|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Українська народна казка
Про бідного Івана і Премудру Дуляну
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Сільваші
Жив собі Іванко. Був без батька, тому дуже рано почав журитися за хліб. Ще малим ходив на полювання і навчився добре стріляти з лука.
Якось вертався він із хащі. Бачить — стара бабка несе молоко. І подумав собі: "Не застрілив я жодної звірки, але якщо потраплю у бабин ливник — то я таки ще добрий стрілець!"
Іванко узяв нараз ціль, і у бабиній руці лишилося від глека одне вушко. Стара його лає:
— А бодай ти тоді оженився, коли за тебе вийде Премудра Дуляна!
І ось настав для Івана час одружуватися. Пересватав довкола сім сіл — жодна дівка за нього не йде.
Купив собі Іван коника, попрощався з матір'ю і поїхав шукати Премудру Дуляну. Іде, іде —уже й коника нема. Рушив пішки і дістався аж до того краю, куди птахи не долітають, сонце не догріває.
Дивиться — у хащі стоїть маленька хижка. Зайшов Іван, а там старенький дідо замітає долівку бородою.
Поклонився леґінь красно, привітався. Дідо подивився на нього та й каже:
— Мені вже двісті п'ятдесят літ, але такої доброї душі не бачив. Куди йдеш, синку?
— Шукаю суджену свою — Премудру Дуляну. Чи не поможете мені?
— Ой, синку, я ніколи про таку не чув. Та зроблю для тебе добре діло: дам тобі такий клубок, що виведе тебе з цієї хащі.
Вибрався Іван з хащі і побачив перед собою високий будинок. На найвищому поверсі стояла Премудра Дуляна.
Радо зустріла вона хлопця, пригостила, а потім сказала:
—В полоні я у Вітра, Іванку. Зроблю тебе на якийсь час дідом і, коли увечері повернеться господар, скажу, що ти наймаєшся служити.
Повернувся Вітер додому, в Дуляни про діда питає; вона йому про бідного наймита й розповідає.
Покликав його Вітер у палац, повів сивими бровами:
— Ану, чоловіче, стань таким, як був. І обернувся Іван легінем.
Настала темна північ. Завів Вітер Івана у хащу.
— Бери сокиру дерев'яну, — каже, — ставай до роботи. Скільки бачиш смерек — усі зрубай, землю пшеницею засій, і щоб до вечора з неї вже був хліб печений.
Узяв Іван сокиру, вдарив нею в бука, а вона й розлетілася. Сів і зажурився.
Прийшла Премудра Дуляна, заспокоїла хлопця.
Викликала чортів — і зробили вони все, що наказала.
Увечері запахла паляниця. Вітер поплескав Івана по плечу.
— Добрий ти слуга! Іди, лягай собі спати — опівночі дістанеш від мене ще одне завдання.
Серед ночі привів поганин Вітер хлопця до озера.
— Вичерпаєш усю воду і перекинеш скляний міст на одній підпорі, а зверху щоб мав той міст три красні стовпи, на яких би пташки сиділи і співали різними голосами.
Дочекався Іван Премудру Дуляну. І знову наказала вона поганиновим чортам усе зробити. Доки Іван обід свій поїв, то йому на мості, на стовпах, і пташки заспівали.
Похвалив Вітер і на цей раз хлопця. Так вони й жили. Але якось Премудра Дуляна шепнула хлопцеві:
— Сідлай коней, Іванку, тікаймо у твою державу.
Від'їхали вони недалеко, як Вітрів кінь страшно заіржав, покликав свого господаря.
— Премудра Дуляна втекла зі слугою!
Кинувся Вітер за ними. Закричав Іван, що у спину його щось пече. Оглянувся — сине полум'я за ними.
— То дихає кінь Вітра, — каже Премудра Дуляна. — Але ти не журися: з нашого коня кущ стане, а з нас — два зайці. Може, Вітер прошмигне.
Але Вітер усе зрозумів.
— Ану, зайчата, станьте, як були, бо вас порубаю!
Премудра Дуляна виявила себе і слугу. I сказав Вітер Іванові:
— Перший раз тобі прощу за добру роботу.
Спробували ще раз втекти. Кінь озером став, хлопець з дівчиною — качками.
Знову їх Вітер наздогнав, і знову їм пробачив за добру роботу.
Третьої втечі Вітер не подарує. І зібрала тоді Премудра Дуляна у дорогу одного Івана.
Прийшов він знову до старого дідика, який замітав хатку бородою. Привітався, вийняв хлібинку, поділився зі старим ще й жменю золотих дав.
— Добре, синку, добре! — каже дідик. — І я десь-колись буду тобі у пригоді.
На тому й розлучилися.
Іде Іван далі. Бачить — у хащі великий барак стоїть. Зайшов, а там — відьма-босорканя. Іван і їй красно поклонився. Взяла відьма хлопця на роботу.
— Служити будеш два роки, — каже баба, — маєш пасти трьох білих кобил. Але якщо на полуднє не будуть вони у стайні, бідна твоя голова лишиться на бараці.
Спекла йому ощипок-дрімливочок і вирядила на роботу.
Пригнав Іван кобилиць на поляну, відламав собі шматок ощипка-дрімлнвочка і заснув. А кобили розбрелися по зеленій хащі.
Тоді прибіг до хлопця дідик з довгою бородою.
— Вставай, Іване! Твої кобилиці стали оленицями, але не біда! Три рази лусни батогом — І перекинуться вони у білих кобилиць.
Другого дня Іван був мудріший і вже не виймав ощипка-дрімливочка. Та підійшла старша кобилиця! дихнула на нього — він і заснув. Знову дідик виручив хлопця.
Вже йдуть вони з хащі, дід і каже Іванові:
— Другий день — то другий рік ти відслужив відьмі. Буде вона давати платню — не бери ані красну дівчину, ані срібло-золото. Проси собі ослюка.
Так і зробив Іван, як порадив дідик. Осідлав ослюка і рушив у дорогу.
Дотяглися вони за хащину. Ослюк потряс собою три рази, і став з нього чарівний кінь-татош.
— Тепер можеш їхати, — каже Іванові, — і взяти свою суджену — Премудру Дуляну.
Іван сів на нього, і кінь піднявся в повітря. А як опинилися біля палацу, Іван просто з найвищого поверху підхопив дівчину.
I привів бідний Іван у село до своєї матері багату невістку — Премудру Дуляну.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова