Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Про сулейманську принцесу

Карел Чапек

Про сулейманську принцесу

Переклад українською – Петро Козланюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Кохан

У сулейманському султанстві володарював, як сама назва свідчить, султан Сулейман.

Про сулейманську принцесу

Була у цього султана єдина дочка, на ім'я Зубейда. І ось ця принцеса Зубейда почала ні з цього ні з того марудити, кашляти, стогнати, бліднути, марніти, худнути й так плакати та зітхати, що просто жаль було дивитися.

Про сулейманську принцесу

Ну, ясно, що султан миттю покликав до неї своїх придворних чародіїв, ворожбитів, чарівників, баб-шептух, баб-відьом, плітух і шарлатанів, масажистів, банщиків, магів, астрологів, фельдшерів і цирульників.

Про сулейманську принцесу

Однак ніхто з них не міг вилікувати принцесу. Було б це, скажімо, в нас, то кожен лікар сказав би, що дівка хворіє на анемію, плеврит і бронхіальний катар.

Про сулейманську принцесу

У сулейманському ж краї немає лікарів, а медицина там не дійшла ще до того, щоб іменувати недуги латиною. Отож уявіть собі, як султан зажурився.

«Ах, – скаржився він сам собі, – як же я радів, що дівчина успадкує по мені квітуче султанство, а вона, бідна та безпомічна, худне, в'яне та гасне в мене на очах». І запанував у султанському дворі та в усьому сулейманському краї великий сум.

Про сулейманську принцесу

Саме тої пори примандрував туди подорожній гендляр з Яблонця – якийсь пан Люстіг – і, почувши про хвору принцесу, сказав:

– Вашому султанові треба покликати лікаря від нас, із Європи, бо в нас медицина куди вища за вашу. У вас лише знахарі, чарівники та шептухи, а в нас справжні вчені лікарі.

Про сулейманську принцесу

Дізнавшись про це, султан покликав отого мандрівного Люстіга, купив у нього разок скляних перлів для Зубейди й спитав:

– Пане Люстігу, а як же пізнають у вас справжніх учених лікарів?

– Це дуже просто, – відповів пан Люстіг. – Знати їх з того, що кожний вчений лікар має перед своїм прізвищем дві літери: Др., тобто вчений доктор. Наприклад – Др. Манн, Др. Пельнарж і так далі. А коли такого «Др.» немає, то це вже не вчений лікар, ясно?

Про сулейманську принцесу

– Авжеж, – відповів султан і щедро обдарував пана Люстіга султанками, – це, знаєте, такі смачні родзинки. Після цього султан відправив послів до Європи по лікаря.

– Пам'ятайте ж мені, – наказував він, – що справжній учений лікар є лише той, перед чиїм прізвищем стоїть «Др.» Іншого не приводьте мені, а то відчикрижу вам вуха разом із головами.

Про сулейманську принцесу

Не буду розповідати про різні пригоди цих послів дорогою до Європи, бо казка моя й кінця б не мала. Скажу лише, що, подолавши всі труднощі та небезпеки, посли кінець кінцем прибули до Європи й стали шукати лікаря для принцеси Зубейди.

Про сулейманську принцесу

Тож цілий караван оцих послів – кремезних мамелюків з тюрбанами на головах та з отакенними вусищами, мов кінські хвости, – рушив дорогою серед чорнолісся.

Про сулейманську принцесу

Ідуть вони, йдуть, аж здибують дядька з пилою та сокирою на плечі.

– Здоровенькі були! – вітає послів дядько.

– Дай боже й вам, – відповіли посли. – А хто ви, дядечку, такий?

– Я, спасибі вам на слові, – сказав той, – я дроворуб.

Про сулейманську принцесу

Басурмани наставили вуха та й кажуть:

– Вас ми, добродію і шукаємо. Коли ви зволили бути Др. Оворуб, тоді просимо вас негайно іти з нами до сулейманського краю. Наш султан Сулейман велів чемно покликати вас до його палацу. Коли ж ви не захочете йти добровільно, тоді ми мусимо привести вас, добродію, силоміць, отож і попереджаємо, щоб не нарікали на нас.

Про сулейманську принцесу

– Ось як? – здивувався дроворуб. – Чого ж ваш султан хоче від мене?

– Він має для вас якусь роботу.

– То я піду, – погодився дроворуб. – Бо саме оце й шукаю роботи, а до роботи, вельможні панове, я гарячий, як дракон.

Посли задоволено переморгнулися й сказали:

– Цього нам, славний добродію, й треба.

– Стривайте! – мовив дроворуб. – Мені передусім хочеться знати, як султан платитиме за роботу. Я не якийсь там дрантюх, не гилитиму ціну, але, сподіваюся, що й пан султан не дряпіка який, а заплатить мені, як другові.

Про сулейманську принцесу

Посли сулейманського султана відповіли на те чемно:

– Не вадить, шановний добродію, що ви не Др. Антюх – нам цілком вистачить, що ви – Др. Оворуб. А що ж до султана, то ми запевняємо вас, що він не Др. Япіка, а лише звичайний володар і тиран.

Про сулейманську принцесу

– Гаразд! – сказав дроворуб. – А про харчі домовимося так, що за роботою я їм і п'ю, як драгун.

– Все буде зроблено, шановний добродію, щоб задовольнити вас і в цьому питанні, – запевнили сулейманці.

Про сулейманську принцесу

Потому повели дроворуба з почестями на корабель і попливли в сулейманське царство.

Про сулейманську принцесу

Коли вони припливли, султан сів мерщій на трон і звелів привести їх до себе.

Про сулейманську принцесу

Посли клякнули перед султаном, а найстарший та найвусатіший сказав:

– Наш милосердний володарю й князю всіх вірних, світлий султане! За твоїм високим наказом, ми поїхали аж на острів, званий Європою, шукаючи найученішого, найвідомішого, найславетнішого лікаря для принцеси Зубейди. І ось ми привели його, світлий султане. Це відомий і славний на весь світ лікар Др. Оворуб. Аби ти знав: це такий лікар, що до праці він, як Др. Акон, платять йому, як Др. Угові, а їсть він та п'є, як Др. Агун. Годиться тобі, світлий султане, знати, що всі вони – найславніші вчені доктори, тож ми привели тобі найкращого з усіх.

Про сулейманську принцесу

– Вітаю вас, Др. Оворуб! – сказав султан Сулейман. – Прошу вас оглянути мою дочку, принцесу Зубейду.

«А чого ж не оглянути», – сказав собі дроворуб.

Про сулейманську принцесу

Сам султан повів його до якоїсь сірої напівтемної кімнати, вистеленої гарними килимами, гобеленами, подушками, а на них спочивала бліда й жовта, як віск, принцеса Зубейда.

– Ай-яй-яй! – співчутливо сказав дроворуб. – Пане султане, таж ваша дівчина така зелена, аж світиться.

– Ото ж бо, – зітхнув султан.

– Не дівчина, а мощі, – вів далі дроворуб. – Геть висохла, еге?

– Еге ж, – сумно відповів султан. – Бо вона нічого не хоче їсти.

– Худа, як тріска, – сказав дроворуб. – Як віхоть. А на лиці ні кровинки в неї, пане султане. Я б сказав, що дівча хворіє.

Про сулейманську принцесу

– А хворіє, – зажурено підхопив султан. – Тому-то я й покликав вас, щоб вилікувати її, коли ви Др. Оворуб.

– Я? – здивувався дроворуб. – Бійтеся бога, як же я лікуватиму?

– А це вже ваша справа! – відповів Сулейман похмурим голосом. – На те ви й тут. Годі балачок! Скажу ще лише таке: коли ви не вилікуєте принцеси, то я звелю відтяти вам голову.

– Але ж так не годиться, – пробував боронитися зляканий дроворуб, та султан не дав йому говорити.

– Ніякого «але», – процідив він коротко. – Мені нема коли з вами теревені правити, а треба йти царювати. Беріться до діла й покажіть, що вмієте.

Про сулейманську принцесу

І пішов сів на трон і став царювати.

«Ото халепа! – почухав потилицю дроворуб. – Ото вскочив! Як же мені лікувати оцю принцесу? Хіба я знаю, як це робити? Ото ще напасть! І що ж тепер діяти, хай йому грець! Не вилікую цієї дівчини – відітнуть мені голову. І коли б оце не казка, то я сказав би: не можна отак ні сіло ні впало відрубувати комусь голову! І впхав чортяка мене в казку! В звичайному житті ніколи б мені такого не сталося. Гей, людоньки добрі, як же мені виплутатися з оцієї біди?»

Про сулейманську принцесу

З такими та ще чорнішими думками дроворуб сів собі на порозі султанського замка й зажурено зітхав. «І чого їм заманулося, бог би їх побив, робити лікаря з мене? Звеліли б мені зрубати ці або ті дерева, тоді я показав би їм, на що здатен! Так працював би, аж тріски летіли б! Але ж і заросло тут навколо деревами, наче в пралісі, й сонечка не видно! То в замку, певне, сирість, пліснява, затхлість і мокриці! Постривайте ж, я ось покажу вам свою працю!»

Сказавши таке, він скинув куртку, схопив пилу та сокиру й почав валити дерева, що росли навколо султанового замку. Це, одначе, були не яблуні, не груші, ані горіхи, як у нас, а самі пальми та олеандри, кокоси, драцени й фікуси, високі й стрімкі махагонові дерева та інша екзотична зелень.

Про сулейманську принцесу

Коли віддзвонило полудень – навколо замку лисів чималенький проруб, а дроворуб, витерши рукавом піт з лоба, дістав з торбини буханець чорного хліба та сир, які прихопив з дому, й взявся до їжі.

Про сулейманську принцесу

А принцеса Зубейда й досі ще спала в своїй сірій кімнаті і, як ніколи, смачно сапала під те сюрчання та цюкання пили й сокири! Збудила її тільки раптова тиша, коли дроворуб, кинувши валити дерева, сів на колоді й заходився уминати чорний хліб із сиром.

Про сулейманську принцесу

Принцеса розплющила очі й здивувалася: скільки ж то дивного світла в кімнаті! Вперше за її життя впала сюди сонячна злива й заповнила сіру кімнату ясною блакиттю. Принцеса наче купалася в оцій ласкавій зливі, а у відчинене вікно линув до кімнати міцний, приємний запах свіжозрубаних дерев, і вона з насолодою глибоко вдихала його.

Про сулейманську принцесу

А до цього духмяного смолястого запаху домішувалося ще щось таке, чого принцеса досі не знала. «Що ж то воно?» – виглянула вона у вікно й побачила замість високої стіни дерев ясну галявину прорубу в сонячному світлі, а там сидить собі кремезний дядько й смачно їсть щось чорне та щось біле – саме те, від чого й заскребло ніздрі принцесі. Та ж відомо, що всякому найкраще пахне те, що їсть хтось інший.

Принцеса не могла вже витримати; ті пахощі вабили її вниз, перед замок, до того дядька, який обідав на прорубі. Кортіло дізнатися, що то він їсть.

Про сулейманську принцесу

– А, принцесо! – озвався дроворуб з повним ротом. – Не хочете шматок хліба та сиру?

Принцеса зашарілася, завертілася – соромилася сказати, що дуже їй хочеться покуштувати того запашного.

– Беріть, а чого ж! – одрізав дроворуб величенький окраєць. – Нате!

Про сулейманську принцесу

Принцеса зиркнула навкруги, чи хто-небудь не бачить.

– Дякую, – мовила нишком, а скуштувавши хліба та сиру, сказала: – Ох і смачне!

Та й справді, хіба така принцеса їла коли-небудь у житті хліб із сиром?

Саме тоді виглянув у вікно пан султан Сулейман і тут же очам своїм не повірив. Замість густої стіни дерев'ясніє зруб у сонці, а на купі колод сидить принцеса з повним ротом, вуса од сиру в неї від вуха до вуха, і їсть вона так смачно, як іще ніколи не їла.

Про сулейманську принцесу

– Дай же їм, боже, здоров'я, що кінець-кінцем знайшли та привели-таки справжнього вченого доктора до моєї дочки, – відітхнув Сулейман з полегкістю.

Про сулейманську принцесу

З того дня принцеса стала одужувати, личко її набралося рум'янців, і їла вона, як вовчиця. Ось що таке світло, сонце й свіже повітря.

Про сулейманську принцесу

Автор: Чапек К.; ілюстратор: Кохан О.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова