Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Ніч перед Різдвом

Микола Гоголь

Переклад українською – М.Рильський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Кислякова

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10   

Довго стояла Оксана, роздумуючи про чудні ковалеві слова. Уже в душі її щось казало, що вона занадто жорстоко повелася з ним. Що, коли він справді наважиться на що-небудь страшне? Чого доброго! Може, він з горя намислить закохатися в іншу і з досади стане називати її першою красунею на селі. Та ні, він мене любить. Я така гарна! Він мене нізащо не проміняє; він пустує, прикидається. Не мине й хвилин десять, як він, мабуть, прийде глянути на мене. Я й справді сувора. Треба буде йому дати, ніби знехотя, поцілувати себе. Ото він зрадіє! І пустотлива красуня вже жартувала зі своїми подругами.

– Стривайте! – сказала одна з них. – Коваль забув мішки свої; гляньте: які страшні мішки! Він не по-нашому наколядував: я думаю, сюди по цілій чверті барана кидали; а ковбас та хліба, мабуть, і не злічити. Розкіш! Цілі свята можна об'їдатися.

Ніч перед Різдвом

– Це ковалеві мішки? – підхопила Оксана. – тягнімо мерщій їх до мене в хату та роздивимось гарненько, чого він сюди наклав.

Усі, сміючись, схвалили таку пропозицію.

– Але ми не підіймемо їх! – закричала вся юрба раптом, силкуючись зрушити мішки.

– Постривайте, – сказала Оксана, – побіжимо хутенько по санки та одвеземо санками!

І гурт побіг по санки.

Полоненим дуже надокучило сидіти в мішках, дарма, що дяк розколупав для себе пальцем чималу дірку. Коли б ще не було народу, то, може, він знайшов би спосіб і вилізти; але вилізти з мішка при всіх, показати себе на сміх… Це стримувало його, і він вирішив чекати, злегка тільки покректуючи під неввічливими Чубовими чобітьми. Чуб сам не менш бажав волі, відчуваючи, що під ним лежить щось таке, на чому сидіти страх було незручно. Та коли почув, що вирішила його дочка, то заспокоївся і не хотів уже вилазити, міркуючи, що до хати своєї треба було пройти принаймні кроків з сотню, а то ще й другу. А вилізши, треба причепуритись, застебнути кожуха, підперезатись, — скільки-то праці! Та й капелюхи залишилися в Солохи. Нехай же краще дівчата довезуть на санках.

Ніч перед Різдвом

Але сталося зовсім не так, як сподівався Чуб: у той час, коли дівчата побігли по санки, сухорлявий кум виходив з шинку збентежений і не в доброму настрої. Шинкарка аж ніяк не наважувалась давати йому набір; він хотів було дожидатися в шинку, може, таки прийде який-небудь побожний дворянин і почастує його; але, як навмисно, всі дворяни сиділи собі дома і, як чесні християни, їли кутю серед своїх домашніх. Роздумуючи про зіпсуття звичаїв та дерев'яне серце шинкарки, що продавала горілку, кум набрів на мішки і став здивований.

– Бач, які мішки хтось покинув на дорозі! – сказав він, оглядаючись на всі боки. – Мабуть, тут і свинина є. Полізло ж комусь щастя наколядувати стільки всякої всячини! Які страшні мішки! Нехай понабивано їх самими гречаниками та коржами, і то добре; хоч би були тут самі тільки паляниці, і то смак: шинкарка за кожну паляницю дає восьмуху горілки. Потягти швидше, щоб хто не побачив.

Тут завдав він собі на плечі мішок з Чубом та з дяком, але відчув, що він занадто важкий.

– Ні, самому буде важко нести, – промовив він,  – а ось, як на те, іде ткач Шапуваленко. Здоров, Остапе!

– Доброго здоров'я, – сказав, зупинившися, ткач.

 – Куди йдеш?

– А так. Іду, куди ноги йдуть.

– Поможи, чоловіче добрий, мішки віднести! Хтось колядував, та й покинув серед дороги. Добром поділимося по половині.

– Мішки? А з чим мішки: з книшами чи з паляницями?

– Та, думаю, всього є.

Ніч перед Різдвом

Тут висмикнули вони похапцем із тину по кілку, поклали на них мішок і понесли на плечах.

– Куди ж понесемо його? До шинку? – спитав дорогою ткач.

– Воно б і я так думав, щоб до шинку; та проклята шинкарка не повірить, подумає ще, що де-небудь украли; до того ж, я тільки що з шинку. Ми віднесемо його до мене в хату. Нам ніхто не стане на заваді: жінки нема дома.

– Чи справді ж нема дома? – спитав обережний ткач.

– Слава богу, ми не зовсім ще без глузду, – сказав кум: – чорт би поніс мене туди, де вона. Вона, певно, тягатиметься з бабами до світу.

– Хто там? – закричала кумова жінка, почувши гомін у сінях, вчинений приходом двох приятелів з мішком, і відчиняючи двері.

Кум остовпів.

– От тобі й на! – промовив ткач, опустивши руки.

Ніч перед Різдвом

Кумова жінка була такий скарб, яких чимало на білому світі. Так само, як і її чоловік, вона майже ніколи не сиділа дома, а мало не цілий день терлася по кумасях та заможних бабусях, хвалила та їла з великим смаком і билася тільки ранками зі своїм чоловіком, бо в цей тільки час і бачила його іноді. Хата їхня була вдвоє старіша за шаровари волосного писаря; покрівля у деяких місцях була без соломи. З тину залишалося небагато, бо всякий, хто виходив з дому, ніколи не брав ціпка на собак, сподіваючись, що проходитиме повз кумів город і висмикне який схоче з його тину. В печі не топилося днів по три. Все, що тільки напросить ніжна дружина в добрих людей, ховала вона якомога далі від свого чоловіка і часто самоправно відбирала в нього здобич, якщо тільки він не встигав пропити її в шинку. Кум, хоч завжди перебував у байдужому настрої, не любив поступатися перед нею, і тому мало не завжди виходив з дому з ліхтарями під очима, а люба половина, ойкаючи, пленталася розказувати бабам про бешкетництво свого чоловіка та про побої, яких зазнала вона від нього.

Тепер можна собі уявити, як були спантеличені ткач та кум таким несподіваним явищем. Спустивши мішок, вони заступили його собою й закрили полами; та вже було пізно: кумова жінка, хоч і погано бачила старечими очима, проте мішок помітила.

– Ось це добре! – сказала вона з таким виглядом, у якому помітна була радість яструба. – Це добре, що наколядували стільки! Отак завжди роблять добрі люди, тільки ні, я думаю, десь поцупили. Покажіть мені зараз, чуєте, покажіть зараз-таки мішок ваш!

– Лисий дідько тобі покаже, а не ми, – сказав, підбадьорившись, кум.

– Тобі яке діло? – сказав ткач. – Ми наколядували, а не ти.

– Ні, ти мені покажеш, мерзенний п'янюго! – скрикнула жінка, вдаривши високого кума кулаком у підборіддя й добираючись до мішка. Але ткач і кум мужньо відстояли мішок і примусили її податися назад. Не встигли вони опам'ятатись, як вона вискочила в сіни вже з коцюбою в руках. Проворно луснула коцюбою чоловіка по руках, ткача по спині і вже стояла біля мішка.

– Як же це ми допустили її? – сказав ткач, опам'ятавшись.

– Еге, як ми допустили! А чого ти допустив? – сказав спокійно кум.

– У вас коцюба, видно, залізна! – сказав після недовгої мовчанки ткач, чухаючи спину. – Моя жінка купила того року на ярмарку коцюбу; дала півкопи, але та нічого… не боляче…

Тимчасом переможниця-жінка, поставивши на долівку каганець, розв'язала мішок і заглянула в нього.

Та, мабуть, старечі її очі, що так добре побачили мішок, цього разу помилились:

– Е, та тут лежить цілий кабан! – скрикнула вона, сплеснувши з радості в долоні.

– Кабан! Чуєш, цілий кабан! – штовхав ткач кума. – а все ти винен!

– Що ж робити? – промовив, знизуючи плечима, кум.

– Як що? Чого ми стоїмо? Відберімо мішок! Уу, починай!

– Іди геть! Геть! Це наш кабан! – кричав виступаючи ткач.

– Геть, геть, чортова бабо! Це не твоє добро! – казав наближаючись кум.

Жінка взялася знову за коцюбу, але Чуб у цей час виліз з мішка й став посеред сіней, потягаючись, як людина, що тільки-но прокинулася після довгого сну.

Ніч перед Різдвом

Кумова жінка скрикнула, вдаривши об поли руками, і всі мимоволі пороззявляли роти.

– Що ж вона, дурна, каже: кабан! Це не кабан! – сказав кум, вирячивши очі.

– Бач, якого чоловіка кинуло в мішок! – сказав ткач, задкуючи з переляку. – Що хоч кажи, хоч лусни, а не обійшлося без нечистої сили. Він же не пролізе у вікно!

– Це кум! – скрикнув, придивившись, кум.

– А ти ж думав хто? – сказав Чуб, посміхаючись. – Що, гарну я втяв з вами штуку? А ви, мабуть, хотіли мене з'їсти замість свинини. Стривайте ж, я вас потішу: в мішку лежить ще щось, коли не кабан, то, мабуть, порося чи інша живність. Підо мною безперестанку щось ворушилось.

Ткач та кум кинулись до мішка, господиня дому вчепилася з другого боку, і бійка зчинилася би знову, якби дяк сам, побачивши тепер, що нема куди дітись, не видряпався з мішка.

Кумова жінка, остовпівши, випустила з рук ногу, за яку почала була тягти дяка з мішка.

Ніч перед Різдвом

– Ось і другий ще! – скрикнув злякано ткач. – Чорт знає, як повелось на світі… голова обертом іде… не ковбаси й паляниці, а людей кидають у мішки!

– Це дяк! – промовив здивований більше від усіх Чуб. – "От тобі й маєш! От так Солоха! Посадовити в мішок… То ж то, я бачу, в неї повна хата мішків… Тепер я все знаю: у неї в кожному мішку сиділо по два чоловіки. А я думав, що вона тільки мені самому… От тобі й Солоха!"

Дівчата трохи здивувались, не знайшовши одного мішка.

– Нічого робити, буде з нас і цього, – щебетала Оксана.

Всі гуртом узялися до мішка й поклали його на санки.

Голова вирішив мовчати, міркуючи: коли він закричить, щоб його випустили й розв'язали мішок — дурні дівчата розбіжаться; подумають, що в мішку сидить диявол, і він залишиться на вулиці, може, й до завтра.

Дівчата тимчасом, дружно взявшись за руки, помчали як вихор, з санками по скрипучому снігу. Багато які з них пустуючи, сідали на санки; інші вилазили навіть на самого голову. Голова вирішив перетерпіти все. Нарешті приїхали, відчинили навстіж сінешні й хатні двері і з реготом утягли мішок.

Ніч перед Різдвом

– Подивимось, що тут лежить, – закричали всі, кинувшись розв'язувати.

Тут гикавка, що не переставала мучити голову весь час, коли він сидів у мішку, так посилилась, що він почав гикати та кашляти на все горло.

– Ой, тут сидить хтось! – закричали всі і з переляку кинулись геть у двері.

– Що за чорт! куди це вас несе, мов очманілих? – сказав, входячи в двері, Чуб.

– Ой, тату! – промовила Оксана, – у мішку сидить хтось.

Ніч перед Різдвом

– В мішку? Де ви взяли цей мішок?

– Коваль кинув його серед дороги, – сказали всі враз.

"Ну, так: хіба ж не казав я," – подумав собі Чуб. – Чого ж ви злякалися? Подивимось: ану, чоловіче, прошу не прогніватися, що не називаємо на ім'я та по батькові, вилазь з мішка!

Голова виліз.

– Ой! – скрикнули дівчата.

"І голова вліз туди ж," – казав сам до себе вражений Чуб, оглядаючи його з голови до ніг. – Он як!.. Е!.. – більше він нічого не міг сказати.

Голова й сам був не менше збентежений і не знав, що почати.

– Мабуть, надворі холодно? – сказав він, звертаючись до Чуба.

– Морозець є, – відповів Чуб, – а дозволь спитати тебе, чим ти мастиш собі чоботи, смальцем чи дьогтем?

Він хотів не те сказати, він хотів спитати: як ти, голово, заліз у цей мішок; але сам не розумів, як вимовив зовсім інше.

– Дьогтем краще! – сказав голова.

– Ну, бувай здоров, Чубе! – і, насунувши капелюхи, вийшов з хати.

"Навіщо це я запитав здуру, чим він мастить чоботи! – промовив Чуб, поглядаючи на двері, куди вийшов голова. – Ну, і Солоха! Такого чоловіка засадити в мішок!.. Бач, чортова баба! А я дурень… та де ж той проклятий мішок?

– Я кинула його в куток, там більше нічого нема, – сказала Оксана.

– Знаю я ці штуки, нічого нема! дайте його сюди: там ще один сидить! Струсніть його гарненько… що, нема? бач, проклята баба! А подивитись на неї: як свята, наче й скоромного ніколи не брала в рот.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова