|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Аудіоказка "Петер – веселий дуриствіт"
Петер – веселий дуриствіт
Угорська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Кохан
Було це там, де й мало бути. Сім по сім країн треба пройти та ще й море перейти, от тоді й потрапиш туди, де короткохвосте порося носом землю риє. Там жив один бідняк. Звали його Петер-дурисвіт.
Прізвисько він отримав за те, що умів обдурити кого захоче. Але він дурив тільки багача чи правителя, а от бідняка, такого ж, як він сам, – ніколи.
Одного разу Петер-дурисвіт пішов до міста. Першим йому зустрівся товстий, злий, несправедливий суддя.
Побачивши Петера, суддя єхидкувато запитав :
– Яким це вітром тебе сюди занесло? Може, ти й мене хочеш обдурити?
– Що ж, обдурити можна, тільки для цього мені треба дещо привезти, чого тут немає.
– Добре, – відповів суддя. – Візьми мого коня та привези те, що тобі треба, а там подивимося, як ти мене, хитромудрого суддю, обдуриш!
Петер сів верхи на коня, задом наперед: удав, ніби не вміє їздити верхи. Так він і поскакав на коні, поки не виїхав за місто. А коли вибрався за заставу, поскакав, що той гусар.
О тій порі якраз був великий ярмарок. Петер відвів туди коня судді та й продав його за сто форинтів. Але перед тим відрізав коню хвіст. А отримавши гроші, поніс хвоста до ставка.
Там він увійшов до ставка і приладнав хвіст так, щоб той стирчав з води. На другий його кінець Петер поклав камінь.
Потім він гарненько вимазав у багнюці обличчя й одежину та, кульгаючи щосили, пішов назад до судді.
– Що з тобою, Петере? – запитав суддя.
– Ох, не питайте! Тільки-но я виїхав за місто, кінь як стрибне у ставок. Я мало не розбився. А от кінь, бідолаха, потонув.
– Брешеш, шахраю! – крикнув суддя.
– Ходімо, подивитеся. Ще й досі хвіст коня стирчить з води. Якщо я збрехав, то ви можете кинути мене до в'язниці.
Узявши з собою двох жандармів, суддя пішов шукати коня.
– Бач, дійсно, не збрехав Петер! Ось він, кінь, тільки хвіст його й видно. Може, він іще живий! – зрадів суддя.
Та так зрадів, що сам поліз у воду, щоб скоріше врятувати коня. Він учепився у кінський хвіст та став його тягти. Тягнув доти, поки камінь не звалився, і суддя гепнувся у багнюку.
– От, злодію! Таки обдурив мене! – кричав суддя, тримаючи в руках конячий хвіст. – Постривай же, ще сядеш у мене за ґрати!
А Петер між тим спокійнісінько бенкетував з друзями у корчмі. Грошей у нього було скільки хочеш.
Як раптом він побачив, що йде суддя, та ще й у якому вигляді! Увесь обліплений багнюкою і в руці тримає кінський хвіст. А люди біжать за ним та сміються.
Петер, збагнувши, що на нього чекає, швиденько заплатив корчмарю наперед. У цей час увійшов суддя.
– Ну, шахраю, тепер тобі один шлях – до в'язниці!
Але Петер його навіть слухати не став. Гукнув, щоб принесли вина. Випив, зняв з голови капелюх, кинув його на підлогу та й запитує:
– Ну що, пане корчмарю, розрахувалися?
– Розрахувалися.
Суддя, забувши про коня, став дивитися, що то за диво-капелюх, що кидаєш його на підлогу – і за все сплачено!
– Петере, продай мені цього капелюха. Дам за нього сто п'ятдесят форинтів.
– Ех, це батькова спадщина... – відповідає Петер, – але якщо ви вже так просите, то я віддам вам його за двісті форинтів.
Отримавши гроші, Петер віддав свого старого, потертого капелюха. А суддя вирішив випробувати його та запросив своїх найкращих приятелів до найліпшого ресторану.
Побачивши на голові судді старий капелюх, гості стали сміятися так, що ледве животи собі не надірвали.
– Дарма смієтеся! – і суддя розповів усім, що це за капелюх.
Коли всі наїлися та напилися, суддя схопив капелюх та кинув його на підлогу.
– Ну що, пане корчмарю, розрахувалися?
– Як це розрахувалися? Адже ви жодного форинта мені не дали!
Тут суддя зрозумів, що Петер його обдурив і цього разу. "Ну, постривай, негіднику! Засажу я тебе за ґрати!"
І він із двома жандармами пішов прямісінько до Петера.
Петер ще здалеку побачив суддю. Він виніс на ґанок здоровенну каструлю, у якій варив гуляш, поставив її на велику колоду та й став помішувати гуляш ложкою.
– Петере, що це за каструля, у якій гуляш вариться без вогню? – запитав суддя, сам не свій від цікавості.
– Вона дісталася мені від діда. Якби не вона, я давно помер би з голоду.
– А чи не продав би ти її? Дам тобі двісті форинтів.
– Ну, якщо вона так припала до душі, то добре, віддам за триста форинтів. Сам вже якось проживу.
Вдома суддя поставив каструлю посеред кухні. Слузі наказав начистити картоплі, нарізати м'яса та все це варити, не розпалюючи вогню. Але гуляш і не думав варитися!
Розгнівався суддя. Побіг він до Петера, щоб особисто засадити його за ґрати. Але Петер не розгубився.
– Як же каструля варитиме, якщо ви колоду не купили? Гаразд, віддам вам її за сто форинтів.
Суддя відрахував гроші, звалив колоду собі на спину та, зігнувшись під її вагою, поніс додому. А люди сміються:
– Дивіться, у судді дрова закінчилися!
Вдома, переконавшись, що й колода не допомагає, суддя вирішив: "Щоб там у нього не було, що б він мені не показав, більше я купувати не стану!" І він знов пішов до Петера.
Побачивши суддю, Петер сказав сестрі:
– Зараз сюди увійде суддя, а ми з тобою будемо сваритися.
І він прив'язав до живота повний крові шлунок барана, якого закололи напередодні.
– Щоб я не сказав, ти в усьому мені супереч. Тоді я схоплю ніж, вдарю ним себе у живіт та ніби помру. А ти зніми скоріше з полиці шафи свищика, свисни ним тричі мені у вухо, і я оживу.
Усе так і відбулося.
– Петере, що це за свищик? – запитав ошелешений суддя.
– Ох, якби ж не він, мене б уже й на світі давно не було! Завжди я так, тільки-но розсерджуся, як сам собі щось погане зроблю.
– От і я теж! – сказав суддя і попросив продати йому свищика.
Сторгувалися на чотирьохстах форинтах.
Забувши про коня, каструлю та колоду, суддя повернувся додому радісний і задоволений. Покликав до себе кучера Яноша:
– Коли я на когось сильно розсерджуся і ти побачиш, як я втикаю собі в живіт ножика, хапай негайно цього свищика та тричі свисни мені у вухо.
Одного разу Янош чимось розгнівав суддю і той штрикнув себе ножем. Янош схопив свищика, тричі свиснув судді у вухо, потім у друге вухо. Але він міг свистіти ще триста разів – суддя й досі б не отямився.
Слухати аудіоказку:
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова