, що живе в лісі, і синій дзвіночок, що живе на лузі, вирішили сьогодні зателефонувати один одному.

– А навіщо? – спитало курчатко.

– Мабуть, щоб дізнатися про погоду. Бо коли дощ, вони закриваються.

– І я теж, – сказало курчатко і сховало голову. І тим дуже здивувало гусеницю.

Вона довго не могла зрозуміти, хто ж це – квітка чи птах?

– Мабуть, квітка, – вирішила гусениця і потоваришувала с курчатком. Адже гусениці бояться птахів.

 

Що робили два жовтих друга

Що роблять усі маленькі? Грали. Танцювали. Видували бульбашки. Стрибали в калюжу.

А ще сумували. А ще іноді плакали.

 

Чому вони сумували

У понеділок ось чому. В цей день вони обдурили своїх мам. Вони сказали їм: «Ми підемо на лужок». А самі пішли на річку ловити карасів.

Звичайно, якби це був хлопчик, він би почервонів. Якщо дівчинка – теж.

Але вони були жовте курчатко і жовта гусениця. І вони весь день жовтіли, жовтіли, жовтіли. А під вечір стали такі жовті, що на них ніхто без синіх окулярів не міг дивитися. А хто дивився без синіх окулярів, той зітхав і плакав: «Як це сумно! Як це сумно! Вони обдурили своїх мам!»

 

У вівторок

У вівторок вони вирішили запустити змія. Весь день курчатко склеювало його, а гусениця тягла жовту ниточку. Потім вони прив'язали ниточку до змія. Дмухнув вітер, і змій відлетів так далеко, що його не стало видно.

Стрибала повз них жаба. Засміялася:

– Ниточку тримаєте, а змія загубили!

Пробіг повз них козлик. Засміявся:

– Тримаєте ниточку, а де ж змій?

Набридло курчаткові й гусениці пояснювати, чому змія немає. Коли в них те ж саме спитало порося, вони сказали йому:

– Це зовсім не змій. Ми прив'язали ниточку до сонечка, а воно пішло за гору. Ми його тримаємо за ниточку, щоб воно зовсім не пішло, а зранку ниточку змотаємо, і знову встане жовте сонечко.

Вранці вони змотали ниточку, але чомусь замість сонечка припливла хмара, і цілий день лив дощ. І всі сварили жовтих друзів: хіба можна жартувати з сонечком та дощем?

 

Чому вони сміялися

У середу вони вирішили грати в схованки. Вранці вирішили, в обід зважилися:

– Раз-два-три-чотири-п'ять! Хто грає – тому тікать!

Втекло курчатко і сховалося під ґанок. Поповзла гусениця і сховалася під листочок. Чекають, хто кого знайде. Годину чекали – ніхто нікого не знайшов. Дві чекали – ніхто не знайшов...

Нарешті, ввечері знайшли їх мами і насварили:

– Хіба це схованки? Схованки – це коли хтось від когось ховається. Хтось когось шукає. А коли всі ховаються, це не схованки!

В цей час загримів грім. Однак дощу не було, а пішов град. Тук-тук-тук, – весело стукав по даху.

І всі сховалися.

 

Як курча зустріло гусеня

– Дивно, – пропищало курчатко, – сам – білий, а ніжки рожеві. Ти що, панчішки рожеві купив?

– Ні.

– Рожеві черевички взув?

– Ні.

– То що ж?

– А я їх у синій холодній воді мив – от вони в мене й почервоніли.

– А якщо я помию лапи у синій холодній воді, у мене теж почервоніють?

– Теж не теж, також не також, а спробуй.

Пішли жовта гусениця і жовте курчатко до синьої води, і стала гусениця поливати йому з кухлика на лапки. Чекало курчатко, коли будуть лапки рожевими, а лапки чомусь стали сині. Тут вже всі засміялися: «Це що таке? Жовте курчатко на синіх ніжках. Хіба не смішно? Дуже смішно!»

 

***

Я розповів тобі, чому буває сумно. Я розповів тобі, чому буває смішно. А чи знаєш ти, що іноді буває і сумно, і смішно. Так було колись і з курчатком.

У неділю він спитав у гусениці:

– Як стати великим?

– Треба більше їсти, – серйозно відповіла гусениця. – Хлопчику треба їсти кашу, дівчинці – кисіль. А тобі, жовторотику, краще за все їсти журавлину. З'їси одну ягідку, і виросте в тебе червоний гребінець. З'їси другу – виросте червона борідка.

Курчатко з'їло одну журавлину, і нічого не виросло. З'їло другу – теж нічого. Заплакало воно, і від сліз у нього почервоніли очі. Всі дивилися на курчатко і не могли зрозуміти, що з ним. Якщо очі почервоніли тому, що воно з'їло ягідки журавлини, – це смішно. Якщо очі почервоніли тому, що воно плакало, – це вже сумно. Ніхто не міг нічого зрозуміти. І саме курчатко теж.

Цілий день воно сміялося і цілий день плакало.

Дорослі кажуть: це сміх крізь сльози.

Ну от і все.

– Як все, хіба це кінець? – запитаєш ти.

Ні, не кінець. Хіба добре, коли щось гарне закінчується? Коли я був маленький і знав дуже мало, мені завжди було сумно, якщо щось гарне швидко закінчувалося. Гарний день. Гарний вечір. Гарне сонце.

І курчатко, і гусениця – теж дуже гарні, тож навіщо мені вигадувати кінець?

Автор: Циферов Г.; ілюстратор: Тржемецький Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова