Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Половецькі ночі

Юрій Логвин

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юрій Логвин

У XII столітті Русь виснажували два лиха – княжі чвари та наскоки половців. 1185 року запальний князь Ігор, не узгодивши своїх дій з іншими князями, пішов війною на половців.

Та замість слави і багатої здобичі воїни князя Ігоря знайшли в степу хто смерть, а хто неволю. А половецькі хани надіслали гінця сповістити всіх – Русь переможено.

Ординці безжально гнали бранців, змучених ранами, голодом та спрагою.

А князів посадовили на коней. Берегли знатних полонеників – адже за них можна взяти великий викуп.

Сміялись половчанки над муками бранців. Та не сміялась Кончаківна, донька хана Кончака. Їй стало жаль змученого молодого княжича Володимира Ігоревича, якого батько взяв у цей нещасливий похід.

Відчув Володимир Ігоревич на собі пильний погляд і обернувся.

І побачив бранець красуню хатунь, що позирала на нього співчутливо та приязно. Але коні рухались невпинно, і за мить лице хатуні зникло в натовпі.

Полонених пригнали на белебень і сторожили їх там, щоб потім вигідно продати в рабство.

А князя Ігоря та його сина Володимира, як почесних бранців, хани Кончак і Гзак запросили на обід.

Правила тогочасної поведінки не дозволили полоненим князям відмовитись від запрошення своїх переможців.

Гірко переживав князь Ігор свою поразку й полон. Мучила його совість, що не порадився він з іншими князями і погубив полки.

Прискакав хан Кончак і запросив князя Ігоря на соколині лови.

Знов притамував князь Ігор свою гордість і прийняв від хана найкращого скакуна і ловчого сокола.

Помчали вершники степом. З озерець та ручаїв піднімали силу всяких птахів. А навчені соколи били їх без похибки.

Після ловів підпилі хани хвалилися своїми вірними воїнами, незліченними табунами худоби, сріблом і златом своїх скарбниць.

Прагнув хан Кончак перевищити хана Гзака у похвальбі. Покликав вірну служницю і сказав, щоб привела його доньку.

Кинулись служниці й тітки наряджати та прикрашати Кончаківну.

Привели старі жінки до бенкетуючих ханську доньку. Так удруге побачилися красуня хатунь та юний княжич.

Минув час, і якось Кончаківна пішла зі своїми служницями до річки.

Саме тоді половці запросили молодого княжича на кінські лови.

Мовляв, він до цієї степової забави не звичний, то хоч швидкою їздою розважиться.

Та юний княжич перший наздогнав і заарканив дикого коня. Здивувалися половці вправності й відвазі свого бранця.

Після полювання ще більше здивував княжич половецьких джигітів. Він не тільки сам купав свого скакуна, але й плавав і чудово пірнав. А цього вже ніхто із степовиків і не вмів, і не міг зробити.

З протилежного берега хатунь із цікавістю й захватом спостерігала за княжичем.

За степовим звичаєм кінські лови завершувались гульбищем. І таку веремію зняли половці, що аж земля стугоніла.

Сумно сидів юний княжич на цьому чужому й дикому святі. Коли почув, що хтось тихо кличе його. Озирнувся – а то хатунь запрошує його на приязну розмову.

Поки княжич провадив люб’язну розмову з красунею, його батько домовлявся із хрещеним степовиком Овлуром про втечу на Русь.

Удав князь Ігор, що йому хочеться дуже спати. Пішов "відпочивати". Як завжди, його пильнувала половецька сторожа. Тільки сьогодні варта була добре напідпитку.

Свиснув Овлур за рікою, і зразу ж князь Ігор непомітно пройшов повз свою сторожу.

Поспішив князь до броду і непомітно перейшов річку.

А там Овлур з кіньми чекав на князя.

Втікачі скочили в сідла і пустили коней чвалом, аж земля загула під копитами.

Славетний творець "Слова о полку Ігоревім" написав, що князь Ігор мчав мов сокіл у піднебессі, а Овлур скакав степом, наче вовк-сіроманець.

Закричав хан Кончак, щоб зловили нахабних втікачів. Загорлав хан Гзак, вимагаючи смерті непокірного князя. А щоб усім було лячно скарати необачних стражів.

Охоронці хана Гзака порубали стражів-невдах.

Кинувся хан Гзак до намету – чи на місці княжич? Нема! Тільки сліди ведуть до степового озерця. Всі гуртом поспішили туди.

Незліченні вершники погнали за князем Ігорем та Овлуром.

Першим закоханих побачив Гзак. У шаленстві схопив лук. Та хатунь пригорнулась до юнака, щоб Гзак не міг вистрілити.

І Кончак підоспів і спинив Гзака словами: "Сокіл вилетів... А соколика спутаємо красною дівицею. Бачиш, як він прикипів серцем до моєї доньки?"

Заручився княжич з Кончаківною. І ще рік пробув у полоні, поки посланці князя Ігоря не привезли викуп за сина і його кохану.

І поспішило молоде подружжя з Дикого Поля на волю до зелених дібров і тихих вод прекрасної і славної Русі.

Автор: Логвин Ю.; ілюстратор: Логвин Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова