Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Осел і лев

Іван Франко

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Литвиненко

Був собi раз Осел. Забагато йому стало працi i батогiв у господаря.

"Давай, – думає, – втечу в лiс i буду жити на волi! Буду собi пастися по лiсi, i хто менi що зробить?"

I, не думавши довго, втiк вiд господаря, та й у лiс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, не робить нiчого, нiхто його не б'є – вiдколи жиє, ще такого добра не зазнав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та й просто на нього.

"Ну, – думає собi Осел, – аж тепер по менi буде!"

Але поки Лев дiйшов до нього, вiн якось трохи отямився i помiркував собi:

"Ану, може, я його деяк здурю?"

Та й як стояв, бух на землю, лiг собi i лежить, мов i гадки не має.

Надходить Лев i кричить уже здалека:

– Ей, ти, хто ти там? Як ти смiєш лежати? Чому не встанеш i не поклонишся менi?

А осел мов i не чує. Лежить собi та тiльки довгими вухами клапає.

Надiйшов Лев i знов кричить:

– Зараз устань i поклонися менi!

– А хто ж ти такий? – питає Осел.

– Ти ще й питаєшся? – кричить грiзно Лев. – Хiба ти не знаєш, що я Лев, над усiми звiрами цар?

Осел, не встаючи, пiдвiв голову i витрiщив на нього очi.

– I що ти за дурницi балакаєш? – промовив вiн. – Ти цар над усiми звiрами? Хто тобi се сказав? Маєш то на письмi? Хто тебе обирав на царя? Ну, говори!

Лев став, мов чолом об стiну стукнувся.

– Хто менi се сказав? Та всi менi се кажуть, що я над звiрами цар. Хiба ж се неправда?

– Певно, що неправда. Не може тому бути правда, бо цар над усiми звiрами не хто, а я.

– Ти? – здивувався Лев. – А ти хiба маєш се на письмi?

– Певно, що маю! Лишень подивися ось тут! I вiн устав на рiвнi ноги i, обернувшися задом до Лева, показав йому своє заднє копито, на якiм була прибита новiсiнька блискуча пiдкова.

– Бачиш? Се моя царська печать. Якби ти був цар, то й ти би мав таку.

– Ото диво! – промовив Лев. – А я про те й не подумав нiколи. Мабуть, твоя правда. Але стiй! Давай будемо змагатися. Ходiмо в лiс, хто за годину наловить бiльше звiрiв, той буде справжнiй цар.

– Добре, нехай i так буде, – промовив Осел, i з тим розiйшлися.

Лев побiг по лiсi; бiгав, бiгав: тут злапав серну, там зайчика, там знов якусь звiрину – за годину мав уже щось п'ять чи шiсть штук. Бере те все i волоче до Осла.

А Осел тим часом що робить? Пiшов собi на широку поляну, де сонечко ясно свiтило, i насеред луки кинувся на землю, ноги геть вiдкидав, очi зажмурив, язик висолопив на пiвлiктя – сказав би хто: згинув та й згинув. А понад поляною все яструби лiтають, ворони, канi, сороки, галки, всяка погана птиця. Бачать вони, лежить неживий Осел, та й усi гурмою до нього. Зразу здалека заскакували, а там бачать, що не рушається, то й почали по нiм скакати, дзьобати його язик та очi.

А Осел нiчого, тiльки як котра пташина надто близько надлiзе, а вiн клап її зубами або стук її ногою, вб'є та й ховає пiд себе, та так хитро, що другi й не бачать. Не минула година, а вiн уже надушив їх з пiвкопи. Тодi схопився на ноги, як не стреплеться, як не рикне, а птахи всi врозтiч. Осел забрав усю побиту пташню та й несе на те мiсце, де мали зiйтися зi Львом. Приходить, а Лев уже там.

– Ну, що, – каже до Осла i показує йому свою здобич, – бачиш, скiльки я наполював?

– Ну, та й дурний же ти, небоже, – каже Осел i копнув його звiрiв ногою. – Таких звiрiв я мiг би був наловити зо двi копи. Та що вони вартi! А ти подивися на моїх! Я тiльки таких ловив, що в повiтрi лiтають. Ану, попробуй ти.

– Нi, я такої штуки не втну, – вiдповiв Лев. – Аж тепер бачу направду, що ти над звiрами цар, а не я! Вибачай менi, що я так нечемно говорив з тобою!

– А видиш! – промовив гордо Осел. – Завше треба бути чемним, бо ану ж наскочиш на старшого вiд себе, а тодi що буде? От i тепер я мiг би тобi зараз за кару зробити смерть, але вибачаю тобi, бо ти з дурноти се зробив, а не з злої волi. Iди ж тепер i пильнуйся на другий раз!

I Лев пiшов, похнюпившись та пiдiбгавши хвiст, немовби хто вилляв на нього бочку зимної-презимної води. Чи близько, чи далеко, здибає в лiсi Вовчика-братика.

– Здоровi були, найяснiший царю! – каже Вовк i кланяється низенько.

– Ет, iди, не смiйся з мене! – каже сумно Лев. – Який я тобi цар?

– Як то нi? – скрикнув Вовк. – Хто ж би смiв iнакше казати?

– Мовчи, братику, – шепотом говорить до нього Лев. – Тут недалеко є справжній цар. Як почує, бiда буде i тобi й менi.

– Справжній цар? – дивувався Вовк. – Що за диво? Який же тут є справжній цар, крiм тебе?

– Є, є! – з перестрахом шептав Лев. – Я сам його бачив. Там такий страшний! А що за сила! Навiть тих звiрiв ловить, що в повiтрi лiтають. Богу дякую, що мене живого пустив.

– Ну, що ти говориш! – дивувався Вовк. – Диво дивне! Знаю сей лiс не вiднинi, але нiяк не придумаю, хто би се мiг бути. Як же виглядає той новий цар?

– Одне слово – страшний! – говорив Лев. – Вуха отакi, голова, як коновка, а на заднiй нозi царська печать.

– Нiяк не вгадаю, хто се може бути? – клопотався Вовк. – Знаєш що, ходи покажи менi його!

– Я? Нiзащо в свiтi! – скрикнув Лев. – Досить уже раз страху наївся.

– Та ходи-бо! Чого боятися? – Заохочував Вовк. – От знаєш що, прив'яжи себе своїм хвостом до мойого, смiлiше нам буде йти!

– Про мене, – каже Лев, – нехай i так буде.

Зв'язалися оба хвостами докупи та й пiшли. Вийшли на горбик над полянку, що на нiй пасся Осел. Лев зупинився, зазирає та й шепоче до Вовка:

– Ось вiн! Ось вiн! Подивися! Обертається Вовк, зазирає та й як не крикне:

– Дурний Леве, таж се Ослисько! – А Левовi причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається та в ноги! Через пеньки, через ярки що було духу!

Дер, дер, далi втомився, став та й озирнувся.

– А що, Вовче, близько вже той новий цар? Але Вовк тiльки язик вивiсив. Як був прив'язаний до левиного хвоста, так i волiкся за ним усю дорогу i давно вже й духа спустив.

– А видиш, – каже до нього Лев, – ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його близько, то з самого страху помер!

Автор: Франко І.; ілюстратор: Литвиненко В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова