Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Про двох братів та шістьох звірів

Прикарпатська народна казка

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Мала вдова двох синів. Такі вони були красні, як намальовані. І розпізнати їх ніхто не міг, бо мали обличчя і голос однакові.

Якось пішли брати на полювання в ліс, та за весь день нічого не вбили. Ввечері додому повертаються, коли бачать – два вовки гризуться.

– Я вб’ю їх, – каже молодший брат.

– Не стріляй, брате, – каже старший. – Вони дуже голодні. Віддаймо їм ліпше свій хліб та сало.

Кинули звірам лишки від свого обіду і додому пішли. Оглянулися – а вовки за ними йдуть.

– Закриймо їх до стайні, – порадив молодший брат. – Може, ще на помочі нам будуть.

Закрили вовків у стайні і до хати пішли.

– Чи вбили ви, сини, якого звіра? – питає мати.

– Не вбили нічого, лише двох вовків знайшли і в стайню закрили.

– Сини, сини, що ви наробили? – забідкалася мати. – Одну корівчину маю, та й ту з’їдять.

– Не плачте, мамо, – втішають стару сини. – Як вовки з'їдять корову, ми їх уб'ємо і за шкуру другу корову купимо.

Вранці брати заглядають до стайні, а вовки в кутках сидять із замками на писках, і корова ціла.

Пішли хлопці знову на полювання і мусили без нічого додому повертатися. Бачать – два ведмеді б'ються.

– Вбиймо їх, – каже молодший брат.

Старший заперечив:

– Краще зробимо з ними так, як з вовками.

Зробили, як радив старший. Ведмеді пішли за хлопцями і в стайні з коровою та вовками доночувалися.

Вранці мати до стайні заходить, а там чотири звірі із замками на писках

Хлопці й на третій день нічого не вполювали. Додому рушили, а коло дороги два леви б'ються.

– Вбиймо левів, – каже молодший брат.

– Ні, віддаймо і їм лишки обіду, бо вони голодні.

Брати підкралися ближче, кинули левам хліб і сало і стали тікати. Недалеко від хати оглянулися, а звірі за ними женуться. Віддихалися хлопці вже в хаті і в вікно виглядають. А леви коло воріт зупинилися.

Вийшли брати, впустили і левів до стайні і замкнули.

– Ой, сини мої, не буде нашої корови, – бідкається мати.

– Що буде, то буде, – кажуть сини. – Лягайте спати, а завтра подивимося.

Скоро брати так звикли до звірів, що й на полювання ходили з ними.

Та одного ранку хлопці попрощалися з матір'ю, взяли звірів із собою і пішли мандрувати. На роздоріжжі коло дуба зупинилися.

Заб'ємо свої ножі в цього дуба. Хто скоріше сюди вернеться – витягне братового ножа. Коли потече вода – брат мертвий, коли вода з кров'ю – ні живий, ні мертвий, а коли чиста кров – живий. Брати розійшлися – кожен з одним левом, ведмедем і вовком.

От прийшов старший брат у одну державу, де всюди висіли чорні прапори.

– Що за смуток у цій державі? – спитав він зустрічного чоловіка.

– У нас в колодязі сидить дванадцятиголовий Змій, – відповів той. Прийшла черга віддати йому царську доньку. Хто знищив би Змія, той мав би царівну за жінку.

Хлопець нічого не сказав, а пішов до колодязя і чекає. Привели заплакану царівну, а Змій висунув три голови. Хлопець відрубав їх шаблею. Змій ще три голови витягнув, а парубок і ці відтяв.

Тоді висунулися зразу шість зміїних голів. Хлопець не встигав рубати, та звірі йому помогли: і лев, і ведмідь, і вовк по одній голові відгризли.

Відрубав мандрівник зміїні язики і в кишеню сховав, царівну відпустив додому, а сам ліг спати. Звірі теж поснули.

Побачив це царський слуга і хлопцеві голову відрубав, а царівні наказав:

– Не кажи нікому, хто тебе визволив. Бо як скажеш, не жити тобі на світі.

Прокинулися звірі, а їх хазяїн з відрубаною головою лежить. Сіли й журяться. Видивив лев, що гадюка цілющу та живущу траву несе. Одною ногою на голову гадюці наступив, другою з її писка траву вирвав і хлопця зцілив та оживив.

Йде парубок із своїми звірами по місту і дивується: всюди червоні полотна та квіти. Спитав про це одного чоловіка, а той відповів:

– У нас велика радість. Царський слуга убив дванадцятиголового Змія і з царівною одружується.

Написав тоді хлопець царівні, аби вона перед вінчанням зустрілася з ним. Листа послав левом. Царська варта, як побачила звіра, розбіглася. А лев зайшов у двір і царівні листа передав.

Настав день весілля. Іде царівна вінчатися, а хлопець їх перестрів і звертається до її батька:

– Пресвітлий царю! Я врятував вашу доньку від Змія, а чому ви її за іншого віддаєте?

Неправда, – схопився царський слуга. – Я царівну врятував, у мене всі дванадцять зміїних голів.

– Слуга голови повідтинав після того, як я язики відрубав, – засміявся хлопець.

– А що зробимо з ним? – спитав пар.

– За те не журіться, – відповів хлопець і поглянув на лева.

Лев кинувся на царського слугу і надвоє розірвав його.

Одружився хлопець із царською донькою і живуть собі. Та от його знову в ліс потягло.

– Піду я на полювання, – каже він жінці, бо хочу свого брата знайти.

– Не йди, – умовляла царівна. – Ліс зачарований, звідти ніхто ще не вернувся. Не послухав її чоловік. Пішов із своїми звірами в ліс.

Сів під дубом, розклав вогонь і гріється.

– Ой, як я змерзла, – почувся голос. Глянув угору, а на дубі баба сидить.

– Коли змерзла, злізь і грійся.

– Боюсь твоїх собак, – показала баба на лева, ведмедя і вовка. – Вдар їх моїм прутиком, і вони не будуть такі люті.

Так і зробив мисливець. Баба злізла. Погрілася, а тоді вогонь розкидала.

Розсердився мисливець і крикнув звірам:

– Беріть її.

Звірі не рухалися.

Баба прутик вихопила і мисливця вдарила. Зостався він із своїми звірами в лісі ні живий, ні мертвий.

А молодший брат помандрував по світу і на роздоріжжя повернувся. Витягнув братів ніж з дуба – кров із водою потекла.

– Біда, – думає хлопець. – Мій брат ні живий, ні мертвий.

І пішов вів шукати брата.

Прийшов зі своїми звірами в одну державу, а до нього кинулася молода царівна:

– Чоловічку любий, де ти так довго ходив?

– Не маю часу з тобою забавлятися, бо йду свого брата шукати.

Пішов парубок до лісу, дивиться, а його старший брат із звірами ні живий, ні мертвий лежить.

Розклав вогонь, гріється і думає, як братові допомогти. Коли чує – хтось з дуба озивається:

– Ой, як я змерзла.

– Злізь та грійся, – каже хлопець.

– Я твоїх собак боюся, – каже баба. – На тобі прутик, удар їх, та вони не будуть такі злі.

Хлопцеві нараз спало на думку, що і його брата баба так намовляла. Взяв він прутик і вдарив... по землі.

Злізла баба, погрілася, а тоді вогонь розкидала і прутик хоче від хлопця
вихопити.

Розгнівався парубок.

– Бабо, сядь собі, бо мої помічники розірвуть тебе.

Побачила баба, що звірі живі, і втихомирилася.

– Як не скажеш, чим оживити брата і його звірів, і хвилини не проживеш, –
погрозив хлопець.

Перелякалася баба і просить:

– Не губи мене, я все розкажу тобі. Забий ніж у дуба і соком покропи брата та звірів.

Хлопець так і зробив. Баба хотіла вихопити від нього прутик, та лев, ведмідь і вовк роздерли її на шматки.

Покропив хлопець брата соком з дуба – і той ожив. Покропив звірів і ті ожили та стали красними хлопцями.

– Куди мої звірі поділися? – спитав старший брат.

– То ми звірами були, – відповіли хлопці. – Нас відьма прокляла.

Тоді молодший брат своїх звірів покропив соком із дуба, і вони теж стали красними хлопцями.

Повів усіх старший брат до себе додому. А царівна ніяк не може пізнати, котрий з братів її чоловік. Зажурилася. А тоді ножем на себе замахнулася. Кинувся старший брат до неї.

– Ти мій чоловік, – засміялася царівна.

І залишився старший брат із жінкою. А молодший із шістьма побратимами пішов у світ долі шукати.

Автор: Прикарпатська народна казка; ілюстратор: Сахалтуєв Р.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова